1). «Утопія» т. Мора – один з перших утопічних романів.

• Захист у книзі соціальної справедливості.

• Зображення ідеального суспільного устрою.

• «Утопія» Т.Мора як джерело жанру утопії в новій європейській літературі.

Література:

1. Бонташ П.К., Прозорова Н.С. Томас Мор. – М., 1983

2. Карева В.В. Доля «Утопії» Томаса Мора. – М., 1996

3. Осиновский И.Н. Томас Мор. – М., 1985.

4. Володин А.И. Утопия и история. – М., 1976

5. Соколов В.В. Европейская философия 15-17вв. – М.,1996

2). Театр іспанського Відродження. Творчість Лопе де Вега.

• Естетичні принципи Л. де Вега-драматурга.

• Гуманістична проблематика комедії Лопе де Вега «Собака на сіні».

• «Собака на сіні» як комедія моралі: конфлікт любовного почуття і станової моралі.

• Характерні амплуа персонажів; образи слуг.

Література:

1. Лопе де Вега Карпіо Фелікс. Діалог Фрондосо та Лавренеї з драми «Овеча криниця»; Сонети з комедії «Собака на сіні»// Лукаш М.О. Від Боккаччо до Аполлінера: Переклади / Ред., упоряд., авт. передм. М.Н.Москаленко. – К., 1990. – С.35-39

2. Штейн А.Л. История испанской литературы. Средние века и Возрождение. – М., 1976

3. История зарубежного театра: театр Западной Европы. Т.1. – М., 1971

Завдання №3.  Вивчити напам’ять:

• сонет П. Ронсара («Покинь неволі дім і землю фараона…»);

• сонет В. Шекспіра (№ 130 «Її очей до сонця не рівняли…»);

• уривок з трагедії В. Шекспіра «Гамлет» («Чи бути, чи не бути…»);

• уривок з комедії Лопе де Вега «Собака на сіні» («Я помічала тисячу разів…»).

Завдання №4. Занотувати у термінологічний словник і знати напам’ять вивчені протягом модулю терміни.

ТЕКСТИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ НАПАМЯТЬ

До 1 модулю

Поезія вагантів

Бідний студент

Стану я духовного.

Злидень поміж вами,

Для страждань народжений

Плентаюсь світами.

 

Я до всіх премудростей

Прагнув причаститись,

Тільки злидні капосні

Не дали довчитись.

 

Одяг подірявлений

На мені, недужім,

І в морозну днину я

Аж тремчу від стужі.

 

То ж до церкви божої

Не ходжу по праву:

Чи в лахмітті вистоїш

До кінця відправу?

 

Вам, міські правителі,

Шлю свої благання:

Не жалійте бідному

Крихти подаяння.

 

Трішечки вподібніться

Доброму святому -

Вкрийте одежиною

Бідного сірому!

 

А за те, що зводили

Жебрака одіти,

Бог воздасть сторицею

На тамтому світі!

Гвідо Кавальканті

О, хто вона, що йде, щоб очі дивувати,

Що будить в ясному повітрі трепетання?

Вона веде Любов — і ронить грудь зітхання,

Бо все багатство слів тут мовкне, небагате.

Душе, як погляди її знести б могла ти?

Любові втіленій не можу скласти дань я!

Так вабить скромністю ця незрівнянна пані,

Що кожну мусив би, здається, гнів пойняти.

Мій Боже, як повім про всі її принади!

Поклін їй віддають похвальні всі чесноти,

Являє в ній краса свій вицвіт і богиню.

Чи знав наш дух таку високу благостиню?

I сил у нас нема, щоб чар цей побороти:

Весь ум наш перед ним — без влади і без ради.

Данте Алігієрі

Сонет 11

В своїх очах вона несе Кохання,—

На кого гляне, ощасливить вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить,

Тріпоче серце від її вітання.

Він блідне, никне, множачи зітхання,

Спокутуючи гріх свій самохіть.

Гординя й гнів од неї геть біжить.

О донни, як їй скласти прославляння?

Хто чув її,— смиренність дум свята

Проймає в того серце добротливо.

Хто стрів її, той втішений сповна.

Коли ж іще й всміхається вона,

Марніє розум і мовчать уста.

Таке-бо це нове й прекрасне диво.

Данте «Божественна комедія»

Пекло

Пісня перша

На півшляху свого земного світу

Я трапив у похмурий ліс густий,

Бо стежку втратив, млою оповиту.

 

О, де візьму снаги розповісти

Про ліс листатий цей, суворий, дикий,

Бо жах від згадки почина рости!

 

Над смерть страшну гіркіший він, великий, -

Але за благо те, що там знайшов,

Повім про все, що в пам'ять взяв навіки.

 

Недобре тямлю, як постав цей схов,

Бо сонність так оволоділа мною,

Що з певної дороги я зійшов.

 

Я опинивсь під пагорба стіною,

Яким кінчався неширокий діл,

Де острах ліг на серце пеленою.

 

Я вгору глянув і побачив схил,

Вже убраний у сонячне проміння,

Що надає людині свіжих сил.

 

Тоді помалу уляглось тремтіння,

Що не давало спокою мені

Всю ніч, коли блукав між страховиння.

 

Як той, хто у задишці голосній

На сушу вийшов, піною укритий,

І озирає вири навісні, -

 

Так і мій дух, не скінчивши летіти,

Зирнув назад і стежку оглядав,

Яка не дозволя нікому жити.

Франческо Петрарка

Сонет 61

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де постеріг я ті сяйливі очі,

Що зав'язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль спечаленої ночі

І лук Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте, серця рани

І вимовлене пошепки ім'я

Моєї донни — ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в'яне, —

Й ти, неподільна радосте моя!

Переклад Д.Павличко

До 2 модулю

П'єр Ронсар

І

Покинь неволі дім і землю фараона,

Ходім, де серед скель синіє Іордан,

Покинь для мене двір, облудну фальш рум'ян,

Свій спів сирен, своїх Цірцей чаклунські лона.

Твій невеличкий грунт хай буде як заслона

Від життьових турбот і прикрих серця ран,

Спіши, бо дні летять, як бистрий ураган,

Зближається зима, і наша кров холоне.

Ти знаєш, скільки зла у метушні двірській.

Ти знаєш, як там вік марнують дорогий,

I скрізь — на людях честь і кривда скрізь велика.

Минаймо ж здалеку той честолюбства шлях,

З богами, з німфами селімося в полях

І будемо нові Орфей і Еврідіка.

Шекспір