III. Аргументацiя версiй: з писемних джерел та археологiї

Етимологiчна й етнографiчна аргументацiя версiй походження козацтва важлива для встановлення iсторичного зв'язку мiж рiзними частинами цього цiлого суспiльного явища, проте недостатня для їх конкретного розмiщення в системi координат iсторiї: часу та мiсця. Колиiдерозпочалося українське козацтво, чи було воноiсторично безперервним на територiї сучасної України- вiдповiдь на таке питання потребує взаємоузгодження двох попереднiх видiв iнформацiї iз свiдченням письмових джерел та матерiальними археологiчними знахiдками.

Опорною точкою вiдлiкуу порiвняльному аналiзi сукупної iнформацiї до проблемиє Поднiпров'я кiнця ХV ст., вiдколи козацтво України є безперечним фактом. Iсторики "уходницької" версiї вважають цю точку за початок українського козацтва i заперечують будь-якi давнiшi свiдчення про козацтво якщо не взагалi (В.Антонович), то як такi, що не мають нiякого вiдношення до українського козацтва (В.Щербак). Автори iнших версiй дуже вибiрково вiдносяться до письмових iсторичних джерел i майже не користуються археологiчною iнформацiєю.

Отже, чи iснують письмовi документальнi свiдченняпро козацтво на Українiдо кiнця XV ст.? Так i нi - двi взаємовиключнi вiдповiдi можна почути вiд рiзних iсторикiв на це запитання, а проблемну ситуацiю створюють, насамперед, суперечностi мiж польськими i руськими письмовими джерелами.

У польських iсторикiв XVI ст. М.Бєльського, Л.Горецького, М.Стрийковського наводиться багато даних про козакiв на Українi вiд ХII до кiнця XIV ст.: це i гетьман Семен - козак на службi в литовського князя Вiтольда в 90-х рр. XIV ст.; i подiльськi козаки на службi в литовського князя Ольгерда в 1339 р. та iншi "литовськi козаки" в 1307 р.,1297-1299 рр.; це "козацькi дороги", якими в 1213-1216 рр. литовськi князi вели свої вiйська в руськi землi; "волинськi козаки" в 1182, 1143-1147 рр. у бойових дiях руських князiв.⁶⁸Проте багато дослiдникiв козацтва ХIХ-ХХ столiть вважають свiдчення польських iсторикiв неточними й такими, що основанi на екстраполяцiї сучасного вiдомого їм явища та назви козацтва на минулi часи. За доказ використовуються руськi лiтописи з приводу деяких iдентичних подiй, де козаки не згадуються.

Класичним прикладом подiбних розходжень є опис М.Стрийковським боротьби руських князiв Iзяслава i Юрiя за Київський престол, в якiй Iзяслав у 1147 р. здобув перемогу завдяки "волинським козакам". В.Голобуцький як i багато iнших iсторикiв заперечує М.Стрийковському на основi опису тих же подiй у бiльш ранньому, нiж М.Стрийковський, письмовому джерелi: Галицько-Волинському лiтопису. В ньому писалося: "...Iзяслав пiшов на Гольсько й Купилю до Чорних Клобукiв. Сюди приїхали до нього всi чорнi клобуки з великою радiстю, з усiм своїм вiйськом. А Юрiй того не знав. ... Тепер Юрiй не мiг бути в Києвi й утiк за Днiпро...". На пiдставi цього джерела В.Голобуцький робить висновок, що М.Стрийковський назвав козаками чорних клобукiвi такими ж "козаками" були iншi, згадуванi польським iсториком, литовськi козаки в 1298 р., подiльськi козаки в 1339 р. та iн.⁶⁹У "Повiстi минулих лiт" в тих же подiях 1143-1147 рр. також описуютьсяне козаки, а чорнi клобуки та берендичi, вказує дослiдник В.Пепа.⁷⁰

Яке вiдношення мають чорнi клобуки до козакiв? - Саме з таким питанням як риторичним ще В.Антонович виключав зi сфери наукового аналiзу вказану суперечнiсть, нiби-то створену неточною iнформацiєю польських iсторикiв. Проте iншi дослiдники не вбачають в наведеному прикладi нiяких суперечностей в зв'язку з тлумаченням давньоруських письмових джерел у Воскресенському лiтопису XVI ст., де записано: "Чорныя Клобуки, єже зовутся Черкасы".⁷¹М.Карамзiн, Д.Бантиш-Каменський, М.Погодiн, С.Соловйов, М.Маркевич вказували, що черкасами в московських письмових джерелах завжди називали козакiв Поднiпров'я.

Наведена в другому роздiлi цiєї роботи етимологiчна й етнографiчна аргументацiя в сукупностi дає пiдстави стверджувати, що iсторики ХIХ ст. мали пiдстави вважати назви чорних клобукiв, козакiв i черкасiв тотожними одному й тому ж явищу. Тим бiльше, що письмовi джерела i Московської, i Литовської Русi незалежно пiдтверджують факт переселення черкесiв П'ятигiр'я з Пiвнiчного Кавказу i їх постiйне проживання з кiнця ХIII - поч. XIV ст. в Поднiпров'ї.⁷²

Разом з тим iсторики вiд М.Карамзiна до сучасних авторiв курсу лекцiй з iсторiї України за ред. Л.Мельника звертають увагу на рiзноманiття козацтва як явища навiть на однiй територiї України. Давньоруськi лiтописи вiдносили до чорних клобукiв торкiв, берендеїв, бродникiв та iн. Зокрема, торки i берендеї вперше згадувались в Iпатiївському лiтописi як союзники князя Володимира Святославовича у Поднiпров'ї нижче Києва, а з початку ХII ст. вони з печенiгами селилися за згодою руських князiв у степах поблизу Київського i Переяславського князiвств. Тi з них, хто не пiдкорялися князям, жили на важкодоступних островах Днiпра.⁷³Про бродникiв писали не тiльки руськi лiтописи, але й перськi географи вiд IХ до ХIII ст.⁷⁴

З Х ст. по ХIст. в руських лiтописах зустрiчаються й записи про косогiв, землю яких в 965 р. завоював князь Святослав.Слово косоги в руських лiтописахписалося в рiзнихтотожнихварiацiях -хозари, козари, кассаги, козягита iн. Для прикладу можна навести опис однiєї подiї: вiйни проти них сина Володимира Святославовича - Мстислава. П.Симоновський про неї вказує, що в 1021 р. Мстислав воював зкассагамиi посилається на свiдчення руських лiтописiв.⁷⁵Мiж тим французький iсторик Ж.Шерер цитує "Руськиий лiтопис" Нестора в iншому записi: "Року 6530 чи 1022, Мстислав, князь Тьмутороканський, пiшов нахозарiв або козакiв. Князькозакiввийшов йому назустрiч...".⁷⁶Автори козачого словника-довiдника стверджують, що Тмутараканське руське князiвство об'єднувало пiдкорених кассакiв вiд Дону до Чернiгова i посилаються на лiтописний запис росiйських Четiй-Мiней про них: греки-козарами, римляни-газарами називали, а були вони народом скiфським, мови слов'янської i жили поблизу Меотiйського озера (тобто в Приазов'ї).⁷⁷

На Х-ХI столiттях руськi (тим бiльше польськi) письмовi джерела щодо козацтва обриваються за вiдсутнiстю самих джерел. Протеiснують грецькi письмовi свiдчення: про народ "кос-сахи" в горах Закавказзя в I ст.н.е. в творах Страбона; з IV-V столiть грецькi згадки про "касакос" в надписах на кам'яних плитах у пiвнiчному Приазов'ї виявив дослiдник В.Латишев i до Х ст., як стверджують упорядники козачого словника-довiдника, грецькi (або ж вiзантiйськi) письмовi свiдчення про козакiв зустрiчались, поки не змiшалися з руськими лiтописними назвами щодо тих же самих народiв- касагiв, касогiв, казяг.⁷⁸

За пiдтвердження даних козачого словника-довiдника можна вважати, також, виявленi сучасною українською дослiдницею Г.Сизоненко письмовi свiдчення грекiв з мiст-колонiй Приазов'япро своїх сусiдiв як "черкесiв" i давнiшi посилання козацького лiтописця Г.Грабянки на грецькi та римськi лiтописи, в яких вiн вбачав свiдчення про козакiв-хозар на територiї вiд Бiлого (на Пiвночi) до Азовського (на Пiвднi) морiв.⁷⁹Г.Грабянка не вказував якi саме конкретно письмовi джерела вiн мав на увазi, проте з усього його iсторичного опису походження козакiв видно, що вiн писав про прихiд з Азiї i розселення скiфiв.

Продуктивність пошуків письмових джерел про козацтво залежить не тільки від знаходження в них згадок самої назви "козак", але й від виявлення інформації щодо аналогічних козацькимзвичаїв, способів життя та ін. Прикладом ефективних пошуків у цьому напрямку можуть служити сучасні дослідження А.Желєзним письмових свідчень араба ібн Руста та ієромонаха Никона про стародавніх русів.⁸⁰

Радикально новим пiдходом до оцiнки письмових руських джерел взагалi i про козацтво, зокрема, є дослiдження 80-90-х рр. ХХ ст. Г.Носовського i А.Фоменка. Застосованi ними методи математичного аналiзу iсторичних текстiв i всесвiтньої iсторичної хронологiї Скалiгера й Петавiуса дали вражаючi результати. Загалом в руськiй iсторiї до XVI ст. виявленi сторiчний i чотирьохсотрiчний хронологiчнi "зсуви" (тобто помилки). Сумнiви багатьох iсторикiв щодо достовiрностi руських лiтописiв не просто пiдтверджуються, а обгрунтовано доводиться свiдоме знищення руських письмових джерел царською династiєю Романових i створення фальсифiкованих письмових джерел з панславiстських християнсько-православних позицiй.⁸¹

До з'ясування проблеми походження козацтва автори залучили знайденi iсториком А.Гордєєвим окремi письмовi свiдчення про козакiв з Московських хронiк XIV-XV ст.ст., а головним чином узагальнили письмовi документи арабських, перських, угорських авторiв Х-ХIII столiть i здiйснили їх порiвняльний аналiз з письмовими свiдченнями Бiблiї про землi Магога, Роша, Мешеха й Фувала. В результатi Г.Носовський i А.Фоменко роблять такi обгрунтованi висновки: 1) населення древньої Русi аж до XVII ст. мало змiшаний татарсько ( чи тюрксько) слов'янський склад пiд однiєю "руською" назвою; 2) першим письмовим документом про козакiв був запис iбн Хаукаля в 967 р.про руське плем'я Артанiя з царем в Артi, оскiлькикозаки булив той часОрдою, тобторегулярним вiйськом i розмiщалися на Волзi; 3) описане в багатьох документах "татаро-монгольське нашестя на Русь" насправдi було пiзнiшою фальсифiкацiєю руських письмових джерел царською династiєю Романових i не пiдтверджується тогочасними угорськими письмовими джерелами, з яких слiдує, що татарська династiя Георгiя-Ярослава об'єднала пiд своєю владою всi тодiшнi татарськi й слов'янськi руськi племена й держави в одну руську державу i завоювала значнi територiї в Азiї та Європi.Вiдтодi козацтво-Орда з'явилося й на територiї сучасної України; 4) в XV-XVI столiттях татарсько-слов'янська руська iмперiя розпадалася, а з нею й козаки, доки в XVII ст. слов'янська династiя Романових остаточно не перемогла татарську династiю Ярославичiв (чи Георгiєвичiв) i не "переписала iсторiю" на свiй лад, виключивши з неї й козакiв, татар.

Наскiльки науково достовiрними й доказовими є аргументи та висновки Г.Носовського i А.Фоменко - покажуть дослiдження iнших фахiвцiв.

Чи пiдтверджуються свiдчення про козакiв з письмових джерел археологiчними даними? I чи пiдтверджують цi данi iдентичнiсть козацтву хозар, бродникiв та iн.? Першi принциповi висновки в цьому напрямку наукових дослiджень зробив Л.Гумiльов. Вiн здiйснив археологiчнi розкопки в долинi р.Терек i встановив територiальне спiвпадiння хозарських селищ та пiзнiших станиць терських козакiв, а такожоднаковий їх побут, схожий антропологiчний типхозарiв i терських козакiв.⁸²Характернiкурганнi поховання торкiввiд III-II ст. до н.е на Закавказзi i Пiвнiчному Кавказi до V ст.н.е. мiж рiчками Волгою та Уралом прослiдковують упорядники козачого словника-довiдника.⁸³Французький дослiдник Ж.Шерер вказав на звичайнасипати кургани над похованими як спiльний в українських козакiв, туркiв i татар.⁸⁴До Ж.Шерера можна додати, що кургани властивi й скiфам.

Дослiдження сучасних українських археологiв на островах Днiпрадають аргументи до висновку про безперервне постiйне проживання тамкозакiв-бродникiв з Х до ХIV ст.Так, А.Сокульський i А.Козловський вказують на виявленi в результатi розкопок козацьких Сiчей (Хортицької, Кам'янської i Олешшя на Великотьомкiнському островi в гирлi Днiпра) ранiшi культурнi шари. Зокрема, найдавнiшi житловi комплекси, в тому числi курiнь на мiсцi пiзнiшої Кам'янської Сiчi виявленi в культурних шарах ХII - ХIV ст. Бродницькi поселення ХII ст. виявленi пiд культурним шаром Кам'янської Сiчi, а також в Олешшi i на островi Хортиця. На Хортицi археологами загалом виявлено три культурних шари вiд Х до XIV ст.: першi два-руськi - А.Сокульський ототожнює з бродниками на основi спiвставлення археологiчних знахiдок з руськими лiтописними свiдченнями щодо Протолче, де князi мали вiйськову базу i де бродники допомагали їм в органiзацiї походiв; третiй культурний шар ХIII-XIV ст.ст. мiстить в собi змiшанiтатарсько-руськi ознаки. Пiдтвердження висновкам археологiчних дослiджень щодо цього пiзнiшого шару А.Сокульський знаходить на географiчнiй картi 1459 р. - копiї з карти португальського короля Альфонса V: на нiй понизов'я Днiпра зображено роздiленим на два рукава з островом посерединi, на якому символiчним значком будинку з добудовою позначено поселення.⁸⁵

Характерно, що сам А.Сокульський власнi висновки з результатiв археологiчних дослiджень узгоджує з позицiєю iсторикiв М.Карамзiна, С.Соловйова, М.Мавродiна та Б.Грекова, якi ототожнювали козакiв з бродниками. Щодо вiдсутностi письмових свiдчень про виявленi археологами поселення в описах цих територiй України митрополитом Пименом у 1368 р., венецiанським послом А.Кантарiнi у 1476 р. i нiмецьким послом С.Герберштейном на початку XVI ст., то А.Сокульський пояснив її асимiляцiєю бродникiв серед iншого населення України в XV ст.⁸⁶

Цiннiсть результатiв археологiчних дослiджень, наведених А.Со­куль­ським i А.Козловським, полягає в тому, що вони спростовують по­ши­ренi серед деяких iсторикiв думки про пустиннiсть Поднiпров'я пiсля монгольського завоювання Русi до XVI ст., а отже й неможливiсть без­перервного козацтва в той час та появу козацьких Сiчей лише в XVI ст.

Сукупнiстьвiдомих на сьогоднi iсторичнихсвiдчень з письмових джерел i археологiчних розкопокдають пiдстави для загальноговисновку про появу козацтва у Поднiпров'ї з Х ст.,у Пiвнiчному Приазов'ї з перших столiть нашої ери. Гiпотетичним є скiфське козацтво до нової ери на територiях сучасної України, Середньої Азiї i Схiдного Сибiру.

Письмовi й археологiчнi iсторичнi джерела засвiдчують, також, строкатий етнiчний склад козацтва в його окремих об'єднаннях i безперервний зв'язок мiж ними. Протедо X - XIII ст.ст. на територiї сучасної України козацтво було переважно кочовимi найманим вiйськом.Осiле козацтво поступово концентрувалось у Поднiпров'ї протягом X-XV столiть, а в Поволжi, Схiдному Сибiру, Приазов'ї i на Кавказi - протягом I-Х столiть.

Протиставлення слов'янського(в тому числi українського)козацтва тюркськомуяк рiзних i ворожих козакiвпрослiдковується в письмових джерелах з XVI ст.i пов'язане з релiгiйними та династичними змiнами на всiх територiях проживання козакiв: розколом i взаємною ворожнечою православ'я, католицизму, iсламу; боротьбою за право "государя всеї Русi" мiж руськими династiями, а також литовськими i польськими їх конкурентами.