Заняття № 5 психічні, поведінкові та соматоневрологічні розлади при вживанні опіатів Історичні дані

Мак, який має в своєму складі опіум, спочатку вирощувався на Близькому Сході і в країнах Середземномор’я, але зараз він розповсюджений майже у всьому світі. Існують свідчення про те, що опіум використовувався ще 6 тис. років тому шумерами і асирійцями. Стародавні єгиптяни, як свідчить "Медичний трактат із Фів" використовували його ще 3,5 тис років тому з медичною метою. Те ж саме практикували і давні греки та римляни, зокрема, Гален, при лікуванні головного болю, запаморочення, епілептичних нападів, пропасниць та ін.

Використання опіуму в медицині та з метою отримання задоволення найбільшого розповсюдження набуло на Близькому Сході серед мусульман, адже сувора заборона "Кораном" вживання алкоголю і деяких інших наркотиків, не стосується опіатів. Арабські торгівці в ІХ столітті привезли опіум до Китаю, і саме там масово розповсюдилася практика паління опіуму з метою отримання ейфорії.

Залежність від препаратів опіуму в цій країні врешті була визнана соціальною проблемою. Наслідком цього стало запровадження у 1729 році одного з перших у світі законів про законодавчу заборону його вживання. На той час в Китаї чисельність опіумних наркоманів сягнула 15-20% населення.

Не зважаючи на заборону імпорту, англійці продовжували обмінювати індійський опіум на китайський чай, що призвело до так названих "опіумних війн" між Китаєм і Великою Британією в середині ХІХ сторіччя.

В цей же час у Європі та Америці дана проблема була не такою гострою. Хоча опіум і був легкодоступним у вигляді медикаментів та деяких напоїв, але використовувався переважно в медичних цілях.

Ейфоризуюча дія опіуму широким масам стала відомою після виходу у світ книжки англійського поета Томаса де Квінсі "Сповідь людини, що вживає опіум", який ідеалізував ефекти від паління наркотику. На Заході небезпеку формування залежності при пероральному вживанні препарату спочатку недооцінювали, але поступово, вживання опіуму розповсюджувалося і він майже перестав сприйматись як медикаментозний засіб.

В кінці ХІХ століття вживання опіуму набуло дуже широкого поширення у суспільстві і було пов’язане з іменами багатьох відомих літературних і наукових діячів (Елізабет Баррет Браунінг, Самуель Колдрідж, Вільям Халстед, Вальтер Скотт, Персі Шеллі та ін.). Стало зрозумілим, що опіумна залежність не обмежиться кордонами Китаю.

Розвиток фармакології лише сприяв поглибленню проблеми. У 1803 році німецький фармаколог Сертурнер навчився виділяти морфін - основний активний елемент опіуму, що за своєю дією вдесятеро сильніший за опіум-сирець. Сертурнер багато експериментував з новим препаратом, і захоплений ейфоричним сонливим станом, який той викликав, назвав його ім’ям грецького бога сну Морфея.

Винахід шприца зробив популярним такий засіб вживання, як ін’єкції. Морфін, що вводився підшкірно, мав виразний знеболюючий ефект, і в той час був головним знеболюючим засобом при тяжких пораненнях. Через це в США залежність від морфіну була широко розповсюджена серед військових під час Громадянської війни, і, навіть, мала назву "солдатської хвороби". Лише потім з’ясувалось, що позбутись залежності часто є складнішим, ніж вилікувати рани.

У 1874 році британський хімік Олдер Райт звітував про експерименти з виробництва нового хімічного сполучення при переробці морфіну - діацетилморфіну. Відкриття Райта залишилося непоміченим до 1898 року, коли великий німецький фармацевт Генріх Дрезер (винахідник аспіріну) теж отримав цю хімічну сполуку експериментальним шляхом і помітив, що вона за своїм ефектом вдесятеро сильніша за морфін. Нова сполука отримала назву "героїн" і почала використовуватись у медицині, як знеболюючий засіб, а вже через декілька років стало зрозумілим, що вона викликає чи не найтяжчу з відомих людству залежностей.

Усвідомлення небезпеки залежності від опіатів на початку ХХ століття призвело до того, що деякі країни були змушені переглянути чинне законодавство. Кульмінацією цього стало прийняття у 1914 році в США акту Гаррісона, який поставив широке розповсюдження опіатів поза законом і, фактично, став причиною розвитку нової кримінальної індустрії - наркобізнесу.

Попит на наркотики стимулював контрабанду опіуму і героїну в країну, підвищення цін на них і зміну типу особистості, людини, яка їх вживає. Акт Гаррісона передав право вирішувати питання щодо необхідності вживання конкретною людиною опіатів у руки лікарів. Поправки до закону поступово звужували застосування опіатів і, нарешті, звели його до повної заборони використання героїну в медицині (1924 р.). Законні способи добуття наркотиків тепер для наркоманів стали недоступними, в результаті чого вони звернулися на "чорний ринок".

Все це швидко призвело до демографічних змін в середовищі наркозалежних. До акту Гаррісона залежність від опіатів зустрічалася в різних суспільних прошарках (грошовита жінка середніх років, могла стати наркоманкою, адже вона звикла купляти опій в сусідній аптеці), а після нього їх вживання перемістилось у великі міста, де доставку наркотиків почали контролювати злочинні угруповування, а вживати їх стали переважно молоді та малоосвічені люди. Така тенденція зберігається і досі.