Як відобразилося формування української національної самосвідомості в ”кобзарі” т.Г. Шевченка?

Проблема формування української національної самосвідомості як важливої ознаки нації є одною з найбільш складних і суперечливих у гуманітарних науках. Особливо неоднозначно різні автори відносяться щодо історичного часу, місця й творців самосвідомості української нації. Попри всі невигоди загальне визначення завжди отримувала одна історична фігура – Т.Г. Шевченко, що визначає його виняткову роль для українців і вказує на час формування національної самосвідомості українців.

Провідне місце Т.Г.Шевченка в національному житті України тому й полягає, що він перший найглибше й найточніше виразив самосвідомість своєї нації. Тому головний життєвий доробок Т.Г.Шевченка – його поезія, що за традицією об’єднується назвою „КОБЗАР”, історично відображує всі складові частини процесу формування української національної самосвідомості.

Від початку й до кінця шевченкової поезій головне місце в ній посідають козацтво, запорожці з їх Січчю, гетьмани козацькі і Гетьманщина, як формована козаками перша українська державність, а також боротьба козаків та їх послідовників гайдамаків за охорону чи повернення своєї самобутності й прав. Найважливіше , що за Т.Г.Шевченком виділило українців з поміж інших народів, були вільності козацькі. „Тут пана немає, усі ми однаково на волі жити” - так романтизовано зафіксували в національній пам’яті українців їх історичні корені.

*„КОБЗАРЕМ” поет називав лише невелику ранню збірку своїх поезій.

В ранній творчості Т.Г.Шевченка поневолювачами і ворогами українців називаються ляхи ( поляки), орда (татари), москалі (росіяни) і жиди (євреї), з якими й боролися козаки й гайдамаки. Причому під москалями розумілися не тільки солдати ( як де хто тлумачить) чи царі та пани російські, а весь народ. Про це однозначно свідчать такі рядки: „А до того Московщина, кругом чужі люди”, і ділі: „ тяжко, батьку, жити з ворогами”.

З часом у творчості Т.Г.Шевченка конкретизуються уявлення про власну націю і її ворогів, зникають описи українців та інших народів „взагалі”. „Болить серце, - пише поет. – як згадаєш: старих слов’ян діти впилися кров’ю. А хто винен? Ксьондзи, єзуїти ”.

Він вшановує „чеха-слов’янина” П. Шафарика за те, що той відкрив очі на єдність слов’янську. Описуючи криваву міжусобну боротьбу слов’янських народів Т.Г.Шевченко висловлює сподівання, щоб сини і онуки українські, російські, польські бачили помилки своїх батьків і браталися з своїми ворогами: „Нехай житом пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря – слов’янська земля”.

Зрештою Т.Г.Шевченко критично оцінює власну націю і вбачає умови її визволення вже не стільки в боротьбі проти інших націй, скільки в тому „ якби не осталось сліду панського в Україні”. В поезіях від 1845р. й до кінця життя Т.Г.Шевченко критикує українофільські мрії про досягнення „раю” в побутово-культурницькій, просвітній діяльності, бо „ ...У хатині у раю, я бачив пекло”. Славних прадідів великих правнуків поганими називає поет українців за те, що „ ... Гірше ляха свої діти її розпинають”. І.Шафарика читають, і волю та братерство в Європі принесли великих слову велику силу та й більш нічого... І знову шкуру дерти з братів незрячих гречкосіїв...” кайданами міняються, правдою торгують, господа зневажають, людей запрягають в тяжкі ярма – такі гіркі характеристики давав поет своїм співвітчизникам-панам.

І мертвим, і живим, і ненародженим землякам Т.Г. Шевченко заповідав схаменутися інакше передрікав революцію і лихо громадянської війни. Розкуються незабаром заковані люди. Настане суд... І потече сторінками крав у сине море дітей ваших... І не буде кому помагати. Одцурається брат брата і дитини мати...

Часто звертаючись до бога, Т.Г.Шевченко сумнівається й у ньому із-за непохитності панського зла на землі, де крав та сльози, та хула і нічого святого. Повставати, порвати кайдани, знищити ворогів українського народу власних і чужоземних заповідав Т.Г.Шевченко. Своє ж місце разом із українцями він бачив у сім’ї великій, вільній, новій.

Рекомендується прочитати якомога більш повні видання шевченківського Кобзаря. Зокрема: Шевченко Тарас. Кобзар. К., 1958.