5. Орфоепічні норми укр.. Мови. Вимова голосних і приголосних звуків.

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків.

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції (наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і], [у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о] не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука); ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие] (вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в похідних від нихперед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і префікс з перед глухими послідовно оглушуються(з товаром, з попитом); звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено (розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі (неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед [і] пом'якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та подовжені шиплячі пом'якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю, бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер) тощо.

Вимова звукосполучень пов'язана з такими процесами:

– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться, -шся вимовляються як [ц΄:а], [с΄:а](інвестується, фінансуєшся),-жся, -чся у дієсловах наказового способу передаються як [з΄с΄а], [ц΄с΄а] (уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);

– з подвоєнням звуків;

– з подовженням звуків;

6.Евфонія (милозвучність), її специфіка в укр. Мові

Однією з позитивних і, водночас, визначальних оз­нак мовлення є його евфонія, милозвучність (грец. eup­honia, від eu — добре і phône — звук). Ця якість мовлен­ня досягається певними мовними засобами, переважно лексичними і фонетичними. Винятково важливими й прямими елементами мовленнєвої евфонії є евфеміз­ми — слова чи сполучення слів, якими замінюють точні назви з негативним, непристойним чи неприємним емо­ційним забарвленням, напр.: нерозумний замість дур­ний; акція замість убивство; вона у делікатному стані, не сама, готується стати матір’ю замість звичного во­на вагітна; хірургічне втручання замість операція; не вигадуйте, не кажіть неправду замість не брешіть тощо.

Отже, евфемізми — це слова і сполучення слів, які використовуються замість прямих назв предметів, явищ, дій. Вони нерідко позначені образністю, позитивною чи негативною емоційністю, експресією. Досить часто ев­фемістичними тенденціями спрощується, отже й полег­шується, фонетичне звучання слів.

Деякі евфемізми породжені мислено-мовленнєвим табу (франц. tabou, від полінез. tapu — заборонений, священний) — забороною на вживання певних слів, що зумовлюється містично-заборонними, соціально-полі­тичними, зокрема цензурними, культурними і морально- етичними чинниками. Особи з ненауковим мисленням можуть вірити в те, що вживання певних слів, висловів (мовне табу) неминуче спричиняється до покарання. Че­рез таку забобонність, марновірство прямі назви когось або чогось замінюються непрямими, які здебільшого по-значені емоційністю. Особливо характерні такі яви­ща для розмовно-побутового мовлення. Наприклад, назву чорт дехто замінює словами дідько, щезник, той, воно і навіть батько, змію називають довгою, могилу — домовиною, мертвого — покійним тощо. Табу (заборона або уникання певного слова) може зумовлюватись ви­разним соціальним чинником: скажімо, за радянських часів вважалось «націоналістичним» вживання слова ненька стосовно України.

Евфонія мовлення найчастіше створюється такими виражальними мовними засобами, мовними одиницями:

—   певними словами й сполученнями слів, стиліс­тично вдалою для деяких мовленнєвих ситуацій струк­турою речень, котрими гармонійно відтворюється пози­тивний мовно-почуттєвий стан людини;

—  стилістично вдалим використанням певних фоне- тико-звукових ресурсів мови, якими може створюватись мелодійність звучання, образність висловлюваного.