Частина ІІ

Економічна та соціальна статистика

10. Методологічні основи економічної та соціальної статистики

10.1. Система показників економічної та соціальної статистики

Статистика не може знати все, що б там не стверджували І. Ільф та В. Петров, автори славнозвісного роману «Дванадцять стільців». І питання тут не в тому, чи можна дістати вичерпну інформацію про щось чи ні. І не в тому, чи можна це «щось» виміряти. У цифрах можна виразити все, але наскільки це розумно і необхідно і скільки коштуватиме (!) ? А на наш погляд, ідея про те, що колись все можна буде однозначно і завершено описати за допомогою статистичних показників, так само помилкова, як і думка про те, що колись настане кі­нець науки (мовляв, зрештою все вдасться пізнати, тобто природа видасть усі свої таємниці, і більше нічого не лишиться для вивчення).

Адже статистичні показники завжди описуватимуть соціальну реальність та економічний стан суспільства на базі знань про нього на певний момент часу, тобто користуючись визначеннями, поняттями та теорією, які безперервно змінюватимуться. Зокрема, поставити останню крапку в статистичних дослідженнях не вдасться ось чому:

· концепції, на яких базується соціально-економічна статистика (такі, наприклад, як виробництво, майновий стан і т. ін.), є й досі предметом постійних дискусій;

· з усіх практичних статистичних проблем (наприклад, про звітні одиниці, класифікації, відмінності понять) ніколи не можна знайти завершені рішення (ідеальні в теоретичному плані), а завжди лише прагматичні, тобто такі, що якнайкраще задовольняють сьогоденні потреби, і саме цим зумовлюється використання кількох конкурентних методів для вибору найефективнішого;

· не можна все як завгодно об’єднувати та розподіляти, не дба­ючи про зміст одержаних показників (деякі розрахунки виконувати легше на макрорівні, ніж на мікрорівні, але без мікророзрахунків не можна пояснити результати макроміркувань).

Наводячи наприкінці цього параграфа певний перелік груп статистичних показників, про які йтиметься далі, ми насамперед орієн­тувались на конкретних споживачів статистичної інформації про роз­виток окремих елементів країни як єдиної соціально-економічної системи, яка діє в рамках міжнародної системи розподілу праці, щодо різних рівнів агрегування цих елементів.

Споживачів зазначеної статистичної інформації можна умовно поділити на дві групи.

1. Державні структури:

міністерства, комітети, відомства, які несуть відповідальність за економічну політику (Мінфін, Мінекономіки) чи розв’язують спеці­альні економічні завдання (Мінсільгосп, Мінтранс);

Національний банк (для розробки монетарної політики);

органи соціального страхування, соціального забезпечення та Мінпраці;

державні та напівдержавні консультативні установи (Інститут стратегічних досліджень, РВПС, усілякі експертні ради);

Держкомстат, який не тільки є виробником, але й важливим споживачем статистичних даних для їх подальшого аналізу та розрахунків макропоказників;

2. Недержавні структури:

комерційні організації, підприємства та установи (фінансові посередники, маркетингові фірми, експерти з інвестиційних проектів);

громадські установи та організації (громадські та благодійні фонди);

наука та освіта;

приватні особи.

Узагальнивши інтереси зазначених структур до соціально-еконо­мічної статистики, можна насамперед виокремити такі питання (з виконанням необхідних розрахунків відповідних показників):

опис структури та розвитку галузей;

відображення кон’юнктурних змін;

характеристика безробіття та зайнятості;

аналіз умов життя населення.

З огляду на сказане слід вести мову не просто про структуру показників, а про «інформаційну інфраструктуру», за допомогою якої і можна розв’язати сформульовані задачі. Такий підхід передбачає, що всебічна характеристика будь-якого соціально-економічного явища має подаватися лише за допомогою специфічних статистичних показників, тобто таких, що використовуються для вивчення лише цього конкретного явища. Поряд з цими показниками обчислюють і загальні показники, що придатні для використання в різних галузях, а також в різних розділах соціально-економічної статистики. Тобто, як бачимо, система показників соціально-економічної статистики є сукупністю специфічних та загальних показників, яка побудована в логічній послідовності і пов’язана смисловою єдністю. Лише за допомогою такої системи можна вивчати закономірності суспільного виробництва, умови функціонування його елементів, сам процес і результати діяльності народного господарства як одного цілого та вплив цих результатів на рівень життя.

При цьому система статистичних показників, у свою чергу, виконує пізнавальну, стимулюючу та керуючу функції. Пізнавальна функція дозволяє встановити тенденції розвитку соціально-еконо­мічного явища, що аналізується. Вона зумовлює необхідність роз- глядати його у взаємозв’язку з іншими явищами або елементами цього явища. Стимулююча функція дає змогу правильно відбити зміст та узагальнити об’єктивні властивості явищ, що важливо при переході до ринкової економіки, яка передбачає інтенсивний шлях розвитку, вдосконалення управління господарюванням. Керуюча функ­ція полягає у виробленні обгрунтованих рішень відносно явища, що розглядається, і це закріплює за статистикою роль активного учасника, а не стороннього спостерігача в будь-якій сфері відтворення.

Отже, умовно інформаційні потреби країни можуть бути задоволені за допомогою таких груп показників:

А. Потреби щодо даних про населення.

1. Показники чисельності населення (чисельність та структура населення, сімей, домогосподарств, прогнози чисельності).

2. Рух населення (народження, шлюби, розлучення, смерть, міграція).

Б. Потреби щодо даних про економіку.

1. Економічні одиниці (підприємства; групування за розмірами, галузями, регіонами, формами власності і т.ін.).

2. Ресурси (трудові, матеріальні, фінансові).

3. Виробництво (витрати; виробнича діяльність та її результати; випуск продукції).

4. Розподіл та перерозподіл доходів (доходи від діяльності, податки, внески, кінцеві доходи, соціальні виплати).

5. Використання матеріальних благ, проміжне споживання, капі­тальні вкладення, кінцеве споживання, зовнішнє торговельне сальдо).

6. Грошові та фінансові показники (заробітна плата, ціни та їх динаміка, індекси цін та зарплати).

В. Інші потреби суспільства щодо інформації.

1. Вимір якості життя окремих осіб (здоров’я, освіта, професія, житло і умови життя та ступінь задоволеності ними).

2. Вимір якості життя суспільства (культура — відвідування шкіл, театрів, бібліотек; вибори, злочинність, навколишнє середовище).

Методики розрахунку та аналізу наведених показників докладно розглядатимуться далі. Тут ми лише коротко спинимося на значенні кожної групи показників для статистичного аналізу стану й розвитку суспільства та зв’язку між ними.

Виробничі сили відіграють провідну роль у суспільному виробництві, а люди, що мають здатність і навички до праці, є першим і основним елементом виробничих сил. Тому вихідними в системі показників соціально-економічної статистики мають бути показники чисельності, складу та відтворення трудових ресурсів населення. Другий елемент виробничих сил — це засоби виробництва, у складі яких вирізняють засоби праці та предмети праці. Обсяг і склад нагромаджених засобів виробництва, а також природних ресурсів, становлять наступний підрозділ системи показників. Виробничі сили є потен­ційними ресурсами, завдяки використанню яких створюється суспіль­ний продукт. Участь елементів виробничих сил у процесі виробництва мають характеризувати показники використання та руху основних фондів, оборотних засобів та робочої сили. Розмір створеної при цьому продукції описують узагальнюючі показники продукції.

Стадію розподілу суспільного продукту відбивають показники, що характеризують як сам процес руху зазначеного продукту, так і фактори, що його визначають. Процес розподілу здійснюється в галузях сфери обігу, тому наступна підсистема має включати статис­тичні показники перевезень і торгівлі. Але для забезпечення безперервності процесу відтворення необхідно розглянути не тільки розподіл споживних вартостей, а й самі вартості. Тобто важливе значення тут має аналіз вартісних показників продукції. Це потребує розгляду собівартості продукції та системи цін, показників фі­нансової діяльності підприємства, а також функціонування фінан­сової системи країни в цілому.

Завершальна стадія відтворення суспільного продукту — стадія споживання — не менш важлива, ніж дві попередні, оскільки виробництво існує не задля виробництва, а з метою задоволення потреб населення. На цьому етапі статистичного аналізу необхідно визначити всі фактори, що формують попит населення на торговельні послуги, тобто визначити показники доходів населення та заробітної плати, торговельного й побутового обслуговування, рівня та структури споживання населенням матеріальних благ і послуг. Крім того, з огляду на потребу додержувати принципів розширеного відтворення за допомогою показників національного доходу визначають ту його частину, що має бути спрямована на задоволення потреб населення. Розмір цієї частини залежить від темпів розвитку суспільного виробництва, які, у свою чергу, зумовлюються ефективністю функціонування народного господарства.