13.2. Статистика ринку праці

Ринок праці — це система економічних зв’язків між процесами відтворення і використання робочої сили, а у складі цих процесів — система таких зв’язків між підрозділами, які відтворюють робочу силу, і підрозділами, які її використовують. Що ж до кваліфікованої робочої сили, то це система економічних зв’язків між системами підготовки та перепідготовки фахівців, з одного боку, та системою їх використання — з іншого. Крім того, це система конкурентних зв’язків між закладами освіти за сферу розподілу фахівців, а також між споживачами робочої сили за залучення найбільш кваліфікова­них фахівців.

Існують численні різноманітні ринки праці, диференційовані залежно від складу робочої сили та її споживачів. Для кожного з них характерне поєднання факторів, що визначають особливості та параметри довгострокових тенденцій, середньострокових коливань та короткострокових змін. Для врахування цих особ- ливостей статистика за основними ознаками класифікує ринки праці.

За ознакою структури господарства розрізняють такі ринки пра­ці: окремих галузей народного господарства (а всередині їх — окремих підгалузей); окремих видів діяльності; груп господарств з різ­ними формами власності.

За ознакою рівня економічного розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня валового національ­ного продукту, рівня оплати праці, доходів населення тощо.

За територіальною ознакою виокремлюють поняття «регіональ­ний ринок праці». Первісним його елементом є внутрішній ринок, під яким розуміють сферу відтворення та використання робочої сили (або підготовки та використання фахівців), яка обмежена кордонами регіону. Щодо фахівців це система економічних відносинь закладів освіти, служб зайнятості та підприємств і установ, пов’язаних з підготовкою, перепідготовкою, розподілом і використанням фахів­ців. Від внутрішнього ринку праці слід відрізняти національний ринок праці, де важливим елементом функціонування економічного механізму є міжрегіональні зв’язки.

За професійно-кваліфікаційною ознакою розрізняють ринки праці окремих професій, спеціальностей та груп спеціальностей, рівнів освіти.

За ознакою джерел робочої сили розглядають ринки праці, потреби яких задовольняються певними закладами освіти або їх групами, службами зайнятості тощо.

Аналізуючи ринок праці, статистика вивчає передумови забезпечення таких властивостей робочої сили як стабільність і мобіль­ність. До таких процесів відносять вивільнення робочої сили у взаємозв’язку з попитом на неї, повторне використання робочої сили, підготовку трудящих цілеспрямованим навчанням, захист інте­ресів окремих груп населення, особливо жінок з дітьми, людей похилого віку тощо.

Соціологічні обстеження з питань зміни місця праці показують, що визначальними факторами при цьому є зміст діяльності, трудові доходи, умови праці і час роботи, можливості підвищення кваліфі­кації і просування по службі.

Важливо вивчати попит і пропозицію робочої сили в поєднанні з орієнтацією населення при виборі сфери і місця діяльності. З цією метою аналізують вплив на зайнятість міграційних потоків робочої сили, формування міждержавного ринку праці, перерозподіл між регіонами з надлишком і дефіцитом робочої сили. Досліджують вплив на зайнятість і потребу в робочій силі таких чинників як галузева структура, технологічна та технічна реконструкція, запровадження високоефективних працезберігаючих технологій, зміна встановленої тривалості робочого часу і т. ін.

При цьому беруть до уваги такі важливі моменти:

• особливості територіальної (регіональної) організації економіки та соціальних структур (у тому числі підготовки фахівців);

• сукупність кадрів з певним рівнем кваліфікації та підготовки на даний момент часу;

• потребу, дефіцит або навпаки — надмірну кількість трудових ресурсів за певної ситуації на ринку;

• організаційно-правове забезпечення регулювання ринку праці;

• стан зовнішнього середовища (політичні тенденції, НТП, соці­альні цінності, мотивації, орієнтації, умови, мобільність);

• внутрішні фактори (рівень життя, праці, усвідомлення).

на механізм ринку праці в Україні поряд із загальними факторами впливають і специфічні, наприклад такі:

• структурна перебудова, демонополізація народного господарства;

• рівень збалансованості економіки;

• конверсія;

• рівень кооперації з іншими країнами СНД;

• рівень продуктивності і оплати праці;

• зміна форм власності;

• розвиток приватизації;

• рівень соціального захисту безробітних;

• рівень державного регулювання та управління ринком праці.

Оцінювати ситуацію на ринку праці, прогнозувати кон’юнктуру спе­ціальностей, безробіття неодмінно слід і з якісного, і з кількісного боку.

Водночас аналізують дієвість використання фінансово-кредит­них важелів регулювання ринку — контролю доходів, гнучкого оподаткування тощо.

Важливою ознакою становлення ринку праці є мобільність робочої сили. Ця властивість характеризується переміщенням останньої між спеціальностями та групами спеціальностей, місцями роботи, які потребують різних рівнів освіти, між галузями, регіонами, підприємствами з різними формами власності тощо. Цей об’єктив­ний процес ринкової економіки сприяє вирівнюванню співвідно­шення між пропозицією і потребою в робочій силі, коли підкріп­лення раніше занедбаних галузей, зокрема зайнятих обслуговуванням населення, супроводжується коливанням престижності окремих професій згідно з розмірами винагороди за працю.

Важливим етапом вивчення передумов і результатів суспільного відтворення є характеристика відтворення трудових ресурсів. Це завдання вирішує баланс праці.

Серед показників балансу праці особливе місце посідає трудоресурсний потенціал ринку праці, який доцільно аналізувати за такими категоріями:

• ресурси, вивільнені внаслідок реорганізацій, перепрофілюван­ня підприємств, установ або скорочення чисельності;

• вивільнені внаслідок реконверсії;

• вивільнені за власним бажанням;

• вивільнені за порушення трудової дисципліни в запас зі Зброй­них Сил України;

• вивільнені зі строкової військової служби;

• ті, що закінчили навчальні заклади (загальноосвітні школи, ПТУ, технікуми, вузи);

• не зайняті з інших причин.

Моніторинг цієї категорії населення може аналізуватися за допомогою системи показників динаміки — абсолютної чисельності, її структури (у процентах до загального підсумку), темпів росту, приросту, абсолютного значення одного процента приросту у взаємо­зв’язку з факторами, що їх визначають.

У балансі трудових ресурсів виокремлюється чисельність безро­бітних. До них належать працездатні громадяни, які з не залежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених законом доходів через відсутність роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу та мають змогу до неї приступити.

Розрізняють такі види масового безробіття:

• фрикційне безробіття — короткочасний період незайнято­сті, необхідний для пошуку роботи, яка відповідає кваліфікації працівника;

• структурне безробіття — спричинене структурними зрушеннями в економіці;

• класичне безробіття — наслідок занадто високої заробітної плати, котра не змогла врівноважити попит на робочу силу з її пропозицією;

Норма безробіття — це межі, в яких функціонування економічної системи вважається ефективним:

• циклічне безробіття — різниця між фактичною величиною норми безробіття, що зареєстрована в даний період, та величиною природної норми безробіття.

Серед усіх безробітних вирізняються жінки, молодь 18-21 років, звільнені особи, які займали робочі місця та посади службовців, випускники вищих навчальних закладів, випускники ПТУ, особи із загальною середньою освітою.

В умовах кризового стану економіки поточний аналіз ринку праці відбувається в напрямках вивчення таких процесів і явищ за секторами економіки (галузями народного господарства і групами підприємств за формами власності), регіонами, групами населення за статтю та віком:

• динаміка абсолютної чисельності зайнятих і їх частка в загальній чисельності населення;

• структура зайнятості по галузях народного господарства, видах діяльності і підприємствах за формами власності;

• вивільнення працівників і надання працюючим тривалих вимушених неоплачуваних відпусток або переведення їх на режим роботи з неповним робочим днем (тижнем) і звільнення в зв’язку з цим за власним бажанням як фактор втрат робочого часу, продукції та виходу на ринок праці;

• структура звільнених, в тому числі через плинність кадрів;

• працевлаштування, розширення кількості робочих місць, бронювання робочих місць;

• професійне навчання та перепрофілювання;

• розвиток громадських робіт;

• чисельність безробітних;

• рівень безробіття (у %) як відношення кількості безробітних до кількості економічно активного населення або кількості праце­здатного населення у працездатному віці;

• частка безробітних, які зайняті професійним навчанням і перенавчанням, а також тих, що беруть участь у громадських роботах;

• чисельність тих, що одержують допомогу з безробіття;

• склад безробітних за віком, статтю, професією, освітою.

Механізм ринку праці, зокрема фахівців, може бути відображе­ний системою моделей.

Серед цих моделей можна вирізнити такі:

• структурно-функціональні, що характеризують структуру попиту та пропозиції фахівців у розподілі за різновидами сегментів ринку праці;

• балансові, зокрема у вигляді матриць, що характеризують між­регіональне, міжгалузеве, міжфахове переміщення фахівців;

• у вигляді рівнянь регресії, що характеризують, наприклад, залежність потреби у фахівцях за окремими сегментами ринку праці від факторів, що їх визначають: розвитку виробництва, науково-технічного прогресу і т. ін.

Моделі використовують для регулювання ринку праці, зокрема шляхом підготовки фахівців за обсягом і складом згідно з додатковою потребою окремих сегментів ринку. Це є важливою передумовою оптимального забезпечення потреб суспільства і мінімізації безробіття.

Система аналізу та прогнозування ринку праці має бути пристосована для використання в рамках функціонування автоматизованих інформаційних систем підрозділів народного господарства.

Виникнення ринку праці передбачає наявність розвиненої інфра­структури у вигляді служб зайнятості.

На державну службу зайнятості покладаються такі завдання:

• аналіз стану ринку праці, прогноз попиту та пропозицій робочої сили, підготовка програм зайнятості населення, забезпечення їх реалізації;

• облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги в доборі роботи та працевлаштуванні;

• забезпечення населення достовірною, повною та оперативною інформацією про можливості працевлаштування на підставі обліку вільних робочих місць та вакантних посад;

• професійна орієнтація та консультування населення, у тому числі молоді;

• організація професійної підготовки та перепідготовки праців­ників, вивільнюваних з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають утруднення щодо працевлаштування і т. ін.

Важливою передумовою успішного функціонування служб зайнятості є створення комп’ютерних банків даних. На їх основі в поєднанні з відомостями про тих, хто бажає працювати, та про тих, які наймають на роботу, статистика розробляє необхідну для управління зайнятістю інформацію про умови роботи, вимоги до кандидатів на посади, розмір заробітної плати, дані про кваліфіка­цію, досвід роботи, стан здоров’я, наслідки тестування претенден­тів, організацію професійної орієнтації з урахуванням реального попиту і можливостей працевлаштування, дефіцит або надлишок робочої сили і робочих місць, обмін робочими кадрами з іншими регіонами і т. ін.