55 Лексичні особливості наукового стилю

Лексика ( словниковий склад ) наукових творів поділяється на 3 групи: 1) власне терміни; 2) терміновані слова і словосполучення; 3) слова загальної мови, які вживаються в наукових текстах у звичних, загальноприйнятих значеннях.

Терміни – це не особливі слова, а тільки слова в особливій функції, вузькоспеціальна лексика, яка виникла у сфері певної науки. Це головним чином найменування (гідроліз, дисоціація), рідко дієслова (гасити коливання, розбити процес, підвищити тиск), прикметники ( дискретний характер) і прислівники (регулярно, об’єктивно), стійкі термінологічні сполучення (силова передача, колінчатий вал, транспортний засіб).

Термінами можуть бути і скорочення (абревіатури): га/год.– гектар на годину; АПК – агропромисловий комплекс; ЕОМ – електронно-обчислювальна машина і т.ін.

Терміновані слова і словосполучення – це слова загальної мови, які спеціалізувалися в певній науковій галузі. Так, наприклад, слова маса, форма, вузол, кора, сила, опір, тиск, твердість належать загальній мові, але в мові науки вживаються в іншому, термінологічному значенні. Порівняймо слово маса у звичному вживанні ( Водорості утворюють основну масу водної ростинності ) і в термінологічному значенні ( Ньютон також вважав, що всі тіла складаються із міцних непроникних рухомих часток, що мають масу ).

Фразеологія наукової мови

Фразеологія наукової мови також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (наприклад, такі стійкі словосполучення, як навести результати, як показав аналіз, на підставі отриманих даних, підсумовуючи сказане, звідси випливає, що тощо; див. наведений нижче перелік); з іншого боку, позначати певні поняття, будучи термінами (вільна економічна зона, мертва мова, струм високої напруги, форма релігійного світогляду).На лексичному й фразеологічному рівнях слід виділити наявність великої кількості термінів із різних галузей знання, а отже, - виразно іменний характер висловлювання, адже більшість термінологічної лексики становлять іменники. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, то наукові твори також насичені абстрактною лексикою.Найбільшу частину інформації викладено з застосуванням наукових і спеціальних термінів. Вживають також слова й усталені словосполучення, що допомагають послідовно, логічно пов'язати між собою окремі елементи наукового тексту:

• з іншого боку;

• крім цього;

• на підставі отриманих даних;

• наведені результати;

• однак;

• описаний вище;

• по-перше (по-друге, по-третє тощо);

• таким чином;

• у даному разі;

• у свою чергу;

• як показали дослідження.

Особливо необхідно виділити слова, які свідчать про ступінь вірогідності (дійсно, зрозуміло, вірогідно), об'єктивність наведеної інформації (думають, вважають, стверджують, здається, можливо). Ці мовні звороти нададуть висловлюванню відносності

56

Характеристика відтворення Іменників у науковому висловленні

У мові науки переважають іменники і прикметники. До того ж переважають іменники, що означають неістоти, збільшується використання слів середнього роду і форм однини; серед відмінкових форм перше місце посідає родовий відмінок. Службові частини мови в науковому стилі поповнюються за рахунок самостійних частин мови, перш за все іменників. Наприклад, у значенні прийменників уживаються в міру, в силу, за певних обставин, у разі потреби, у випадку, згідно з, у значенні, у процесі, внаслідок, у результаті, за допомогою чого, за рахунок, у вигляді, на підставі, шляхом чого, методом, через що, яким чином тощо.

Багато іменників, які не мають у загальнолітературній мові форм множини, у науково-технічному контексті набувають їх. Це насамперед іменники речовинні (масла, нафти, мармури, бетони, солі, кварци, граніти ) і абстраговані іменники (вологості, місткості, потужності, щільності, освітленості, вузькості, включення, напруги, зміщення, переміщення тощо ).

Нормою є вживання в науковому мовленні сполучень з іменниками у знахідному відмінку з прийменником ( вагою у 70 кг, відстань у 5 км ), інколи без нього (прискорення 0,5 м/сек, швидкість 5 м на секунду, довжина 20 м, вагою 70 кг, відстань 5 км, маса 20 кг ).

Специфіка вживання Прикметників У науковому стилі використовують найчастіше відносні прикметники (аналітичний, експериментальний) та аналітичні форми вищого і найвищого ступенів порівняння якісних прикметників (удаліший, найдоцільніший).

Особливості використання і запису Числівників

Однозначні числа, які не мають посилань на одиниці виміру, у науковому тексті записують словами. Складні і складені кількісні та дробові числівники позначаються цифрами. Не слід вживати числівник другий у значені інший. Не прийнято використовувати у наукових текстах неозначено-кількісні числівники (багато, мало, чимало, кільканадцять, декілька), а також збірні (двійко, троє, обидва, обоє).

Займенники і прислівники як маловживані в науковому стилі частини мови

Займенники. Займенник ми використовується для вираження думки певної групи людей, але частіше він вживається у сполуках на нашу думку, на наш погляд. Займенник ви вживається для вираження поваги, пошани: прошу Вас, зважаючи на Вашу думку тощо. Вживаними є вказівні займенники цей, той, такий з прийменниками: у тому випадку, з цією метою. . Не слід використовувати займенники я, ти.

Прислівник. У науковому тексті вживаними є прислівники зі значенням ознаки дії (принагідно), стану особи (радісно, приємно), іншої ознаки (вдячно, мудро). Можливе також використання ступеневих форм якісно-означальних прислівників (найсердечніше подякувати).

Інфінітив Для вживання дієслів у науковому стилі є характерним:

інфінітив, що має форму на -ти (починати, виконувати), а не на - ть.. В усному і писемному науковому мовленні інфінітив має форму на -ти (починати, виконувати); закінчення -ть переважає в розмовному мовленні. У відгуках і виступах використовують форми 1-ї особи множини: Відзначимо струнку і достатньо продуману структуру роботи.Характерні для наукових текстів стійкі дієслівно-іменникові сполуки (брати участь, дотримуватися вимог, надавати слово, ставити запитання), інфінітиви у поєднанні з модальними словами (необхідно відзначити, слід наголосити, у попередньому розділі було розглянуто, подібне вирішення питання є доцільним).

Для наукового стилю мовлення, більш ніж для інших стилів, характерна значна кількість неозначенно особових речень ( без підмета ), наприклад: У залежності від агрегатного стану розподіленої речовини суміш поділяють на суспензії та емульсії. Інколи при розгляді руху тіл можна нехтувати їхніми розмірами.

Дієслівні форми.

В укр.. науковій мові помітна тенденція до уникнення дієприкметникових форм на -уч (-юч) теперішнього часу і заміна їх на -увальн. Напр., констатувальний замість констатуючий, формувальний замість формуючий, об’єднувальний замість об’єднуючий.

Дієприкметники:

теперішнього часу науковій укр.. мові не властиві. Варто замінювати їх іменниками, прикметниками, підрядними означальними реченнями: виступаючий на конференції магістрант – магістрант, що виступає на конференції, головуючий на засіданні спеціалізованої вченої ради – голова засідання спеціалізованої вченої ради.

Дієприслівники:

Уживання дієприслівників у наукових текстах

Так уживають	Так правильно
Включивши в себе	Увібравши в себе
Йдучи на зустріч численним проханням	Задовольняючи численні проханням
Наголосивши важливість проблеми	Наголосивши на важливості проблеми
Наслідуючи приклад	Беручи за приклад
Підводячи підсумки	Підсумовуючи
Представивши програму	Подавши програму

безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то

та об'єктом — прямим додатком у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника (застосовано метод, прочитано дисертацію)

прийменник і сполучник

У наукових текстах прийменники вживаються для класифікації та вираження обмежень (напр. у межах, у галузі). Прийменник «у рамках» часто поєднується з іменникои, що позначає вид діяльності чи галузь знань (напр. «у рамках дослідження», «у рамках дослідження був з’ясований наступний факт»). Найпоширенішими прийменниками є: для, за, по, під, через (напр. під час дослідження, через брак коштів та ін.). Найбільш вживаними сполучниками у наукових текстах є: тому, в наслідок того, але, однак, проте). Помилки у застосуванні сполучників найчастіше виникають через калькування висловлювань з російської мови (напр. сполучник « в силу того, що…» потрібно замінити на «через те, що…»).

57

Для синтаксису наукового мовлення є характерним: типи речень

• сполучниковий зв'язок;

• складні конструкції;

• двоскладні речення з простим дієслівним присудком: Студент урахував зауваження наукового керівника…;

• простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини чи множини теперішнього,минулого чи майбутнього часу: Рада директорів розгляне це питання на засіданні…;

• безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то та об'єктом — прямим додатком у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника (застосовано метод, прочитано дисертацію); *

• складні речення з чітко вираженим складносурядним або складнопідрядним зв'язком (що, оскільки ксіва, в наслідок того, у зв'язку з тим, бо, тоді як тощо)

Для синтаксису наукового стилю мови характерна тенденція до складних побудов, що сприяє передачі складної системи наукових понять, встановлення відносин між причиною і наслідком, доказами і висновками. Для цієї мети використовуються пропозиції з однорідними членами і узагальнюючими словами при них. У наукових текстах поширені різні типи складних речень, зокрема з використанням складених підрядних союзів, що взагалі характерно для книжкової мови: внаслідок того що; з огляду на те що, в той час як і пр. Засобами зв'язку частин тексту служать вступні слова і поєднання: по -перше, нарешті, з іншого боку, вказують на послідовність викладу. Для об'єднання частин тексту, зокрема абзаців, що мають тісний логічний зв'язок один з одним, використовуються вказують на цей зв'язок слова і словосполучення: таким чином, на закінчення тощо Пропозиції в науковому стилі одноманітні за метою висловлювання - вони майже завжди розповідні. Питальні речення рідкісні і використовуються для залучення уваги читача до якого-небудь питання. Узагальнено-абстрактний характер наукової мови, позачасовий план викладу матеріалу зумовлюють вживання певних типів синтаксичних конструкцій: невизначено-особистих, узагальнено-особистих і безособових пропозицій. Дійова особа в них відсутній або мислиться узагальнено, невизначено, вся увага зосереджена на дії, на його обставини. Невизначено-особисті та узагальнено-особові речення використовуються при введенні термінів, виведенні формул, при поясненні матеріалу в прикладах: Швидкість зображують спрямованим відрізком; Розглянемо наступний приклад; Порівняємо пропозиції.

Синтаксичні особливості наукового стилю виявляються досить послідовно незважаючи те, що синтаксичні конструкції в більшості своїй загальновживаних, нейтральні. Синтаксис (побудова словосполучень і речень) найбільше відображає зв'язок з мисленням. Сучасний науковий стиль характеризується прагненням до синтаксичної компресії - до стиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Це проявляється в особливостях побудови словосполучень, в особливостях пропозицій. Так, для наукового стилю характерні словосполучення іменників, у яких у функції визначення виступає родовий відмінок імені, часто з приводом для: обмін речовин, коробка передач, прилад для монтажу. Імена прикметники в ролі визначення широко вживаються в термінологічному значенні: голосні і приголосні звуки, кримінальний кодекс, умовні рефлекси і т.п.

активні та пасивні

активні: активна конструкція – це конструкція, у якій присудок описує дію, спрямовану на об’єкт, що в реченні є додатком. Залежно від наявності/відсутності в реченні підмета активні конструкції поділяють на двоскладні та односкладні

Двоскладне речення – це речення, у якому підмет – логічний суб’єкт (діяч), що стоїть у називному відмінку. Зазвичай уживають простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі третьої особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу. Наприклад: Кафедра виконує дослідження... Дослідники розглядають процес... Аспірант урахував зауваги… Спеціалізована рада розглянула дисертацію… Аспірант урахує зауваги… Спеціалізована рада розгляне дисертацію…

Односкладне безпідметове речення – це речення, для якого характерно перенесення уваги з суб’єкта, якого з певних причин не називають, на процес.

Пасивні: На відміну від розглянутих вище активних конструкцій, пасивні завжди мають підмет. Залежно від наявності/відсутності в реченні виконавця дії у формі додатка в орудному відмінку розрізняють трикомпонентні та двокомпонентні пасивні конструкції, а залежно від форми присудка – пасивні конструкції з дієсловами пасивного стану на ‑ся та з пасивним дієприкметником доконаного виду. Способи усунення пасивних конструкцій.1)Не можна вживати двокомпонентні й трикомпонентні пасивні конструкції з дієсловами на ‑ся в підрядних частинах, де підметом є займенники що, який. Замість помилкової конструкції Треба враховувати час, що витрачається на ремонт слід вжити зворот з пасивним дієприкметником, який виконує роль означення Треба враховувати час, витрачений на ремонт. Якщо з якихось причин пасивний дієприкметник не можна утворити, підрядну частину роблять активною2) зазначені пасивні конструкції треба, де це можливо, заміняти на активні, зокрема трикомпонентні конструкції – на двоскладні речення з дієслівним присудком (простим чи складеним), а двокомпонентні – на неозначено-особові речення та речення з дієслівними формами на ‑но, ‑то.

58

Проблема висловів із розщепленими присудками

Не завжди вживання розщепленого присудка є виправданим і доречним; досить часто це данина традиції, яку дехто розуміє надто спрощено, а то й неправильно. Допоміжні дієслова можуть сполучатися далеко не з усіма віддієслівними іменниками. Напр.: питання ставити, порушувати, висувати – можна; питання піднімати, загострювати – не можна; допускатися (припускатися) помилки, суперечності, недоречності – можна; допускатися (припускатися) браку, поломки, розкрадання – не можна; викликати – захоплення, радість, овації –можна; протест, хворобу – не можна

Серед розщеплених присудків трапляються і порожні, беззмістовні, а то і просто неграмотні словосполуки, наприклад: забезпечувати покращання, відбувається зростання, організувати використання, проявити пошану та до.

Труднощі узгодження. Йдеться насамперед про узгодження присудка з підметом. Тут є кілька правил, які варто нагадати:

• Якщо підмет має в своєму складі числівник, який закінчується на одиницю, наприклад, 21,141,1991, присудок ставиться у формі однини.

• Якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у множині.

• За підмета типу п’ять осіб, сто п ‘ятнадцять тонн, сімнадцять агрегатів та інших присудок може стояти як в однині, так і в множині.

• Підмети зі словами більшість, меншість, низка, частина, багато, кілька вимагають від присудка однини.

• За підмета, вираженого займенником хто, присудок подають у формі однини: Усі, хто не пройшов реєстрації, повинні з’явитися.

• Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не з прикладкою.

Складні випадки керування. Недостатньо чітке формулювання, з одного боку, збільшує обсяг тексту, а з другого – викривлює зміст написаного.

Особливо часто помилки виникають внаслідок того, що з дієсловами, які вимагають неоднакових відмінків, уживається спільний додаток, наприклад: у доповіді було також відзначено, що ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами. Порівняймо: опанувати – методами, але досконалення методів, тому спільний додаток тут неможливий. Близькозначні слова можуть вимагати після себе не однакових відмінків. При недостатньому знанні мови одне слово підміняється іншим, а спосіб керування залишається – так з’являється помилка.

Нерозрізнення дієслівного керування призводить також до помилкового вживання прийменників.

Порядок слів у науковому мовлені

Порядок слів - це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення:

• підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід 'ємною ознакою економіки в XX ст.; Праця, земля і капітал - основні фактори виробництва;

• узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом: особливості інфляційних процесів у перехідних економіках; Національні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі;

• неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова; доходи від вибору ресурсозбереження; чинники успіху; угода про позики; бажання працювати, робота вручну;

• додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості;

59

Мовні особливості наукової праці

Основними мовними засобами наукового стилю є велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; уникання емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів. До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги щодо дотримання норм, що сприяє посиленню логізації викладу.

головні мовні засоби в науковому стилі:

• Лексика та фразеологія. Загальновживані слова, загально-наукова лексика й терміни визначають мовні особливості стилю творів, у яких ідеться про результати досліджень, досягнення науковців.

• Найбільшу частину інформації викладено з застосуванням наукових і спеціальних термінів.

• Особливо необхідно виділити слова, які свідчать про ступінь вірогідності (дійсно, зрозуміло, вірогідно), об'єктивність наведеної інформації (думають, вважають, стверджують, здається, можливо). Ці мовні звороти нададуть висловлюванню відносності. А от абсолютні твердження вимагатимуть від автора найвищої відповідальності.

• Морфологія. У науковому стилі розширені функції іменників і прикметників за рахунок дещо звуженого використання дієслова. Для всіх форм останнього, а також для іменника, характерні абстрактні, узагальнені значення.

• Наукова мова вирізняється також тим, що вона не експресивна.

• Широко застосовуються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, оскільки вони не фіксують ставлення до дії, яка описується, на момент висловлювання.

• Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну логічну структуру думок.

• У науковій літературі поширені безособові, неозначено-особові речення, які використовуються для описування явищ, фактів, процесів.

• У науковому тексті значно частіше трапляються складнопідрядні, ніж складносурядні речення.

• Опис явищ, фактів і процесів, які вивчаються, майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки

• Ще одна композиційна особливість наукового стилю - документування тверджень, посилання, цитати.

60

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні навчальних та наукових видань необхідно давати посилання на джерела,матеріали або окремі результати з яких наводяться у тексті. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього,допомагають з’ясувати його зміст ,мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал,який не включено до останнього видання. Посилання в тексті на джерела слід зазнати порядковим номером за переліком посилань ,виділеним двома квадратними дужками ,наприклад «..у працях [1-7] ...».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст,бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст,закладений укладачем.

Загальні вимоги до цитування такі:

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками й наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий в джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладанні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело;

д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо це знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

е) якщо необхідно виявити ставлення автора наукової роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак запитання;

є) якщо автор дослідження наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вписується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є (курсив наш – О.Т.), (підкреслено мною – О.Т.), (розрядка моя – О.Т.).