Заняття № 6 психічні, поведінкові та соматоневрологічні розлади при вживанні канабіноїдів

Наркоманії, які виникають у зв’язку із зловживанням препаратами різних видів коноплі займають, за поширеністю, одне з перших місць у світі. У коноплі, залежно від її різновиду і сорту, у варіабельних концентраціях містяться ароматичні альдегіди канабінолу. Основним і найважливішим з них є9-тетрагідроканабінол, який в основному визначає одурманюючий ефект при вживанні. Найбільша концентрація тетраканабінолів знаходиться в індійській коноплі (Cannabis Indica).

В країнах Європи та Північної Америки більш розповсюджена Cannabis Sativa, відома під назвою маріхуана. Термін "маріхуана" походить від португальського слова mariguango ("той, що п’янить"). В Європі частіше використовується для вживання верхня частина рослини з листями ("план", "ганджа" та ін.) Рослини, які ростуть в південних регіонах виділяють більше смоли для захисту від сонця і підтримання рівня рідини - з пилу цієї смоли виготовляється гашиш, який має більш виразний психоактивний ефект.

Історичні дані

Про гашиш, як лікарський засіб проти кашлю, проносу та інших захворювань, говориться в лікувальній книжці китайського імператора Шен-Нуна, що була написана у 2737 році до н.е., хоча ще раніше він згадувався в легендах саме через свої психоактивні властивості. В давньому індійському епосі "Атхарва" і "Рігведа" (1500 років до н.е.) гашиш згадується, як одна з "п’яти таємних рослин", і називається "провідником до неба".

Гашиш був одним з компонентів священного індійського напою "Сома" (його рецепт містив також деякі види галюциногенних грибів), який використовувався у релігійніх церемоніях тогочасних індуїстських храмів. В давньому Китаї та Індії він використовувався як знеболюючий засіб при різних медичних втручаннях. У прадавні часи, за межами Китаю та Індії свідчень про використання одурманюючих властивостей коноплі не було. На початку нашої ери гашиш розповсюдився в країни Середнього і Близького Сходу та Північної Африки, де його психоактивні властивості стали широко використовуватись.

В ті часи використання гашишу з ритуальною метою було пов’язане з легендарним орденом асасинів, свідчення про яких надав у своїх спогадах великий мандрівник Марко Поло. Існує легенда про Хасана ібн ас-Сабаха, "старця з гір", який для себе і своїх релігійних соратників побудував на горі Аломут укріплення. Воїни Хасана були відомі своєю сміливістю і безжальністю, їх головними заняттями були воєнні дії з хрестоносцями та підготовка найманих вбивць.

За пристрасть до вживання гашишу, члени цієї секти на Сході отримали прізвисько "гашишини", яку хрестоносці потім переговорили на європейський лад - "асасіни". Гашиш широко використовувався в ордені з метою тренування воїнів-федаві ("жертвуючий собою за віру"), тобто самогубців, які були грізною зброєю в руках Хасана, виконуючи найскладніші його доручення. З цією метою молодих членів секти спочатку шляхом наполегливої ідеологічної обробки перетворювали на фанатиків, а в необхідний момент одурманювали гашишем, під дією якого юнакам навіювали думки про райське життя після смерті і впевненість, що смерть за віру є гарантією вічного блаженства.

В Європі масове вживання гашишу почало свою історію з ХІХ сторіччя, коли французський лікар Моро де Тур, після повернення з Алжиру, запропонував своїм друзям спробувати "дамавеску" - печиво із гашишу. Ефект був приголомшуючим, особливо для групи літераторів серед яких були Теофіл Готьє і Шарль Бодлер. Як результат, був організований незвичайний клуб, відомий як "Клуб любителів гашишу" в отелі "Пімодан" в Парижі. Його члени регулярно зустрічались виключно заради вживання гашишу в кількостях, які зараз можна вважати дуже великими. Бодлер навіть увіковічнив свої переживання в таких творах як "Штучний рай" і "Поема про гашиш". Пізніше до цього клубу входили інші поети і письменники того періоду, найбільш відомі з них - Поль Верлен і Артур Рембо.

У ХХ сторіччі вживання препаратів коноплі набуло небувалого поширення майже в усіх країнах світу, особливо США двадцятих років, у зв’язку з прийняттям "сухого закону". Тоді ж з’явились медичні свідчення про можливість формування синдрому залежності від канабіноїдів, а маріхуана і гашиш були заборонені та занесені в загальний список наркотиків.

Зважаючи на те, що залежність від цих препаратів розвивається досить повільно, а також їх порівняно невелику шкідливість для організму (порівняння з "важкими" наркотиками і алкоголем) в країнах Європи жорстких законів відносно зловживання маріхуаною немає. Навпаки, наприкінці ХХ століття, з метою декриміналізації препаратів коноплі розгорнулася активна кампанія за їх легалізацію.