3. Сучасні особливості розвитку міграційних процесів
Особливостями міжнародної міграції робочої сили є наступні:
глобалізація, зростання масштабів та розширення географії міграції;
зростання ролі демографічних факторів у розвитку трудової міграції;
зростання питомої ваги в міграційних потоках висококваліфікованих працівників – зокрема це пов'язано з активізацією діяльності ТНК, які мають значну потребу у висококваліфікованій і одночасно низькооплачуваній робочій силі. Збільшення додаткової вартості досягається шляхом оплати робочої сили нижче за вартістю від її відтворення та шляхом підвищення тривалості і інтенсивності праці. Використання іноземної робочої сили відповідає обом напрямам одночасно. У філіях американських ТНК у ФРН, наприклад, іммігранти отримують на 25% менше, ніж німці, й лише 54% зарплати американців.;
збільшення обсягів нелегальної міграції робочої сили;
тимчасовий характер міграції (мігранти здебільшого мають намір по закінченню певного терміну повернутися на батьківщину).
Головними центрами міжнародної міграції є наступні:
Північноамериканський регіон – історично це є регіон масової міграції трудових ресурсів. У загальному потоці іммігрантів до США найбільша частка припадає на вихідців з країн Латинської Америки (понад 2 млн. чол. легальних та нелегальних, Приплив іммігрантів до США і Канади оцінюється приблизно в 900 тис. чол. щорічно. Останні два десятиліття імміграція в США зростала також за рахунок вихідців з Японії, Індонезії, Філіппін, Південної Кореї, а також країн південної та Східної Європи);
Латинська Америка (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Чилі) – як правило міграція відбувається між самими латиноамериканськими країнами, особливо у формі сезонної та нелегальної міграції. Найбільшу кількість іноземних виробників поглинають Аргентина та Венесуела. Загальна чисельність іноземних іммігрантів в усіх країнах Латинської Америки дорівнює понад 4 млн. чол. Для цього регіону є характерною міграція сільськогосподарського населення і працівників сфери послуг;
Регіон Перської затоки - зовсім новий пункт концентрації інтернаціональних загонів робочої сили. Масштабна міграція тут почалась у 50 роках внаслідок зростання обсягів видобутку нафти. Шість основних центри міграції – це Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ – частка мігрантів – понад 50% всієї робочої сили;
Африканський континент - регіони найактивніших міграційних рухів – Південна та Центральна Африка (ПАР, Зімбабве, Гана, Камерун, Кенія, Ліберія) – понад 3 млн. мігрантів. Загальна кількість мігрантів в країнах Африки досягає 6 млн. чол. Цей регіон характеризується внутрішньоконтинентальною міграцією та низьким рівнем кваліфікації мігрантів, а також запрошенням спеціалістів з країн СНД і Східної Африки.
5) країни Західної і Північної Європи – найпотужніший споживач іноземної робочої сили. Тут працює 15 млн. іноземних працівників Західна Європа успішно конкурує із США у сфері використання дешевих людських ресурсів слаборозвинутих країн світу.
Для європейської міграції характерні три основні напрями:
значними за масштабами є міграційні потоки з країн Південної і Східної Європи (Греції, Іспанії, Туреччини, Португалії, Югославії, Словенії, Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини) у високорозвинуті держави Західної і Північної Європи (Францію, Англію, ФРН, Австрію, Швейцарію, Голландію, Бельгію, Швецію);
постачальниками робочої сили у західноєвропейські країни виступають країни Північної Африки, а також Індія, Пакистан та інші країни, що розвиваються;
міграція між розвинутими країнами Західної Європи.