13. Змістовні характеристики понять «научування», «учіння», «навчання»

Розглядаючи цю тему, студенти в першу чергу повинні з'ясувати для себе поняття «научіння» і «учіння».

Якщо подивитись на те, як визначаються ці поняття різними авторами, можна побачити, що дуже часто чіткого розмежування тут немає. Мало того, деякі автори (див. «Краткий психологический словарь» под ред. А.В. Петровского иі М.Г. Ярошевского, М., 1985) не дають визначення поняття «учіння» і «навчання». В «Психологическом словаре» под ред. В.В. Давыдова и др. дається термін «учение», але в дужках «научение», терміну «навчання» немає. В «Психологічному словнику» за ред. В.І. Войтка, К., 1982, є поняття научіння, учіння і навчання.

В навчальному посібнику «Педагогічна психологія» за ред. Л.М. Проколієнко і Д.Ф. Ніколенка, К., 1991, представлено в розділі IV психологію учіння, а в розділі V – психологію навчання. Про научіння автори чомусь не згадують.

Отже, є необхідність розглянути всі три поняття (научіння, учіння, навчання)і дати їм відповідний змістовний аналіз.

Научіння – процес і результат набуття індивідуального досвіду. Термін «научіння» вперше з'являється в зоопсихології (Е. Торндайк та ін).

Шляхом научіння людина і тварина можуть набувати любий досвід. У людини роль і значення научіння змінюється в процесі онтогенезу. Якщо в дошкільному віці научіння – основний спосіб набуття досвіду, то в шкільному віці відсувається на другий план, а на перший виходить учіння, учбова діяльність.

Научіння – це стійка зміна фізичної і психічної діяльності (поведінки), яка виникає завдяки попередній діяльності (поведінці), а не викликається безпосередньо вродженими фізіологічними реакціями організму. Подивимось на природу. Ссавці, птахи, риби, комахи - всі вони мають научіння (бджоли підлітають до тарілочки чи вулика певного кольору, мурахи коротким шляхом пробігають лабіринт, таргани приходять «на обід» у певне місце і в певний час, хробаки шукають шлях у Т-образному лабіринті...). Кількість повторів цих дій для научіння – як у вищих тварин (8-20).

Який висновок можна зробити з цього? Научіння у тварин полягає у засвоєнні організмом певних стимулів і певних реакцій на них. Научіння у людини – це засвоєння певних знань і певних дій.

Ті випадки, коли научіння – це засвоєння певних стимулів і певних реакцій, позначимо як рефлекторний рівень научіння.

Випадки, коли научіння – це засвоєння певних знань і певних дій, позначимо як когнітивний (від когніціо – знання, пізнання) рівень научіння. Першим, хто запропонував експериментальний метод об'єктивного дослідження процесів научіння, був І.П. Павлов (методики формування умовних рефлексів). Його модель можна назвати асоціативною моделлю сенсорного научіння на рефлекторному рівні.

У людини суттєво змінюється природа, характер і способи відображення реальності – це логічне, категоріальне, аналітико-синтетичне мислення, а його результати – знання і дії.

В зв'язку з цим природу, механізми і умови научіння людини на когнітивному рівні можна визначити так:

1. Сутність научіння у людини – у відкритті в об'єктах (речах) нових властивостей, які мають значення для діяльності.

2. Зміст научіння – утворення зв'язків між старими і новими знаннями.

3. Умови научіння: а) щоб нові засвоювані властивості реальності були корисними, тобто забезпечували здійснення людиною корисної для неї діяльності; б) щоб ця користь виявлялась багаторазово.

4. Основа научіння – в мислительній переробці інформації з зовнішнього світу: узагальнення і абстрагування властивостей, мовне (словесне) позначення тощо.

Таким чином, сенсорне научіння на когнітивному рівні виступає як научіння знанням і діям.

У тварин можна виділити сенсорне научіння (аналіз і синтез стимулів, засвоєння нових сигналів), моторне научіння (вибір і об'єднання рухів, дій), сенсомоторне научіння.

Це має місце і в людей (розрізнення кольорів, ходіння, читання вголос, дістати і перемістити предмети тощо). Але по мірі формування у людини спеціально людських форм відображення і регулювання поведінки сенсорне научіння перетворюється в научіння знанням, моторне – в научіння навичкам, сенсомоторне – в научіння свідомим цілеспрямованим діям.

Таким чином, ми виділили два крайніх види простого научіння, яке має місце у людини і тварини (сенсорне і моторне), і два види научіння, які виросли з двох попередніх і які існують тільки в людини (научіння знанням і навичкам).

Але при цих відмінностях тут можна побачити і дещо спільне – це утворення зв'язків (асоціацій). В них (згадаймо асоціації за суміжністю, подібністю, контрастом) розглядаються елементи, частини, властивості. А саме научіння – це зв'язування елементів (бо вони фізично, психологічно, логічно чи функціонально зв'язані в дійсності). А якщо вже розглядати самі зв'язки, структури, то цей тип научіння можна назвати інтелектуальним научінням.

У тварин можна виділити:

1. Умовні рефлекси на відношення: більше – менше, коротше – довше, світліше – темніше (риби, кури, кролі, бджоли), собаки і лиси можуть відрізняти трикутник від інших фігур.

2. Научіння за допомогою переносу (взяти палку і підтягнути банан – це з природи перенос).

3. Знакове научіння (реакція на лампу – не на колір чи тепло, а на те, що це знак – скоро буде їжа).

Але ще Л.С. Виготський показав, що найважливіша відмінність психічної діяльності людини і тварини полягає в появі у людини нової форми відображення реальності – понять (відображення зв'язків, відношень, структур реальності). Система знаків для позначення зв'язків, відношень – мова, тобто слова і їх відношення.

Таким чином, знання виступають на цьому рівні як поняття і зв'язки понять. Научіння знанням – це научіння поняттям (засвоєння суспільного досвіду людства).

Характеризуючи научіння у людей, логічно зауважити, що тут ми маємо справу (крім всього сказаного) ще із научінням мисленню і научінням вмінням.

Учіння – у загальнопсихологічному розумінні – цілеспрямоване засвоєння знань, вмінь і навичок з метою наступного використання їх у практичному житті.

Учіння – одна із сторін педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (чи студента) під керівництвом вчителя (викладача).

Учіння виступає у формі інтелектуальних або фізичних дій, це специфічно людська діяльність, коли людина керується свідомо поставленою метою засвоїти певний обсяг знань, вмінь і навичок, форми поведінки і види діяльності.

Учіння виступає фактором неперервної освіти, але дуже часто загальною кінцевою причиною всякого учіння є суспільна необхідність. Відомо, що внутрішня діяльність виникає із зовнішньої шляхом її інтеріоризації (Ж. Піаже, О.М. Леонтьєв). Предметні дії відображаються у психічних процесах. Після цього ці процеси звільняються від безпосереднього зв'язку з предметами і перетворюються в психічні операції.

Система психічних операцій, яка розгортається в ідеальному плані, і є внутрішня психічна діяльність, яка дозволяє відірвати образ і операцію від предмета і дії, замінивши їх словом (рухом мовлення). Але ситуації так складаються, що в психіці можуть бути ще не сформованими відповідні образи, поняття, операції. Таке учіння називають первинним на відміну від більш пізнього (вторинного), коли відповідні образи, поняття, операції вже сформовані (Хебб).

Первинне учіння носить умовно-рефлекторний характер (руховий). Вторинне учіння має інтелектуальний характер, здійснюється за допомогою внутрішньої психічної діяльності.

Діяльність учіння складається з таких операцій:

1. Учень пасивно сприймає і засвоює подану інформацію (приймач і дешифратор).

2. Учень активно самостійно шукає, знаходить і використовує інформацію (саморегулюючий селектор і генератор інформації).

3. Для учня зовні організують спрямований пошук, виявлення і використання інформації. Тепер учень грає роль керованого селектора і генератора – його спрямовують в сторону відбору, переробки і використання необхідної інформації.

І, нарешті, про структуру учіння. Вона включає в себе такі компоненти:

1. Спонукаючий компонент. Сюди входять пізнавальні потреби і сформовані на їх основі мотиви діяльності. Пізнавальна потреба – це, наприклад, потреба в набутті нових знань, а мотив на цій основі – пізнавальний інтерес.

2. Програмно-цільовий компонент. Основний елемент тут — це ціль (мета) діяльності (який кінцевий результат ми хочемо одержати). На основі мети виникає програма дій, орієнтована на бажаний результат.

3. Дієво-операційний компонент. Тут здійснюються певні дії і операції, в ході яких реалізується програма. В структурі учбової діяльності можна виділити перцептивні, мнемічні, предметні, мовні, розумові дії. Спосіб здійснення учбової дії – операція.

4. Контрольно-регулюючий компонент. Він включає в себе оцінювання результату, контроль і самоконтроль діяльності учіння.

14. Учіння як власна діяльність учня

Учіння доцільно розглядати як активну цілеспрямовану діяльність школярів, яка полягає у засвоєнні знань, навичок та умінь, способів їх набуття, форм поведінки та видів діяльності.

Виходячи з того, що учіння має місце там, де дії людини підпорядковуються свідомій меті засвоїти досвід, його слід вважати специфічно людською діяльністю. Здатність до регуляції своїх дій свідомою метою виникає у дітей 4—5 років. Виникнення її зумовлено попередніми вилами діяльності.

Учіння, як і будь-яка діяльність, є зовнішньою та внутрішньою активністю. Зовнішня активність характеризується наявністю в ній фізичних дій, а внутрішня є особливою гностичною діяльністю, що спрямована на пізнання, збір та переробку інформації.

Учіння може протікати по-різному,— наприклад, при відносно малій психічній активності та більш вираженій зовнішній активності, навпаки, зовні не виявляється активність, а лише у внутрішньому плані. Часто буває так, що зовнішня та внутрішня активність взаємопереходять одна в одну.

Домінування одного виду активності над іншим залежить від засвоєння суб'єктом учіння способів оволодіння досвідом. Якщо вони сформовані, то переважає внутрішня активність (гностична діяльність), а коли потрібні дії не сформовані, то для формування потрібні зовнішні предметно-практичні дії як джерело внутрішніх гностичних дій. Останні утворюються на основі предметних зовнішніх дій шляхом їх ідентифікації.

Зовнішню (предметно-практичну) діяльність вчені називають первинним учінням, а внутрішню гностичну активність називають вторинним учінням.

Своєрідністю учіння є те, що воно спрямоване не тільки на засвоєнння суб'єктом знань, умінь та навичок, а й на формування якісних змін у самого суб'єкта учіння. зокрема, прийомів, способів здобуття ним досвіду, його пізнавальної потреби, інтелектуальних почуттів, волі тощо.

Учіння є необхідною умовою всебічного психічного розвитку людини і триває у різних формах протягом життя.

Особливо важливу роль воно відіграє у дітей шкільного періоду дитинства. Під впливом учіння виникають зміни у різних підструктурах формуючої особистості, зокрема, в інтелектуальній та емоційно-вольовій сферах, у спрямованості особистості школяра, його характері, здібностях тощо.

Згідно поглядів Д.Б.Ельконіна, основним змістом учіння є засвоєння знань, умінь та навичок. Цей процес визначається структурою учіння та рівнем сформованості його. Проте не можна ототожнювати учіння із засвоєнням, бо воно може відбуватися і в інших видах діяльності. Головна мета засвоєння знань полягає в успішному застосуванні їх при розв'язуванні тих чи інших задач. У засвоєнні знань велику роль відіграє мова. Засвоюючи знання, людина виражає їх у поняттях, що відображають логічні та функціональні співвідношення предметів і явищ.

Підняття рівня сформованості учіння зумовлене навчанням, метою якого є створення умов діяльності, спрямованої на засвоєння досвіду. Досвід і способи його засвоєння не успадковуються, ними потрібно оволодівати. Цим і_зумовлюється необхідність учіння. Оволодіння досвідом може відбуватися і спонтанно, без організаційного навчання, тобто в умовах "вільного виховання" (Жан-Жак Руссо). Таке навчання потребує багато часу і малопродуктивне, бо не дає глибоких системних знань та необхідних умінь і навичок.

Учіння в умовах організованого навчання набуває форми учбової діяльності учнів. Термін учбова діяльність вживається, щоб розрізнити такі поняття, як навчальна діяльність вчителя, учіння, учбова діяльність учня, засвоєння досвіду, навчальність та інші. Цей термін має зауваження з точки зору словотворення. Воно має й інші форми, виникнення яких зумовлене перебігом цього процесу у грі, спорті або ж у праці.

Учбова діяльність учнів, на думку Д.Б. Ельконіна, є специфічним видом людської діяльності, у якій засвоюється соціальний досвід і сама ця діяльність теж є об'єктом засвоєння.

Це діяльність, яка повинна побуджуватися адекватними мотивами. Ними можуть бути мотиви придбання узагальнених способів діяльності, або мотиви власного особистісного зростання, власного удосконалення. Це діяльність, яка спрямована на засвоєння системи знань, умінь та навичок, формування відповідних дій, операцій.

І.І. Ільясов відмічає три основні характеристики учбової діяльності учнів. Вони полягають у тому, що діяльність спеціально спрямована на оволодіння навчальним матеріалом та розв'язання задач навчального характеру, в ній засвоюються загальні способи дій та наукові поняття, на основі сформованих загальних способів дій відбувається розв'язування задач. Учбова діяльність повинна відповідати пізнавальним потребам, вона вдосконалюється сама та надає досконалості самому суб'єктові. Якість цієї діяльності залежить від дій суб'єкта.

Як специфічний вид діяльності, вона має суспільний характер та відбувається у відповідних установах (школах, вищих навчальних закладах). Учбова діяльність здійснюється суб'єктом. Вона є активною діяльністю. Має свій предмет. Здійснюється цілеспрямовано та свідомо.

З поняттям учіння, засвоєння навчального матеріалу, навчальної діяльності учнів пов'язані такі поняття, як научіння та навчальність учнів. Научіння є результатом дидактичних впливів вчителя та власне учбової діяльності учнів. Научіння полягає у набутті людиною нового сенсомоторного та інтелектуального досвіду, а також нових форм поведінки.

Навчальність — це індивідуальні особливості швидкості та якості засвоєння учнем знань, умінь та навичок у процесі навчання. Розрізняють загальну навчальність, як здатність засвоєння будь-якого матеріалу, та спеціальну, як засвоєння окремих видів матеріалу (різних наук, мистецтва, видів практичної діяльності). Перша є показником загальної, а друга — спеціальної обдарованості людини.

Навчальність — це здатність до учіння та засвоєння, а також — до самостійного пізнання. Вищий рівень навчальності визначається можливостями самостійного пізнання.

В основі навчальності лежить рівень розвитку пізнавальних процесів, мотиваційно-вольової та емоційної сфери людини, а також рівень оволодіння навчальною діяльністю учнем.

В предмет учбової діяльності входить внесення змін в інтелектуальний та особистісний розвиток учня. Такий вплив учбової діяльності, тобто вплив на зміни самого суб'єкта, проявляється особливо тоді, коли вона є провідною діяльністю, зокрема, в молодшому шкільному віці.

До засобів учбової діяльності відносяться інтелектуальні дії. С.Л. Рубінштейн називає їх мисленнєвими операціями, тобто аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація та інші. Крім інтелектуальних дій, до засобів учбової діяльності належать знакові, мовленнєві, вербальні засоби, а також знання, що складають основу, базу для засвоєння нових знань.

Учбова діяльність здійснюється з допомогою способів. Цими способами учні здобувають знання. В.В. Давидов, В.В. Рубцов до способів учбової діяльності відносять репродуктивні, проблемно-творчі, дослідницько-пізнавальні дії. Роботу над способами учбової діяльності розкриває теорія поетапного формування розумових дій (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна). П.Я. Гальперін у дії, яку необхідно засвоїти, виділяє дві частини: розуміння її, що відіграє роль орієнтації, та уміння її виконувати, тобто виконавська частина. Особливого значення П.Я. Гальперін надає орієнтувальній частині. На цьому етапі учням пояснюють мету дії, її об'єкт, систему орієнтирів. Весь зміст орієнтовної основи дії полягає в тому, що учням показують, як та в якому порядку виконують всі три види операцій, зокрема, орієнтувальні, виконавчі, та контрольні. Це ще лише ознайомлення з дією, а формування самої дії відбувається у виконанні її самим учнем. Виконання дії відбувається у матеріальному (або матеріалізованому) вигляді, у зовнішньо-мовленнєвому, у зовнішньому мовленні про себе та у внутрішньому мовленні.

Характеризується дія за такими параметрами, як форма, що означає рівень присвоєння дії (матеріальна або матеріалізована, зовнішньо-мовленнєва та розумова), узагальненість, що означає міру виділення суттєвих для виконання дії властивостей предмета та відділення їх від несуттєвих, розгорнутість та засвоєність, що означає виконання дії без зайвих операцій, легко, автоматизовано, швидко. Процес скорочення операціонального складу дії може відбутися тоді, коли учні досить свідомо засвоїли дію у розгорнутому вигляді, а згорнутість дії виникає пізніше, шляхом запровадження досягнень у її виконанні до рівня автоматизації. За такої умови елементи операцій або окремі операції випадають зі складу дії. Дія виконується повноцінно тоді, коли учень у випадку необхідності може поновити дію у розгорнутому виді.

Продуктом учбової діяльності є сам учень, його знання, виникнення змін у його мотивах, цінностях, цілях, планах, а також у поведінці, що виражається у ставленні учня до цієї діяльності та в емоціях, які він в ній переживає.

Щоб навчання створювало всі необхідні умови для засвоєння індивідом досвіду, необхідно знати його природу, основні закономірності виникнення та формування основних компонентів учіння. Враховуючи це, психологія учіння має на меті описати його основні особливості, пояснити механізми виникнення та вдосконалення основних компонентів такої форми учіння, як учбова діяльність учня, виявити можливі рівні їх сформованості та умови, що необхідні для успішного оволодіння учнями цією діяльністю.