Методи зовнішнього дистанційного статичного опромінювання
До методів зовнішнього дистанційного опромінювання відносяться
рентгенотерапія
гамма-терапія,
терапія гальмівним випромінюванням,
потоками електронів,
протонів,
дейтронів.
При виборі способу опромінювання з метою створення необхідного просторового розподілу випромінювання і оптимального розподілу в часі для кожного хворого необхідно враховувати ряд закономірностей, пов'язаних як з умовами опромінювання, так і з фізичними особливостями вживаного випромінювання.
Найбільше значення при дистанційних методах променевої терапії мають умови, які визначають:
величину дози на шкірі кожного поля опромінювання, оскільки від цього залежать безпосередня реакція і можливі пізні зміни;
величину щоденної і загальної дози в пухлині, визначаючу терапевтичний ефект;
дозу в нормальних тканинах;
відношення поглиненої; дози в патологічному осередку до дози, поглиненої в нормальних тканинах хворого;
величину інтегральної дози; поглиненої у всьому тілі хворого.
Інтегральна доза – енергія іонізуючого випромінювання, поглинена у всьому організмі хворого, пов'язана в основному з розсіяним випромінюванням, що виникає від первинного пучка, за межами робочого пучка випромінювань. Величина цієї дози пов'язана із ступенем загальної реакції на опромінювання і залежить від величини опромінюваного об'єму, тобто від розмірів полів опромінювання і товщини тіла хворого. У великій мірі величина інтегральної дози залежить від енергії випромінювання: у міру збільшення останньої величина інтегральної дози зменшується.
Залежність зворотного розсіяння від енергії випромінювання є складною функцією. Випромінювання дуже малої енергії (рентгенівське випромінювання 90 – 100 кв) викликають інтенсивне зворотне розсіяння, проте через дуже малу енергію розсіяних фотонів вони не досягають опромінюваної поверхні (шкіри) і тому не сприяють збільшенню дози. При збільшенні енергії випромінювання (рентгенівське випромінювання 100 – 200 кв) росте енергія розсіяних фотонів. Вони досягають опромінюваної поверхні шкіри і можуть значно збільшувати дозу в полі опромінювання. При ще більшому збільшенні енергії (випромінювання Со60, рентгенівське випромінювання великих енергій) знижується ще більш – до глибини 4 – 8см, що підвищує толерантність шкіри до випромінювання.
Ці закономірності мають велике значення для практики променевої терапії. При рентгенотерапії (180 – 200 кв) відсоток дози зворотного розсіяння на шкірі випромінюваних полів може досягати 50; із збільшенням енергії, наприклад при гамма-терапії Со60, відсоток зворотного розсіювання не перевищує 5, а при використовуванні розсіяні фотони набувають значної енергії. Вони рухаються головним чином по напряму первинного пучка випромінювання вперед і тому доза за рахунок зворотного розсіяння на опромінюваній поверхні шкіри зменшується.
Характер зворотного розсіювання визначає і рівень максимальної дози. У міру збільшення енергії випромінювання рівень максимальної дози знижується в глибину від поверхні шкіри. Так, наприклад, при рентгенотерапії на 200 кв рівень максимальної дози лежить на глибині Змм, тобто на рівні базального шару епідермісу.
При дистанційній гамма-терапії рівень максимальної дози знижується до 6мм, а при опромінюванні гальмівним або електронним випромінюванням залежно від енергії випромінювання вищої енергії падає до 0. Таким чином, променеве навантаження на шкірі зменшується із збільшенням енергії випромінювання.
Для рентгеновго проміння 200 кв зменшення променевого навантаження на шкірі опромінюваних полів досягається зменшенням розмірів полів опромінювання. Для гамма-установок з джерелом Со60 зміна площі опромінювання від 0 до 400см змінює відсоток зворотнього розсіяння тільки в межах від 1 до 5 і тому не має великого значення.
Враховуючи найбільший коефіцієнт зворотнього розсіяння при рентгенотерапії 200 кв, а також залежність величини дози від розміру і конфігурації поля, необхідно проводити вимірювання дози на шкірі роздільно не тільки для кожного розміру поля, але і у тому випадку, коли воно має однакові розміри, але різну конфігурацію.
