Література

Аляєв Г.Є., Горбань О.В., Мєшков В.М. Лекції з релігієзнавства. –К., 1996.

Калінін Ю.А., Харковщенко Є.А. Релігієзнавство. –К., 1998.

Лубський В.І. Релігієзнавство. –К., 1997.

Мифологический словарь. –М., 1991.

Мифынародов мира. Т. 1-2.–М., 1980, 1982.

Первісні форми релігії // Людина і світ. –1992.–№ 11–12.

Релігієзнавство. Навч. посібник / За ред. С. А. Бублика. – К., 1998.

Тайлор Э.Б. Первобытная культура.–М., 1989.

Тараненко В.М. Религиеведение. –Х., 1999.

Токарев С.А. Религия в истории народов мира. –М., 1986.

Токарев С.А. Ранние формырелигии.–М., 1990.

Фрэзер Дж. Золотая ветвь.–М., 1986.

Тема 3 Національні релігії План

1. Особливості національних релігій.

2. Національні релігії Індії: індуїзм, джайнізм.

3. Національні релігії Китаю: конфуціанство і даосизм.

4. Синтоїзм як національна релігія Японії.

Розглядаючи перше питання, необхідно звернути увагу на особливості національних релігій – їх виникнення з формуванням класового суспільства, роль при створенні держави, національна обмеженість, антропоморфізм, монотеїзм.

Засвоюючи друге питання, слід звернути увагу на вирішальну роль релігії у житті індусів та основні періоди розвитку релігії в Індії: ведичний, брахманізм й індуїзм – тип релігії, який панує в Індії і сьогодні. Слід звернути увагу на особливості індуїзму – демократизація культу, публічні культові церемонії та обряди, храмові споруди, жертвопринесення, відсутність централізованої церковної організації, сукупність різних напрямів і шкіл, ушанування різних Богів (Вішну, Шіва), поширення культу священних тварин, поширення кастової системи.

Необхідно звернути увагу на те, що індуїзм розвивається не тільки як релігія – він і не є фактично єдиною релігією, – а як спосіб життя, з обов’язковим для всіх напрямів індуїзму визнанням авторитету Вед, вчення про карму і переселення душ, установленість каст.

Розглядаючи питання про джайнізм як одну з національних релігій Індії, слід розглянути його виникнення, відхід від авторитету Вед та боговстановленості варн, ідей про перевтілення і карму, аскетизм, як головний засіб досягнення мети, моральні правила джайнізму, які ґрунтуються на п’яти обітницях.

Вивчаючи третє питання про національну релігію Китаю, треба наголосити на тому, що найдавніші дані про китайську релігію відносяться ще до середини ІІ тис. до н. е., коли починає формуватися уявлення про верховне божество Шанді, як першопредка китайського народу, і як потім це уявлення поступається місцем більш абстрактному культу Неба (Тянь).

Засвоюючи конфуціанство як філософсько-етичне вчення давньокитайського мудреця Конфуція, слід підкреслити, що на початку нашої ери воно переростає в релігію, яка зосереджує свою увагу на правилах поведінки, правильному житті і правильному управлінні.

Студенту слід пам’ятати, що конфуціанству притаманний адміністративно-етичний характер, відсутність жерців, культ старших, поклоніння предкам. Конфуціанство виступає регулятором економічних і соціальних процесів у суспільстві, воно є основою китайського способу життя.

Вивчаючи питання про даосизм як одну з релігій Стародавнього Китаю, необхідно розглянути її виникнення, вчення про Дао, моральні заповіді, вчення про безсмертя, священні книги, храми і т. ін.

Розглядаючи четверте питання, слід звернути увагу на виникнення синтоїзму на основі культу природи, поклоніння родовим та племінним богам, різноманітність обрядів. Слід підкреслити, що основу синтоїзму становлять міфи, які містяться в літописах.

Необхідно розглянути синтоїстський культ: норіто, мацурі, культ предків, а також особливість моральних заповідей, традиційну обрядовість, відсутність зацікавленості потойбічним світом.

Наприкінці вивчення даної теми необхідно зробити загальні висновки.