Нейрофункціональні порушення

У групі цих захворювань виділяють кардіоспазм і ахалазію кардії. Кардіоспазм — захворювання, при якому реєструється значне підвищення тонусу гладкої мускулатури нижнього стравохідного сфінктера (спазм) і порушується рефлекс розслаблення кардії на ковток. Ахалазія кардії — захворювання, при якому тонус гладкої мускулатури нижнього стравохідного сфінктера залишається в межах величин, що реєструються у здорових людей, або відсутнє розслаблення кардії на ковток (ахалазіс - нерозкриття).

Основними рентгенологічними симптомами кардіоспазму і ахалазії кардії являютьсяявляються непрохідність у області стравохідно-шлункового переходу (воронкоподібне звуження), розширення розташованих вище відділів стравоходу, виявлення в стравоході натщесерце вмісту, який утворює горизонтальний рівень рідини. Контури стравоходу, перистальтики немає, немає також реакції на спазмолітики. При кардіоспазмі, після введення атропіну просвіт стравоходу розширюється, а при ахалазії – немає реакції на атропін. При довготривалому звуженні на рентгенограмі в прямій проекції розширюється, деформується тінь середостіння за рахунок виходу тіні стравоходу на контур. В боковій проекції виникає затемнення заднього середостіння. Симптоми більш виражені при ахалазії кардії.

В залежності від вираженості клініко – рентгенологічних симптомів виділяють наступні стадії:

I ст. – Спазм кардіального відділу, який виникає після першого ковтка барію і продовжується до 2 -3 хвилин. Слизова оболонка, еластичність стінок та просвіт стравоходу в нормі. Інколи за спазмом виникають сегментарні скорочення стравоходу, які зникають після введення атропіну.

II ст. – Стійкий спазм кардіального відділу з незначним розширенням стравоходу або стійкий спазм по типу „пісочних часів”, перистальтика підсилена внаслідок чого можлива регургітація барія. Сфінктер розкривається тільки в результаті підвищеного гідростатичного тиску рідини при пробі з прийомом 200 – 300 мл рідини, шипучки.

III – IV ст. – Кардіальний відділ спазмований постійно. Дистальний відділ стравоходу мішкоподібно розширений, вміщує рідину, слиз. Є ознаки езофагіту. Внаслідок періезофагіту виникають дивертикулоподібні утворення. Барій затримується до 6 годин.

До функційних розладів відносять гіперкінезію стравоходу – підсилення його тонусу та моторики. Частним проявом, якого є кардіоспазм – спазм кадіального відділу, який може бути проявом психічних розладів, негативних емоцій, тощо. При дифузному спазмі на рентгенограмах виявляється дрібна хвилястість або зазубренність контурів стравоходу. В різко вираженних випадках спостерігається штопороподібна та дивертикулоподібна деформація стравоходу.

Фарінгоезофагеальна ахалазія частіше спостерігається у осіб похилого віку з невротичними розладами або атеросклерозом. На рентгенограмах виявляється довготривалий спазм устья стравоходу та гіперперистальтика.

Гіпокінезія стравоходу – послаблення тонусу та перистальтики при гіпотонії , паралічі стравоходу та глотки. Гіпокінезія виникає при ураженнях нервово - м’язового апарату різноманітного генезу. Часто це спостерігається при езофагітах, пептичних виразках, грижах стравоходного отвору та рефлюкс – езофагітах.

Вторинна гіпокінезія спостерігається при коллагенозних езофагопатіях, склеродермії, СКВ, ревматоїдному артриті у зв’язку з атрофією м’язів, розростанням сполучної тканини, амілоїдозом, васкулітом. На рентгенограмах спостерігається порушення акту ковтання з затримкою барію в грушеподібних синусах та валекулах, розширення просвіту та неспадіння стінок глотки та стравоходу, різке послаблення ковтальної перистальтики. Зникає „вприскуючий ” ефект глотки, тому їжа, провалюючись в стравохід, інколи потрапляє в гортань та бронхи. Гіпокінезія та гіпотонія нижнього сфінктера стравоходу часто супроводжуєть грижі стравоходного отвору діафрагми, що призводить до розвитку рефлюкс – езофагіту.

При дифузній гіпокінезії тонус стравоходу значно знижений, просвіт розширений, перистальтики немає.

Рідше виникає халазія стравоходу – стан, при якому спостерігається кардіоезофагеальна недостатність у вигляді зяяння кардії з переміщенням барію вгору або вниз та антифізіологічне розкриття кардії в горизонтальному положенні хворого.