- •Людство
- •Глава 1
- •§ 1.2. Основні фактори деградації довкілля
- •§ 1.3. J Екологічні катастрофи
- •Глава 1
- •Глава 1
- •За типами діяльності
- •Підрозділів)
- •§ 2.1. І Загальне уявлення про біосферу
- •§2.2. J Походження й еволюція біосфери
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •§ 2.3. J Функціонування біосфери
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 Біоекологія
- •§ 2.5. J Види, популяції та середовище
- •Глава 2
- •§ 2.7: J Ноосфера
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •§ 2.8. У Біорізнзманітність і її збереження
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Ареали випадання кислотних дощів:
- •§ 3.3. J Гідросфера
- •Континентальний схил
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •§ 4.2. J Енергетика
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 Техноекологія
- •§ 4.3. J Промисловість Спочатку скористайтеся принципом Чистого Виробництва, а потім приймайте рішення про впровадження будь-яких технологій. Із матеріалів unep
- •Глава 4
- •Глава 4 Техноекологія
- •§ 4.4. J Сільське господарство
- •§4.5. І Транспорт
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •§ 4.7._J Наукова діяльність
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5
- •Глава 5
- •§ 5.3. І Економіка природокористування
- •§5.4. Й у конкретних обсягах. Ці права можуть продаватися державним органом підприємствам і одним підприємством іншому. Ціна ел залежить від добового часу, сезону, обстановки в регіоні.
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 Соціоекологія
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 Екологія людини
- •Глава 7
- •В Україні ( )протягом XX ст.
- •Структура земельного фонду України
- •Глава 7 Природно-соціальні особливості України
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •§ 8.3. J Донецько-Придніпровськии регіон
- •Глава 8 Екологічний стан окремих регіонів України
- •Наслідки
- •Глава 9
- •Глава 9
- •§ 9.3. J Аварія на Чорнобильській аес
- •Глава 10 Національний шлях до еколого-збалансованого розвитку
- •Глава 10 Національний шлях до еколого-збалансованого розвитку
- •Глава 1 Людство в навколишньому середовищі 6
Глава 5
Соціоекологія
має бути охоплена вся емоційна сфера людини, в кожної особистості повинно сформуватися почуття високої відповідальності перед живим світом сьогодення й майбутнього. Треба розвивати нові глобально-політичні, правові та економічні механізми управління активністю людства. Подальший розвиток цивілізації має відбуватися з додержанням правила соціально-екологічної рівноваги (за М. Ф. Реймерсом): суспільство розвивається доти й остільки, доки й оскільки зберігає рівновагу між своїм тиском на середовище та відновленням цього середовища — природним і штучним.
Нині фактично відбувається всесвітня гуманітарно-екологічна революція, яка замінила науково-технічну революцію (умовно — 1960—1990 pp.), що прийшла свого часу на зміну революції промисловій (умовно 1820—1960 pp.).
Сьогодні економічний розвиток може бути успішним лише за врахування екологічних обмежень. Раніше ж єдиним критерієм розвитку вважався економічний прибуток. Крім того, релігія, звичаї, законодавство визначали й диктували правила поведінки людей усередині суспільства й стосовно природи. Ці правила сформувалися на підставі уявлень про особливе становище людини, її вседозволеність у природному середовищі (якнайширше розселення, неконтрольоване розмноження, необмежене споживання природних ресурсів).
Життя показало, що недотримання екологічних обмежень призводить до непомірних витрат на реанімацію й штучне відтворення понівеченої або загубленої природи. Та сповна відновити природно-ресурсний потенціал людство вже неспроможне. Починаються конкуренція, боротьба націй, народів і релігій за життєвий простір, природні ресурси, ринки збуту. Точиться боротьба й за шляхи розвитку. В Європі переміг західний християнський вибір вільного ринку та римського права. В Азії ж обстановка щодо цього залишається досить напруженою. Як зауважує М. Ф. Реймерс, для вирішення проблеми необхідні глибока перебудова культури й моралі, а також зміна міжнародного права, формування глобальних соціоекологічних взаємозв'язків і правил, нових законів культурного управління розвитком людства. Ці закони мають створюватися на глибоких знаннях взаємодій між суспільством і природою, суспільством і людиною, між різними соціальними, релігійними та етнічними групами людей, різними культурами.
255
Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля
Глава 5
Соціоекологія
М. Ф. Реймерс сформулював кілька правил і законів соціальної екології, які потрібно знати й виконувати:
правило соціально-екологічної рівноваги (про нього сказано вище);
принцип культурного. управління розвитком (в основу нових екологічних культури й моралі мають бути покладені ідеї природоцентризму та коеволюції);
правило соціально-екологічного заміщення (переходи до більш екстенсивних і технологічних типів господарювання стають причиною екологічних криз, а ці останні провокують кризи соціально-економічні, що переходять у політичні);
закон соціально-екологічної необоротності (розвиток людства не може рухатися від пізніших фаз до початкових);
закон ноосфери В. І. Вернадського (в тому значенні, що коли людство не почне розумно регулювати свої чисельність і тиск на природу, зважаючи на її закони, то вид Homo sapiens зникне).
В історії багато прикладів того, як в окремих регіонах ресурсно-екологічна криза переростала в соціально-економічну й політичну. Нині людство стоїть на порозі чергової кризи, та вже не регіональної, а глобальної ресурсно-екологічної, здатної викликати набагато тяжчі для людини й біосфери наслідки, ніж попередні (такі, наприклад, як крах цивілізації Майя, цивілізацій Центральної й Середньої Азії).
Для людей настав час управляти не природою, а собою, своїми потребами, звичками, правилами поведінки.
§ 5.2.
j Екологічна освіта
Головна мета освіти— не підготувати молодих людей до кар'єри, а виховати в них пошану до життя.
Н. Кузен,
американський еколог
^еред узагальнювальних розділів сучасної екологи '(біоекологія, геоекологія, техноекологія) нині головна роль належить соціоекології. Саме в цьому блоці екологічних наук зосереджені такі найважливіші напрями, як
256
екологічна освіта, екологічна культура, екологічне право, урбо-екологія, екологічний менеджмент, економіка природокористування й, насамкінець, локальна, регіональна та глобальна екополітика.
У попередніх главах неодноразово наголошувалося на важливості для людства екологічного виховання та освіти. Сьогодні цій проблемі в усьому світі приділяється велика увага. Можна сказати, що наш час — це період тотального екологічного всеобучу, коли основи екологічних знань викладають усім, починаючи з дитячого віку — в школах та інститутах, на різних семінарах і курсах, по радіо й телебаченню — та закінчуючи підвищенням рівня екологічної освіти керівників усіх рангів у всіх країнах, на всіх континентах.
У розвинених державах розроблені та вдосконалюються різні програми й концепції розвитку екологічної освіти, програми й плани підготовки спеціалістів-екологів сучасного рівня. Буквально за кілька останніх років видано багато посібників і підручників, науково-популярної й публіцистичної літератури, знято фільми й розроблено рекомендації еколого-освітнього змісту. В більшості країн світу екологія стала обов'язковою дисципліною в усіх школах і вищих закладах освіти, в багатьох вищих навчальних закладах створено кафедри або факультети екологічного профілю, проведено сотні екологічних національних і міжнародних семінарів, конференцій, з'їздів.
Велику еколого-просвітницьку роботу провадять у всьому світі організації «зелених», товариства з охорони природи, серед них такі відомі, як «Грінпіс», «ІІегамбіенте» та ін.
Ці важливі для цивілізації процеси екологізації свідомості населення, формування нового — екологічного світогляду, нової — екологічної культури цілком характерні й для України.
За останні п'ять років у нашій державі також розроблено програми й концепції розвитку екологічної освіти й виховання, видано посібники й підручники з екології, створено десятки кафедр і факультетів екологічного профілю в інститутах та університетах, започаткувалося багато журналів загальноекологічного, еколого-економічного, еколого-географічного змісту («Ойкумена», «Світ у долонях», «Пролісок», «Паросток», «Рідна природа» та ін.).
Ще в 1975 р. учасники Міжнародного семінару з екологічної освіти (Белград, Югославія) запропонували глобальну схему екологічної освіти. Відповідно до цієї схеми головною метою еколо-
257
Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля
Глав а 5
Соціоекологія
гічної освіти має бути формування в населення планети усвідомлення того, що виникла життєво важлива глобальна проблема довкілля й усього, шо з ним пов'язане, усвідомлення того, що довкіллям необхідно опікуватися й що для цього треба мати відповідні знання, досвід, уміння, мотивації та зобов'язання як для індивідуальної, так і для колективної роботи задля порятунку біосфери та запобігання майбутнім екологічним катастрофам.
Хто обчислить ту велику шкоду й той жахливий спадок, який ми залишаємо майбутньому через затримку та слабке поширення освіти, через неправильне витрачання коштів, через обмеження вільної, благородної людської особистості?
В. І. Вернадський
У 1977 р. на Міжнародній конференції (Тбілісі) завдання й мету екологічної освіти було конкретизовано:
сприяти чіткому усвідомленню того, що суспільство розви вається за тісних взаємозв'язків усіх природних і соціальних процесів;
забезпечити кожній людині можливість здобути знання, право, досвід і умови їх реалізації, необхідні для захисту довкілля та його поліпшення;
розробити нові алгоритми поведінки окремої людини, груп людей і суспільства як єдиного цілого стосовно довкілля.
Сьогодні активно розвиваються як формальна екологічна освіта (в школах, вищих навчальних закладах, інститутах підвищення кваліфікації), так і неформальна (за допомогою засобів масової інформації, кіно, музеїв, виставок, заходів природоохоронних товариств тощо).
Особливе значення розвиткові екологічної освіти й культури надається в усьому світі останніми роками, коли стало очевидно, що одними з головних причин невиконання ухвал міжнародних екологічних форумів, угод і конвенцій з охорони природи є саме низька екологічна культура більшості населення планети, низький рівень екологічної освіти й свідомості, зокрема осіб, які приймають важливі рішення. Тому в період з 1997 по 2003 р. на багатьох міжнародних зібраннях активно обговорювалися проблеми екологічної освіти й виховання та їхня роль в еколого-збалансованому розвиткові людства (Нью-Делі, 1997; Париж,
258
1998; Цюріх, 1999; Брюссель, 1999; Дакар, 2000; Йоганнесбург, 2002 та ін.).
У 2002 р. Міністерством освіти і науки Швеції разом із Міністерством охорони навколишнього середовища цієї країни за завданням Європейської економічної комісії ООН розроблено проект «Стратегії освіти з еколого-збалансованого розвитку й екологічної освіти ЄЕК ООН». У 2003 р. спеціальними робочими групами ЄЕК ООН закладено теоретичні основи стратегії щодо освіти задля стійкого розвитку та намічено шляхи її реалізації.
В усьому світі поширюються такі поняття, як «екологічна філософія життя», «екологічні пріоритети», «екологічний імператив», «екологічна парадигма» (система цінностей, підходів, принципів). Ці поняття обґрунтовуються й використовуються в системі екологічної освіти.
Сьогодні в світі екологічна освіта визнається одним із основних факторів екологізації всіх видів людської діяльності. Вона розглядається як самостійна й нагальна проблема, як важливий інструмент управління, головний важіль для вдосконалення моделі виробництва і споживання з урахуванням можливостей біосфери.
Період з 2005 по 2015 р. на Всесвітньому саміті в Йоганнесбурзі рекомендовано об'явити десятиліттям освіти задля еколого-збалансованого розвитку.
У цей самий період в Україні також відбулася низка важливих подій, пов'язаних із розвитком екологічної освіти: наприкінці 2001 р. затверджено Концепцію екологічної освіти України, на початку 2002 р. — план заходів з її реалізації, наприкінці 2002 р. до Верховної Ради подано проект Закону України про екологічну освіту.
У 2001 р. в нашій країні створено перший спеціалізований виший навчальний заклад — Одеський державний екологічний університет, базовий з підготовки кадрів для Міністерства екології і природних ресурсів України.
259
Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля
Гпае a 5
Соціоекологія