18.Мовні особливості заяви як контрактно- кадрового документа

Заява - це письмове прохання, оформлене за певним взірцем, яке подають на ім'я офіційної особи або до установи чи організації з метою реалізації прав або захисту інтересів.

Заяву пишуть власноручно в одному примірнику. За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні й зовнішні, за походженням - особисті й службові, за складністю - прості й складні (умотивовані).

Склад і оформлення реквізитів заяви: 1. Адресат. 2. Адресант. 3. Назву виду документа 4. Текст6. Дату оформлюють цифровим або словесно-цифровим способом ліворуч без абзацного відступу.7. Підпис заявника без розшифрування - праворуч.

Заяви з кадрових питань : Влаштовуючись на роботу, особа подає заяву, у якій викладає прохання прийняти її на певну посаду до певного структурного підрозділу підприємства. Заява, адресована керівникові підприємства, після ЇЇ розгляду разом з іншими необхідними документами слугує підставою для видання наказу про зарахування особи на роботу. Заяву про переведення на іншу посаду оформлюють на трафаретному бланку або на чистому аркуші паперу, у відомостях про себе заявник зазначає обійману ним посаду, прізвище та ініціали. У заяві про надання чергової відпустки обов'язково вказують дату початку відпустки. Заява про надання відпусти без збереження заробітної плати або навчальної відпустки має бути вмотивованою, рішення щодо такої заяви приймає керівник і наносить резолюцію, яка є підставою для формування наказу. Заява про звільнення з обійманої посади за складом реквізитів подібна до заяви про переведення на іншу посаду.

19. Багатство як комунікативна ознака культури мовлення. Чистота, точність, доречність, логічність мовлення. Під багатством мовлення розуміється велика різноманітність і розрізнення особою мовних знаків, що вживаються на відповідній мовленнєвій площі. Розрізняють мовлення багате і бідне. Багате мовлення виділяють тоді, коли в ньому рідко повторюються ті самі знаки та їхнє зчеплення, коли урізноманітнена мовна структура. А це, в свою чергу, залежить від активного запасу мовних засобів (запас слів, значень, моделей словосполучень і речень, запас типових інтонацій, зв'язків і відношень у тексті, сукупність навичок для цілеспрямованого застосування засобів мови, міра активності і самостійності праці людської свідомості і мислення). Багатство мовлення, насамперед, залежить від лексичного запасу. Уникнення штампів, різних невиправданих повторів, слів. що не мають комунікативного завдання, — усе це залежить від активного запасу слів у пам'яті людини. Чистота мовлення є його важливою комунікативно- стилістичною ознакою. Чистота мовлення як одна з його комунікативних ознак досягається тоді, коли мовлення нормативне і всі його елементи (фонетико-орфоепічні, лексичні, фразео­логічні, граматичні, стилістичні) є літературними. У цьому полягає власне мовленнєва чистота усного й пи­семного висловлювання. Мовлення повинно уз­годжуватися з нормами усталеної в конкретному колек­тиві моралі, тому вульгарна лайка, лихослів’я тощо є недопустимими ні в громадській сфері, ні в побуті. Доречність мовлення це така організація язикових засобів, що найбільше підходить для ситуації висловлення, відповідає завданням і цілям спілкування, сприяє встановленню контакту між мовцем (пишучим) і слухаючої (читаючим).  Логічне мовлення — це мовлення продумане, виважене, семантично й структурно впорядковане. Йо­го сутність найбільшою мірою визначається повною від­повідністю сказаного чи написаного певним реаліям життя. Логічність мовлення обов’язково передбачає йо­го правильність, розумність, які втілюються в літера­турно-нормативних формах слів, у структурах речень, словосполучень тощо. Усе висловлене має відповідати життєвій правді, її логіці, реальному станові речей. 20. Словники у професійному мовлені. Типи словників

Словники- це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники - скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь. Словник становить системно упорядкований склад лінгвістичних форм, прокоментованих автором так, що ква­ліфікований читач розуміє значення кожної окремої форми, а та­кож одержує інформацію про істотні факти, пов'язані з її функці­онуванням.  

Розрізняють два типи словників — енциклопедичні й лінгвіс­тичні (філологічні). В енциклопедичному словнику, або енциклопедії,описуються не слова як одиниці лексичного складу мови, а наводяться відомості про позначувані ними предмети і явища в найширшому розумінні – наукові поняття, біографічні довідки про окремих осіб, відомості про населені пункти, країни, різні події тощо. У лінгвістичних словниках наводиться інформація про слова.

Сучасна україн­ська лексикографія представлена двома основними типами лінг­вістичних словників — двомовними і одномовними.Основним типом лінгвістичних словників є різноаспектні одномовні лексикографічні праці. 21. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; «порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція». За допомоги плану узагальнюють і «згортають» інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту. Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки, встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів. Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам’яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації. За структурою план може були простим і складним. Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту. Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти. Теза – «положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. // перев. мн. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо». Теза у широкому розумінні – будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні – деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ. Відповідно до мети тези бувають: •  вторинні; •   оригінальні. Конспект (від лат – огляд) – стислий писаний виклад змісту чого-небудь73, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змісту книжки, статті, лекції тощо. Конспект – особливий вид тексту, який створений у результаті аналітико-синтетичної обробки інформації першоджерела, тобто скорочений запис певної інформації, що дозволяє його авторові одразу чи через деякий час із необхідною повнотою відновити інформацію. Обов’язково докладно фіксують найбільш суттєві думки автора із зазначенням сторінок у тексті-оригіналі. Конспект слугує для збереження основного змісту роботи. У ньому репрезентовано лише думки автора роботи, яку конспектують, мета його – глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі. Складання конспекту мобілізує увагу, допомагає виділити головне в тексті. Коли людина має намір щось записати, вона читає більш уважно, тим паче, що чергування читання із записуванням підвищує працездатність і зменшує втому. Конспектування – це певною мірою контроль сприйняття матеріалу: не розуміючи прочитанного, почутого, важко виділити і записати основну думку. Записи полегшують запам’ятовування, оскільки записаний навчальний матеріал краще фіксується в пам’яті. 22. Анотування і реферування наукових текстів. Науковий етикет

Анотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Анотації виконують дві основні функції:

o сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);

o пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).

Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, а лише інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації потрібної інформації.

Наукова етика — у сучасній науці це сукупність офіційно опублікованих правил, порушення яких веде до адміністративного розгляду.

Вчений повинен додержуватися принципів наукової етики, щоб успішно займатися науковими дослідженнями. У науці в якості ідеалу проголошується принцип, що перед обличчям істини всі дослідники рівні, що жодні минулі заслуги не беруться до уваги, якщо мова йде про наукові докази. Не менш важливим принципом наукового етосу є вимога наукової чесності при викладі результатів дослідження. Учений може помилятися, але не має права фальсифікувати результати, він може повторити вже зроблене відкриття, але не має права займатися плагіатом. Посилання як обов'язкова умова оформлення наукової монографії й статті покликані зафіксувати авторствотих або інших ідей і наукових текстів, і забезпечувати чітку селекцію вже відомого в науці й нових результатів. Існують детально розроблені правила про те, яким умовам повинні відповідати співавтори наукової статті. 

23. Реферат як жанр академічного письма. Складники реферату Реферат - це 1) вторинний документ, результат аналітично- синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого викладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка. Основні функції реферату:  інформаційна - реферат подає інформацію про певний документ;  пошукова - реферат використовується в інформаційно- пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.

Складові реферату:  титульна сторінка;  зміст(план);  інформація;  висновок;  вписок використаної літератури.

Реферування являє собою такий складний процес аналітико-синтетичної переробки інформації наукового джерела (або джерел), результатом якої і стає реферат (нім. Referat, від лат. Refero – доповідаю) – короткий виклад (перед аудиторією або в письмовій формі) наукової праці, учення, змісту джерела (або джерел) із зазначенням характеру, методики результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей. Реферат завжди має письмову форму.

Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування допомагають опрацьовувати на якісному рівні та в зазначених обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеціальністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов’язковим при підготовці, напр., курсових, дипломних, конкурсних та інших науково-дослідних робіт у навчальному закладі. Отже, рефератом в освітянській сфері називають доповідь на будь-яку тему, що складається з огляду різноманітних джерел. Якщо в рефераті викладений матеріал є результатом власного пошуку дослідника, у такому разі він називається авторефератом.