Глава 2

Біоекологія

< т ❁

У заповідниках із нижчим статусом на більшості території вво­диться режим обмеженого заповідання, хоч обов'язково є також і ділянки абсолютної заповідності. В Україні 17 таких заповідних територій (рис. 2.13): у Поліссі це Поліський і Рівненський заповідники; в лісостепу — заповідники Канівський, Дніпровсь-ко-Орільський, Розточчя та Медобори; в степовій зоні — Український степовий, Луганський та Єланецький степ; у Карпа­тах — заповідник Горгани; в Криму — заповідники Карадазький, Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, Казантипський, Опукський і Мис Мартьян; у Прикарпатті — Черемський запо­відник.

Крім указаних природних заповідників, в Україні є 54 істор и ко- культури их та історико-архітектурних заповідники. Серед них такі всесвітньо відомі, як Шевченківський у Каневі, Києво-Печерський, Софія Київська, Асканія-Нова тощо.

Національні природні парки — це території, що створюються для збереження природних комплексів, які мають екологічну, істо­ричну й естетичну цінність завдяки сприятливому поєднанню природних і культурних ландшафтів, і для використання їх у рекре­аційних, виховних, наукових і просвітницьких цілях. В Україні є 11 національних парків, таких як Шацькі озера, Подільські Товтри, озеро Синевир тощо.

Заказники — це території й акваторії, на яких охороняються окремі види рослин і тварин або природні комплекси (озера, болота, ділянки лісу чи степу з рідкісними видами рослин або тварин, пе­чери, території з унікальними геологічними утвореннями тощо). На території заказників дозволяється обмежена господарська діяльність, але тільки така, що не завдає шкоди об'єктам, які охороняються (наприклад, обмежена заготівля сіна в лісових заказниках, збирання морської трави зостери в приморських заказниках, регламентоване полювання на окремих видів тварин у заповідно-мисливських господарствах). На території України практично в кожній області є принаймні кілька заказників.

Пам'ятки природи являють собою окремі невідновлювані при­родні об'єкти, які мають наукове, історичне чи культурно-есте­тичне значення, наприклад: водоспад, печера, дуже старе дерево, джерело, рідкісне геологічне відслонення. Останнім часом до пам'яток природи дедалі частіше почали відносити також неве­ликі території (площею до кількох сотень квадратних метрів), зайняті популяціями рідкісних та реліктових видів або попу-

120

s

X

о.

•я

в. я

в

ЗІ

•і

я

S

І

■

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

Глава 2

Біоекологія

ляціями, розташованими на межі ареалу виду. Створення системи таких пам'яток природи сприяє збереженню передусім генетичної різноманітності. На їхній території заборонено будь-яку діяль­ність, що руйнує чи пошкоджує об'єкти охорони.

Проте навіть розвинена мережа заповідних територій не змо­же забезпечити збереження біорізноманітності, якщо не припи-

	Регіональні	Заповідні
Ботанічні сади,	ландшафтні парки	урочища
зоологічні парки, дендрологічні парки,	(18%)	(3 %) 1	Природні
парки-пам'ятки	\	/ у	заповідники (6 %)
садово-паркового		/ /
мистецтва \
(1%) Х
			Біосферні
			заповідники
		г V	-"" (9%)
			Пам'ятки
		т	- природи
Заказники
(39 %)			\ч Національні
			природні парки

Рис. 2.14 Структура території природно-заповідного фонду України

Біоконсервація належить до галузі новітніх напрямів біоеко-логії. Це система заходів, спрямованих на збереження генетичної й видової різноманітності шляхом збереження популяційних і видових генотипів окремих особин поза природними місцями проживання — в зоопарках, ботанічних садах, у колекціях культур тощо.

Біоконсервація сьогодні розглядається як остання лінія захис­ту генетичної й видової біорізноманітності. Для цього розви­вається мережа зоопарків, створюються колекції рослин у бота-

Площа, тис. га

2700

1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001

Роки

II Загальна площа ПЗФ

Ні Площа територій та об'єктів загальнодержавного значення

Рис. 2.15 Зростання площі природно-заповідного фонду (ПЗФ) України (1992—2001)

ниться глобальний вплив на біоту антропогенного забруднення. Навіть у біосферних заповідниках з їхньою налагодженою й суво­рою системою охорони деградація біоти триває. Наприклад, у Карпатському біосферному заповіднику через кислотні дощі де­далі скорочуються популяції лишайників, занесених до Червоної книги.

У природно-заповідний фонд України (рис. 2.14, 2.15) входять також регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, бота­нічні сади, зоологічні, дендрологічні парки, пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо. Загалом природно-заповідний фонд України в 2001 р. налічував у своєму складі 6939 територій і об'єктів площею 2508,7 тис. га, що становить 4,16 % території країни.

122

нічних садах, колекції культур мікроорганізмів, грибів, водорос­тей, найпростіших, банки насіння, кріоколекції тварин, де гаме­ти й навіть ембріони зберігаються в замороженому стані, організовуються сховища культур тканин рослин і тварин.

Сьогодні людство «законсервувало» для нащадків близько 10 % відомої науці сучасної біоти. Однак біоконсервація поки що не може стати гарантом збереження біорізноманітності. Закон­сервувати будь-який вид — це складна наукова й технічна задача. Але незмірно складнішою справою є розконсервація виду й повернення його в природу. Вид, випущений «із пробірки» в при­роду, як правило, поводиться непередбачувано: адже він потрап­ляє до системи з іншими зв'язками. Найчастіше такий вид не

123

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля