Глава 7 Природно-соціальні особливості України

§ 7.3^ Причини розвитку екологічної кризи

Землеробство, як вважають археологи, історики й етнографи, виникло в Україні за часів трипільської культури — 6000 років тому й поширилося в середні віки та пізніше на весь регіон Цен­тральної Європи. Основними системами землеробства були паро­ве й перелогове, землекористування — у вигляді відкритих полів, а землеволодіння — приватне, суспільне, державне, церковне. Як згадувалося раніше, до середини XVIII ст. розвиток сільського господарства й промисловості в Україні завжди відбувався органічно. При цьому завжди переважали традиції індивідуально­го господарювання незалежно від власності на землю. Загалом фермерство традиційніше для України, ніж для країн Централь­ної Європи та Росії, де існували здебільшого великі феодальні господарства.

Як свідчать історичні документи, в усі часи можливості земле­робства України були набагато вищими за її внутрішні потреби. Та розвиток нації і розширення сільськогосподарського й про­мислового виробництва призвели до того, що до середини XIX ст. земельні ресурси в межах лісових і лісостепових ландшафтів ви­черпалися. Розпочалося сільськогосподарське використання землі степової зони, аналогів чому в Центральній Європі немає. Протягом XIX ст. степова зона була цілком розорана. В наш час традиційне землеробство вже неспроможне задовольнити потреб людини; тому в Україні, як і в усьому світі, намагаються підви­щити врожайність підсиленим унесенням мінеральних добрив, використанням пестицидів для боротьби зі шкідниками.

У XX ст. природокористування в Україні набирало чітко вира­жених згубних для природи форм. Ресурсокористування стало над-екстенсивним, хижацьким. Жовтневий переворот 1917 p., грома­дянська війна, голод 30-х років, страшні за своїми масштабами політичні репресії 40-х років, Друга світова війна — ці величезні соціальні потрясіння разом із централізацією промисловості, пере-хімізацією сільськогосподарських угідь, виснаженням ресурсів за кілька десятиріч призвели до формування в Україні економіки, яка не зважала на об'єктивні потреби та інтереси її народу, можливості її природи. В результаті сформувалась одна з найбільш варварських із погляду екології економік — перенасичена хімічними, металургій­ними, гірничорудними, нафтопереробними, військовими виробницт­вами, з величезними обсягами відходів і низькими коефіцієнтами їх утилізації, із застарілими технологіями та обладнанням.

338

_о:

«б'єктивний аналіз сучасної екологічної ситуації, джерел небезпеки, причин погіршення стану природного середовища України й здоров'я людей, виникнення демографічної кризи став можливим лише декілька років тому завдяки розсекреченню багатьох архівних матеріалів (соціально-історичних, політичних, партійних, соціально-економічних та ін.). Цей аналіз дав змогу визначити основні причини, джере­ла, динаміку й напрям розвитку незадовільної екологічної ситу­ації в межах нашої країни. Такими причинами виявилися:

• екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, яке тривало десятиріччями без урахування здатності екосистем до самовідтворення й самоочищення;

• адміністративно-командне концентрування на невеликих пло­ щах величезної кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових підприємств і комплексів, інших «гігантів соціалістичної, індустрії», а також прискорена реалізація грандіозних планів «підкорення» при­ роди;

• цілковите нехтування традиціями господарювання, можливос­ тями природи регіонів та інтересами корінного населення;

• інтенсивна хімізація й хибні способи організації сільськогоспо­ дарського виробництва (наприклад створення величезних колгоспів і радгоспів);

• гігантські масштаби меліораційних робіт без відповідних наукових обґрунтувань та ефективних технологій;

• відсутність протягом повоєнного періоду об'єктивних довго­ строкових екологічних прогнозів щодо наслідків реалізації планів розвитку промислового виробництва, енергетики, транспорту;

• використання на переважній більшості виробництв застарілих технологій та обладнання, низькі темпи модернізації під­ приємств;

• невиконання чинних законів стосовно охорони навколишньо­ го природного середовища й відсутність підзаконних актів для їх ефективної реалізації;

339

Розділ II Екологічні проблеми України

Гпава 7

Природно-соціальні особливості України

• відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи та системи покарань за шкоду, заподіяну довкіллю;

• відсутність постійної об'єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан природного середовища, причини його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті заходи для поліпшення ситуації;

• украй низький рівень екологічної освіти не тільки в пересічних громадян, а й у керівників підприємств, державних організацій, уряду, низькі екологічні свідомість і культура;

• різке прискорення негативних економічних, соціально-полі­ тичних та екологічних процесів в Україні у зв'язку з най­ більшою техногенною катастрофою XX століття — аварією на Чорнобильській АЕС;

• відсутність дійових економічних стимулів для ресурсо- та енергозбереження.

Поміркуймо, що відбувається: мільярди років створювався напрочуд тонкий і складний баланс біосфери Землі. І ось з'являється, здавалося б, найдосконаліший продукт еволюції біосфери — людина, яка називає себе розумною, і по-варварськи руйнує те, що зумовило її появу й без чого неможливі її подальший розвиток і вдосконалення. Лише вжиття найрадикальніших заходів протягом найближчих 2—3 десятиріч може запобігти самогубству людини.

І. С. Шкловський,

російський астрофізик

І хоча загальне антропогенне навантаження на довкілля України через спад виробництва, зупинення багатьох підпри­ємств тощо останніми роками дещо зменшилось, екологічна си­туація в країні все ж залишається незадовільною. За даними Держкомстату України (на 2000 p.), щорічно в повітря, водойми та ґрунти країни надходить від 60 до 100 млн т шкідливих речо­вин. Третина води, що скидається підприємствами в поверхневі води, забруднена понад норму, п'ята частина шкідливих речовин зі стаціонарних джерел потрапляє в повітря, дві третини виробле­них токсичних відходів осідає в навколишньому середовищі.

Протягом 2000 р. в повітряний басейн, води, ґрунти та на зем­ну поверхню потрапило близько 65 млн т небезпечних речовин. У розрахунку на 1 км² території країни в повітря викинуто 9,7 т шкідливих речовин. Токсичних відходів надійшло 4,9 тис. т, що

340

перевищує показники розвинених країн у кілька разів. У розра­хунку на душу населення в 2000 р. в атмосферу викинуто 119 кг забруднень, у поверхневі води — 184 кг, у Грунти та на земну поверхню — 998 кг.

Якщо за часткою електроенергії, яка виробляється АЕС (40 % її сумарної кількості), Україна посідає третє місце у світі, то за ступенем розв'язання проблем зберігання й поховання радіоактивних відходів стоїть наприкінці списку країн з ядерною енергетикою.

§ 7.4.^ Джерела забруднення довкілля

_П!

'ромисловість.До основних антропогенних фак-l-торів розвитку екологічної кризи в Україні належать передусім великі промислові комплекси — ненажерливі споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних просторів і водночас найпотужніші джерела практично всіх видів забруд­нень (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних). Сконцентро­вані вони навколо родовищ корисних копалин, великих міст і водних об'єктів: у Донецькій області, Центральному Придні­пров'ї, Криворіжжі, Прикарпатті, Керчі, Маріуполі, більшості обласних центрів. Серед цих об'єктів найнебезпечнішими забруд­нювачами довкілля є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні заводи, кар'єри та збагачувальні фабрики, деякі військові підприємства (рис. 7.3).

Зо останні роки в Україні в атмосферу викинуто більш як 100 млн т шкідливих речовин.

Підприємства металургії та енергетики — головні забрудню­вачі повітря — щорічно дають відповідно 35 і 32 % всіх забруд­нень від стаціонарних джерел. Центри металургії та енергетики, а отже, осередки забруднення атмосфери — це міста Макіївка, Маріуполь, Комунарськ, Харцизьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ. Металургійні підприємства оснащені очис­ним обладнанням лише на 30—50 %. За рідкісним винятком, це обладнання застаріле чи взагалі таке, що не діє.

Основні забруднювачі довкілля важкими металами, особливо арсеном і свинцем, а також сірчаною та азотною кислотами — підприємства кольорової металургії. Це завод «Укрцинк» у Кос-

341