Полінаркоманії та політоксикоманії

Терміни “полінаркоманія” та “політоксикоманія” іноді використовуються необґрунтовано, тобто в тих випадках, коли з анамнезу відомо, що особа вживала дві або більше наркотичних або токсичних речовини. При цьому лікар не завжди враховує розвиток залежності.

Перехід від зловживанням одним наркотиком до зловживання іншим розглядають не як полінаркоманію або політоксикоманію, а як трансформацію одного виду наркоманії (токсикоманії) в інший. Також слід звернути увагу на необхідність чіткого розмежування термінів “полінаркоманія” і “політоксикоманія”. Розмежування діагнозів полінаркоманії і політоксикоманії відбувається з юридичної точки зору – на підґрунті того, чи включені речовини, якими зловживають, до офіційного списку наркотиків.

Таким чином полінаркоманією називають випадки одночасного зловживання двома або більше наркотиками, а політоксикоманіями – двома або більше ненаркотичними токсичними речовинами. Випадки одночасного зловживання наркотичною та ненаркотичною токсичними речовинами мають назву ускладненої наркоманії.

Клінічна картина полінаркоманій є тяжкою і визначається не просто сумацією дії окремих наркотичних речовин, а результатом їх взаємодії. Особистісні зміни стають більш грубими, асоціальна поведінка набуває більш важких і потворних форм, частіше спостерігаються психотичні розлади із хронічним перебігом, зниження мнестичних та інтелектуальних функцій.

Прогноз полінаркоманій та політоксикоманій завжди несприятливий, ремісії дуже короткочасні.

Діагностичні критерії.

Діагноз “полінаркоманія” повинен ґрунтуватись не тільки на зловживанні двома або більше наркотичними речовинами, але й на наявності синдрому залежності, особливо, такого, який виник через їх сумісний прийом.

Політоксикоманія як діагноз повинна свідчити про наявність залежності від двох або більше ненаркотичних токсичних речовин.

У дорослих полінаркоманія, як правило розвивається слідом за мононаркоманією і часто є наслідком втрати ейфоризуючої дії звичного наркотику. В результаті формується т.з. “сполучена залежність”. На думку деяких учених достовірною для діагностики полінаркоманій є тільки фізична залежність. Оцінка ж психічної залежності, змін толерантності або картини сп’яніння при зловживанні новою наркотичною речовиною, яка доповнює попередню є вкрай складною. Толерантність і картина сп’яніння можуть виявитися зміненими внаслідок порушенної реактивності через вживання попереднього наркотику або іншої токсичної речовини.

Діагностика полінаркоманій і політоксикоманій найбільш легкою є під час розвитку абстинентного синдрому, коли в клінічній картині останнього спостерігаються ознаки залежності від різних речовин. Наприклад, сполучення міалгій, тризму щелеп, слино- та сльозотечій, характерних для абстиненції при опійних наркоманіях, з виразним м’язовим тремором, який властивий алкогольній абстиненції. Варто зауважити, що у підлітковому віці подібні картини зустрічаються досить нечасто: фізична залежність від двох, або більше речовин розвинутись просто не встигає. Тому діагноз полінаркоманії і політоксикоманії в підлітковому віці слід вважати правильним і можливим на І стадії – при наявності ознак тільки синдрому психічної залежності.

Найбільш переконливою ознакою в таких випадках виступає потяг до вживання двох речовин, особливо сполученого. Прикладом може слугувати паління маріхуани, як нагальна необхідність після внутрішньовенної ін’єкції опіатів при полінаркоманії і сполучення алкоголю з дімедролом при політоксикоманії.

Загалом же частка справжніх полінаркоманій і політоксикоманій серед загальної популяції наркоманів складає близько 23 %.

Найбільш частою формою полінаркоманій вважається розвиток залежності від опіатів на тлі гашишизму, а на тлі першого – розвиток зловживання стимуляторами або барбітуратами (таблиця 10.2).

Таблиця 10.2. Частота випадків різних сполучень при полінаркоманіях.

Вид полінаркоманії	Частота виникнення (%)
Опій+гашиш	35
Опій+транквілізатори	19
Опій+гашиш+транквілізатори	13
Опій+стимулятори	4
Гашиш+транквілізатори	19
Гашиш+галюциногени	6
Інші види	4