Механізми підсвідомого захисту особистості наркозалежних

Стрімка соціальна деградація, яка у більшості випадків супроводжує вживання ПАР, а також прояви соціального остракізму стосовно наркозалежних створюють ситуацію, коли під загрозою опиняється їх самооцінка. За таких умов часто актуалізуються різноманітні механізми підсвідомого захисту особистості, які покликані виправдати подальшу наркотизацію і її негативні наслідки. Психологічний захист починає носити патологічний характер, не дозволяючи пацієнтові усвідомити тяжкість наявної проблеми.

Найсерйознішою проблемою є заперечення(анозогнозія). Заперечення виникає тоді, коли людина стикається з необхідністю визнання обмежень. Обмеження в чомусь може викликати почуття тривоги, гніву, страху, власної неповноцінності та провини. Це мотивує людину до уникання визнання своєї обмеженості. Визнання наркозалежності, як і визнання інших обмежень – болісний для особистості процес. Часто він приймає найрізноманітніші форми, як то просте заперечення, мінімізація, звинувачення, торгівля та інше.

Просте заперечення – вперте заперечення наркозалежності всупереч фактам.

Мінімізація –визнання проблеми власної наркозалежності, але у зменшеному вигляді: “Під час застілля я випиваю не більше трьох чарочок горілки…” або “Я лише пару разів покурив коноплю”.

Раціоналізація – створення пояснень і виправдань для наркотизації: “Мені важко засинати, болить серце, тому я і випиваю”. “У мене болить спина після травми, тому я і вживаю наркотики…”.

Звинувачення – перекладання провини за свою поведінку на оточуючих: ”Якби до мене ставились уважніше, я б не почав вживати наркотики”.

Торгівля – укладення угод: “Я покину колотись, якщо мені куплять авто”.

Інтелектуалізація – перехід від конкретної оцінки своєї поведінки до філософських роздумів: “У мене було таке тяжке дитинство, що зараз я намагаюсь подолати свої підсвідомі комплекси за допомогою наркотиків”.

Уникання теми – зміна теми розмови: “Так, я вчора напився, але краще підкажи, який костюм мені сьогодні одягнути”.

Пасивність, роль жертви – “Я стільки разів намагався зав’язати, але це сильніше за мене”.

Ворожість – активний захист свого “права” на наркотизацію: “Я не подобаюсь тобі сп’янілим? А гроші, які я заробляю, тобі подобаються?..”.

Це лише деякі з патологічних механізмів покликаних приховати залежність від споживання наркотиків. Оточуючі потрапляють на гачок таких прийомів і сприяють подальшій деградації наркозалежного вірячи, що його проблеми є чиєюсь виною.

Сім’я наркозалежних. Проблема співзалежності

Сім’я, як правило, складається з незалежних, але в той же час взаємопов’язаних елементів. Коли порушується один з них, інші не можуть залишатись сталими.

Схематично виокремлюють чотири типи міжособистісних стосунків у сім’ї:

І. Гармонійна сім’я, де кожен поважає особистістні межі партнера, має з ним “точки дотику”, але дозволяє йому бути оригінальним і не претендує на володіння ним. Це партнерство (стосунки рівних).

ІІ. Холодні стосункиміж людьми, у спілкуванні яких є серйозні бар’єри і майже відсутні “точки дотику”.

ІІІ. Стосунки співзалежності, які будуються за принципом “Я не можу жити без тебе” і зазвичай на ранніх етапах носять романтичний характер. Вони супроводжуються готовністю до самопожертви, самозреченістю. При цьому свідомо чи несвідомо виникає очікування аналогічного ставлення і до себе. Така людина з готовністю дозволяє переступати межі власної особистості таким же чином, як вона це робить сама. За такого типу стосунків люди переконані, що можуть володіти правом на іншулюдину.

ІV. Стосунки залежності - крайній, патологічний варіант стосунків ІІІ типу, коли один із членів сім’ї повністю бере на себе відповідальність за вирішення проблем іншого.

Дисфункціональна сім’я не в змозі вирішити проблему наркозалежності одного з її членів, більше того, ця проблема негативно впливає на неї в цілому і на кожного з її членів зокрема.

У той час, як один із членів сім’ї вживає алкоголь чи наркотики, інші “живуть” його хворобою, яка стає “головним болем” всієї сім’ї. Поступово відбувається перерозподіл функцій і обов’язків. Діти (зазвичай старша дитина) беруть на себе частину обов’язків матері, а та відповідно переймає частину функцій голови родини, з’являються специфічні сімейні ролі. Найбільш розповсюдженим є наступний розподіл ролей у сім’ї наркозалежного:

• залежний – використовує інших членів сім’ї у якості “щита” для продовженя наркотизації, уміло маніпулює родиною, використовуючи їхні почуття провини, сорому, страху;

• головний посібник – відрізняється підвищеною відповідальністю, жертвеністю (часто це дружина чи чоловік залежного), несвідомо допомагає залежному маніпулювати родиною;

• сімейний герой – чудовий виконавець, відповідальний, прагне схвалення і визнання (переважно це старша дитина в сім’ї). Відчуває провину за родинні проблеми, а тому бере на себе функції головного посібника;

• бунтар (проблемна дитина) – порушник всіх можливих правил, неформал, що іноді буває досить жорстоким і понад усе прагне привернути увагу оточуючих. Як ніхто інший почуває себе самотнім і потребує прихильності. За цією роллю стоять почуття ревнощів, злоби, образи;

• покинута дитина – замкнутий, інтравертований, але творчий і самобутній. На ньогоне звертають уваги і він не знає, як її привернути, а тому приймає роль самітника;

• улюбленець (талісман, клоун) – емоційно незрілий, активний, гуморист, який постійно перебуває в центрі уваги відволікаючи інших від їх переживань. Зовнішня веселість поєднується у нього зі страхом і незахищеністю.

Стосунки співзалежності ускладнюють одужання. У наркозалежного немає жодних стимулів для зміни способу життя, адже більша частина неприємних наслідків зловживання перекладена на плечі співзалежних. Ці відносини часто активно підтримуються залежним за формулою: “Якщо ти мене любиш – повинна (-нен) допомогти”.