Променеві зміни підрозділяють на променеві реакції і ушкодження.

Променеві реакції– оборотні зміни, виникають в строки до 3^хмісяців після опромінення. Вони проходять самостійно після припинення опромінення.

Променеві ушкодження– це необоротні зміни, що виникають, як правило, через 3 місяці після закінчення опромінення, але можуть виникнути і раніше та не проходять самостійно.

Граф логічної структури теми: Класифікація променевих змін

1. За характером променевої дії:

1. Зовнішнє рівномірне, нерівномірне;

2. Внутрішнє – інкорпорація;

3. Змішане;

4. Комбіноване в сполучені з опіками, травмою, хімічними та біологічними ураженнями.

1. За характером клінічного перебігу:

   1. Гострі;

   2. Хронічні.

2. За ступенем важкості клінічного перебігу:

   1. Легкі;

   2. Середні;

   3. Важкі;

   4. Вкрай важкі.

3. За періодами:

   1. Початковий період;

   2. Прихований (латентний) період;

   3. Період розпаду;

   4. Кінцевого результату.

4. За наслідками:

   1. Повне відновлювання;

   2. Відновлення з дефектом;

   3. Стабілізація змін;

   4. Прогресування стану з розвитком гіпопластичного або гіперпластичного стану.

5. Зміни загальні та місцеві.

6. З ускладненням або без них.

7. За часом виникнення:

   1. Ранні до 3^хмісяців;

   2. Пізні (після 3^хмісяців після закінчення опромінення).

Найкраще розуміння основних ознак ураження організму досягається при співставленні їх з поглинутою дозою в критичних органах.

Критичні органи– це найбільш чутливі і важливі, що пошкоджуються першими. До них перш за все відносять:

1. Кістковий мозок;

2. Шлунково-кишковий тракт;

3. Центральна нервова система;

4. Серцево-судина система.

Зміни в них виникають незалежно від області опромінення, але частіше вони з’являються при опроміненні великих об’ємів тканин, області живота, грудної клітки, малого тазу, голови.

Загальні променеві реакції

Найбільш часто і рано змінюється периферична кров при променевій хворобі. Спочатку розвивається лейкоцитоз, а потім лейкопенія.

Зміни з боку показників крові

Ступінь Показники

I

II

III

IV

1-2 гр.

2-4 гр.

4-6 гр.

6-10 гр.

Лейкоцити х109

3,0-4,5

2,0-3,0

1,0-2,0

> 1,0

Тромбоцити х109

130-90

90-50

50-25

> спонтанна кровоточивість

Нейтрофіли

1,9-1,5

1,5-1,0

1,0-0,5

> 0,5 сепсис

Гемоглобін

110-95

95-75

75 і <

Гематокрит

32-28

29 і <

В більш пізні строки і в більш важких випадках розвивається гіперхромна анемія (в аналізі – підвищення кількості заліза), зміни в кишково-шлунковому тракті. Зміни в кишково-шлунковому тракті

Ступінь Ознаки

I

II

III

IV

Спотворення смаку, нюху, підсилена са­лівація, піт­ливість, ме­талічний смак, гіркота, відрижка.

Анорексія, відсутність апетиту, втрата ваги до 5%, ну­дота, диско­мфорт.

Анорексія зі втратою ваги до 10%, нудота, блювота, болі в животі. Не­обхідні ана­льгетики.

Анорексія зі втратою ваги до 15%, атонія, діарея з великою кі­лькістю кров’яних або слизових ви­ділень.

Гостра киш­кова непрохі­дність в зв’язку з некрозом і кишковою крово­точивістю.

Зміни з боку ЦНС

Ступінь Ознаки

I ст.

II ст.

III ст.

IV ст.

Розлади сну: сонливість, безсоння, го­ловні болі, головокру­жіння, подра­зливість, апа­тія.

Незначні роз­лади, що не вимагають лікування.

Значні невро­логічні роз­лади, що ви­магають ам­булаторного лікування.

Неврологічні розлади, що вимагають госпіталізації.

Парез, пара­ліч, кома, ознаки найча­стіше раз на тиждень.

Серцево-судина система – розвивається синдром нейроциркуляторної дистонії гіпотонічного типу, що носить рефлекторний характер і зв’язаний з високою чутливістю нервових закінчень, що іннервують судини, подразнення судино-розширюваного апарату, в тому числі і центрального генезу через дію токсичного продукту в (виникаючих при розпаді опромінених тканин) з аутосенсибілізацією, внаслідок чого виникає тахікардія, біль у серці.

Зміни з боку ССС

I ст.

II ст.

III ст.

IV ст.

Скарг немає, не­значні зміни на ЕКГ.

Рентген, УЗД та ЕКГ-дані, що сві­дчать про серцеву недостатність, перикардит, що не потребує ліку­вання.

Інструментально-підтверджена се­рцева недостат­ність, стенокар­дія, перикардит, що потребує лі­кування.

Виразна серцева недостатність, стенокардія, ек­судативний пери­кардит.

Найбільш типовим прикладом загального променевого ураження організму є гостра та хронічна променева хвороба, оскільки в цьому випадку під дією ІВ потрапляють всі системи і тканини організму. Загальні променеві реакції та ушкодження у вигляді гострої та хронічної променевої хвороби виникають, як правило, при загальному зовнішньому або внутрішньому рівномірному опроміненні. Але у випадку, коли опромінення має нерівномірний характер і до того ж з різними видами променів γ і β, γn, γnβ, то виникають місцеві реакції і пошкодження при β опроміненні, або комбінація місцевих і загальних пошкоджень. Вони підрозділяються на зміни шкіри, слизових оболонок та органів.

Зміни в шкірі поділяють на:

1. Зміни, що виникли при рівномірному загальному опроміненні при гострій та хронічній променевій хворобі.

2. Зміни, що виникли при місцевому опроміненні: гостра місцева променева травма.

Зміни, що виникли в шкірі при гострій променевій хворобі, клінічно проявляються еритемою, сверблячкою, течією, болем. Ступінь їх залежить від дози.
Зміни з боку шкіри при гострій пременевій хворобі
I ступінь	II ступінь	III ступінь	IV ступінь
1-2 гр.	2-4 гр.	4-6 гр.	6-10 гр.
Реакцій немає.	Нерізко виражена реакція, що шви­дко зникає.	Помірна, зника­юча гіперемія.	Виразна стійка гіперемія.

Ці явища зумовлені подразненням нервових елементів, що розміщенні в епідермісі, сосочковому шарі, волосяних фолікулах, потових та сальних залозах, судинах та м’язах. Такі зміни оборотні і вказують на збудженні нервових елементів клітин шкіри.

В процесі, коли доза мала, відбувається повне відновлення шкіри. Коли ж дози значні в зв’язку з неповною регенерацією нервових рецепторів (нервові волокна тонкі, звивисті, їх менше) спостерігається сухість шкіри, пігментація, витонченість, втрата чутливості, потоншення волосся та епіляція, поява толеангектазій.

Глибина ураження шкіри і інших тканин залежить від проникаючої здатності випромінювання. Під дією β та м’якого рентгенівського випромінювання розвиваються поверхневі зміни, що локалізуються в епідермісі та власне шкірі.

Під дією нейтронів і жорсткого γ-випромінювання пошкодження поширюються на мускули, кістки, підшкірно-жирову клітковину. За ступенем важкості променеві опіки поділяють на IV групи.