Yevraziya

В цілому Західна Європа характеризується достатнім, а місця - I і рясною кількістю атмосферних опадів. Загальні особливості розподілу атмосферних опадів зводяться до наступного (рис. 8). На одних і тих же широтах більше опадів отримують при ¬ морські території. Гірські райони краще зволожені, ніж окружаю ¬ щие їх рівнини; на картах вони виділяються як своєрідні острови підвищеної вологості. Осо'бенно велику суму опадів (1500 - 2000 мм і більш) отримують навітряні схили гір. Мала річна сума опадів - менше 400 мм характерна для південного сходу Піреней ¬ ського півострова, внутрішніх районів Скандинавії і Фінляндії, під ¬ стоку Балканського півострова. Від 400 до 600 мм в рік отримують При-дунайські рівнини.

Істотні відмінності є в розподілі опадів по сезо ¬ нам року. У приатлантичних районах опади випадають більш-ме ¬ неї рівномірно протягом року з деяким максимумом в осінньо-зим ¬ ний сезон, що пов'язано з частим надходженням циклонів оо сторони Атлантики. У східних районах помірного поясу рівномірність ви ¬ падіння опадів порушується. Максимум опадів переходить на літні місяці.

Для Південної Європи характерно вкрай нерівномірне розподіл ¬ ня опадів по сезонах року з чітко вираженим літнім мінімумом,, тривалим періодом посухи і не менш чітким їх максимумом в зим-н (ою половину року в зв'язку з частим проходженням полярнофронтових циклонів. Зимові дощі в Середзем'я НЕ мають затяжного характеру; п. • сшехедюа. «- ^ г-^-чл ^-гли." ^ 'алв тагетаяется ясною,

сонячної. У зв'язку з сезонними переміщеннями середземноморського-фронту в південній половині Середзем'я максимум опадів припадає на середину зими, в північній - на вересень-жовтень і частково на ко ¬ нец зими.

Відзначені особливості розподілу температур та опадів в За ¬ падной Європі створюють велику різноманітність у зволоженні. Не ¬ хідно пам'ятати, що ступінь зволоження залежить не тільки від кіль ¬ повідно опадів, але і від інших метеорологічних факторів. Райони з однаковою сумою опадів, але розташовані в неоднакових терми ¬ ческих умовах, мають різну ступінь зволоження.

Велика частина Західної Європи має цілком достатня зволож ¬ ня. Але в деталях картина сильно ускладнюється. Відбувається змен ¬ шення ступеня зволоження з півночі на південь і з заходу на схід. Хати ¬ точно зволоженими є райони з типовим морським кліматом: Ісландія, Ірландія, північ і захід Великої Британії, північний захід Франції, захід Скандинавії і такі райони з континентальним клі-матом, в яких при порівняно невеликих сумах опадів, але низ ¬ ких температурах, випаровуваність не досягає великих значень (схід Фенноскандии). Наприклад, в Снсуайте (захід Великобританії) коефі ¬ ціент зволоження (К) Висоцького-Іванова дорівнює 635, в Бергені (за ¬ пад Скандинавії) -397 *. Захід Франції, схід Великобританії, во ¬ стік Скандинавії та деякі інші райони мають достатню ув ¬ зволоження (в Лондоні К = 110). 4

Помірне зволоження характерно для центру і півдня Франції, Гер ¬ мано-Польської рівнини і Герцінекіх среднегорий, Тірренського побе ¬ режья Італії. При цьому райони, які мають у середньому за рік помірне зволоження, можуть мати малий коефіцієнт зволоження за окре ¬ ві місяці; це насамперед стосується районів з середземноморським режимом опадів. Недостатньо і бідно зволоженими є центр і схід Піренейського півострова, Адріатичне узбережжя-Італії, схід Балканського півострова, деякі райони Прідунай-ських рівнин.

Коефіцієнт зволоження не завжди характеризує дійсну ступінь зволоженості поверхні, оскільки остання залежить і від інших природних факторів. Наприклад, захід Динарських гір має високий коефіцієнт зволоження, але поверхня їх внаслідок Закар-стованності часто залишається сухою, покритою лише мізерною ксерофітного рослинністю.

Кліматичні пояси і типи клімату. Західна Європа розта ¬ дружина в чотирьох поясах: арктичному, субарктичному, помірному і суб ¬ тропічному.

Крім дуже важливого в ландшафтному відношенні зміни клі ¬ мату з півночі на південь, є і значні відмінності між західною ¬ ми (приокеанічних) і східними районами Європи. У відпо ¬ вії з цим всередині кліматичних поясів, як правило, виділяються не ¬ скільки типів клімату: морський, континентальний, перехідний.

Арктичний і субарктичний пояси. У межах цих поясів лежать порівняно невеликі за площею ділянки Захід ¬ ної Європи: Шпіцберген, Ісландія, острів Ян-Майєн, Ведмежий. В арктичному поясі протягом усього року панує арктичний ваз * дух. В окремих випадках можливий принесення повітря помірних широт з циклонах. У субарктичному поясі відбувається сезонна зміна АРКТ ¬ ческих (взимку) і помірних мас (влітку). Влітку досить часті вторже ¬ ня арктичного повітря.

Характерною особливістю клімату західноєвропейського сектора цих поясів є поєднання впливів Північного Льодовитого океану л Атлантичного з його теплою течією, внаслідок чого клімат цих територій взимку значно м'якший, ніж клімат відповідаю ¬ щих широт в Північній Америці чи в Азії. Крім того, західноєвропейської ¬ пейських частини цих двох поясів властиві відносно великі суми опадів. Для прикладу в таблиці 5 наводяться кліматичні дані ло Грін-Харбору (Шпіцберген, арктичний пояс) і Рейк'явіку (Іс ¬ Ланда, субарктичний пояс).

Помірний пояс. У цьому поясі протягом усього року господст-вують повітряні маси помірних широт. Характерною особливістю циркуляції є утворення і переміщення в загальному потоці за-ладного переносу великої кількості циклонів з боку Атлант-хи. Клімат північної частини поясу (переважно Фенноскандії) перебуває під значним впливом помірних повітряних мас, гормірующіхся в більш високих широтах Атлантики і Євразії. Крім того, північна частина поясу схильна досить частим вторгненням арктичного повітря не тільки взимку, але й улітку. У південній частині поя ¬ са клімат визначається домінуванням помірних повітряних мас, гормірующіхся в більш південних широтах, а також періодичним про ¬ нення влітку тропічного повітря.

У північній частині поясу клімат помірний з прохолодним літом, у південній частині - помірний з теплим літом. Кордон між ними про-водиться приблизно по ізолінії тривалості вегетаційного-го періоду (період з температурою більше 10 ° С) в 1120 днів. Ця ізол ¬ ня відповідає південним межам тайги і приблизно збігається а Фенноскандии з ізотермою найтеплішого місяця 17 ° С.

Найбільш важливими відмінними рисами клімату північної ча ¬ ст :: помірного поясу від південної є більш низькі температури річного сезонами менша його тривалість. У відповідності зі ступенем впливу океану тут виділяються два типи клімату: мор ¬ ен: л (норвезький) і континентальний (шведський або північно-балто-ський). Вологий морський клімат з безморозного взимку типово виражений Б західній Скандинавії і в Шотландії. Крім зазначених рис, йому притаманні: коротке прохолодне літо, велика кількість атмосферних опадів в те-чення всього року, високий коефіцієнт зволоження, панування сирої: блачной погоди з постійними вітрами.

Континентальний тип клімату з холодною тривалою зимою, ггойчівим сніговим покривом, коротким прохолодним літом свойст-вен схід Фенноскандии. Для цього району характерне зменшення: умми опадів у порівнянні із західною Скандинавією і Шотландією, нерівномірний розподіл їх за сезонами (річний максимум). Для: рівняння морського і континентального типів клімату північної частини тояса в таблиці 6 наводяться дані по Бергену та Куопіо.

Клімат фьельди Скандинавії вологий і холодний, середня тем ¬ пература літніх місяців менше 10 ° С. Низькі температури при достатку :: адков пояснюють широке поширення на фьельди льодовиків.

У південній частині поясу виділяються наступні типи клімату: мор-; кою клімат приатлантической Європи; Клімат перехідний від морського-ге приатлантической Європи до континентального Східної Європи; континентальний клімат району Придунайських рівнин; клімат середньо-герій (герцинського тип); клімат високогір'я (альпійський) .

Властивий приатлантичних районах морський тип клімату в це ¬ лом характеризується м'якою, нехолодной взимку, помірно-теплим ле ¬ том, розтягнутими перехідними сезонами, малої річною амплітудою температур, значною сумою опадів, тривалими і часто великої сили вітрами. Середні температури зимових місяців поклади ¬ тільні. Взимку велика хмарність, різко скорочує надходження прямої сонячної радіації. Ступінь зволоження поверхні цілком достатня, а місцями навіть зайва. Наведені нижче дані табл. 7) по Фальмуту і Парижу дають уявлення про це типі клі ¬ мату і його зміні з заходу на схід.

Зазначений тип клімату характерний для Ірландії, Англії, Фран ¬ ції (виключаючи її середземноморський південь), заходу Германо-Польської. : Авніни, Ютландії і півдня Скандинавського півострова.

Перехідний від морського до континентального тип клімату відрізняючи ¬ ється від попереднього негативними середніми температурами двох-~ рьох зимових місяців, стійким (хоча і не тривалим) сніговим по ¬ дахом, частими морозами, більш високими температурами літа, на I яке припадає максимальна випадання атмосферних опадів . Весна і осінь виражені більш чітко, ніж в морському кліматі. Риси континентальне ™ проявляються також у відносно високої річний амплітуді температур (за рахунок-низьких температур зимових місяців) і в. . Мерен сумі опадів. Цей тип клімату поширений на сході Германо-Польської низовини. Дані по Варшаві весьма'наглядно характеризують його (табл. 8)

Ще більш континентальний клімат в області Придунайських рівнин,, куди, внаслідок гірських перешкод (Альп і Карпат), проникнення мор-| :: кого повітря Атлантики утруднено. До того ж Нижньо-Дунайська-тавніна відкрита на схід, у бік Східно-Європейської рівнини,, звідки надходять континентальні маси повітря. На відміну від пере-I перехідного типу клімату, тут в літні місяці температура повітря бо-I: її висока (порядку 22-24 ° С), що ярі незначною сумою атмос-[еерних опадів обумовлює малий коефіцієнт зволоження і років-[кие періодичні посухи. Зимовий сезон з негативними температу-[рами нагадує зиму попереднього типу клімату, хоча він менш про-I лолжітелен і стійкий (у зв'язку з приходом циклонів Середземноморського: кого фронту). В окремі роки взимку спостерігаються більш або менш '[. Тродолжітельние вторгнення континентального повітря зі сходу та се ¬ віра та пов'язані з ними аномально низькі температури. Внаслідок-зазначених причин погодні умови окремих років можуть сильно відрізня-Е західної Скандинавії і в Шотландії. Крім зазначених рис, йому пгнсущі: коротке прохолодне літо, велика кількість атмосферних опадів у ті ¬ чення всього року, високий коефіцієнт зволоження, панування сирої. Лачной погоди з постійними вітрами.

Континентальний тип клімату з холодною тривалою зимою, ■ ггойчівим сніговим покривом, коротким прохолодним літом свойст ¬ вен схід Фенноскандии. Для цього району характерне зменшення г мми опадів у порівнянні із західною Скандинавією і Шотландією, рівномірний розподіл їх за сезонами (річний максимум). Для :: лвненія морського і континентального типів клімату північної частини -: яса в таблиці 6 наводяться дані по Бергену та Куопіо.

Клімат фьельди Скандинавії вологий і холодний, середня тем ¬ пература літніх місяців менше 10 ° С. Низькі температури при достатку:; ^ дков пояснюють широке поширення на фьельди льодовиків.

У південній частині поясу виділяються наступні типи клімату: мор-е :: ї клімат приатлантической Європи; Клімат перехідний від морського-I г: "ріатла'нтіческой Європи до континентального Східної Європи; • чтінентальний клімат району Придунайських рівнин; клімат середньо-р? Ий (герцинського тип); клімат високогір'я (альпійський).

Властивий приатлантичних районах морський тип клімату в це-:: характеризується м'якою, нехолодной взимку, помірно-теплим ле-гсм. розтягнутими перехідними сезонами, малої річною амплітудою | гемператур, значною сумою опадів, тривалими і часто ': яьшой сили вітрами. Середні температури зимових місяців поклади-I гельние. Взимку велика хмарність, різко скорочує надходження "ямою сонячної радіації. Ступінь зволоження поверхні цілком 1с-статочно, а місцями навіть зайва. Наведені нижче дані (табл. 7) по Фальмуту і Парижу дають уявлення про це типі клі-ВТА та його зміні з заходу на схід.

Зазначений тип клімату характерний для Ірландії, Англії, Фран-I киї (виключаючи її середземноморський південь), заходу Германо-Польської. : _ 5 ніни, Ютландії і півдня Скандинавського півострова.

Перехідний від морського до континентального тип клімату відрізняючи-I е ~ ся від попереднього негативними середніми температурами двох-I гріх зимових місяців, стійким (хоча і не тривалим) сніговим по-1в ": вом, частими морозами, більш високими температурами літа, на ( Є. ": еое припадає максимальна випадання атмосферних опадів. (Весна і осінь виражені більш чітко, ніж в морському кліматі. Риси ■ -: тннентальності проявляються також у відносно високої річний II млітуде температур (за рахунок низьких температур зимових місяців) і в. т геенной сумі опадів. Цей тип клімату поширений на сході Ге: мано-Польської низовини. Дані по Варшаві вельми наочно-I я а: актор ізуют його (табл. 8).

Ще більш континентальний клімат в області Придунайських рівнин,. | 1 да, внаслідок гірських перешкод (Альп і Карпат), проникнення мор-рЕсгс повітря Атлантики утруднено. До того ж Нижньо-Дунайська | р пл відкрита на схід, у бік Східно-Європейської рівнини,, ■ ггх-чда надходять континентальні маси повітря. На відміну від пере-Ь: дн: го типу клімату, тут в літні місяці температура повітря бо-| л: г висока (порядку 22-24 ° С), що при незначній сумл1е атмос-4: х опадів обумовлює малий коефіцієнт зволоження і років-

періодичні посухи. Зимовий сезон з негативними температу-I р;;: нагадує зиму попереднього типу клімату, хоча він менш про-Е § ":; ::: Телень і стійкий (у зв'язку з приходом циклонів Середземноморського Вн ::: фронту). В окремі роки взимку спостерігаються більш або менш ■ I :: лжітельние вторгнення континентального повітря зі сходу та се-[а та пов'язані з ними аномально низькі температури. Внаслідок Вукз Е внних причин погодні умови окремих років можуть сильно відрізня від середніх багаторічних. Прикладом клімату цього типу є клімат Бухареста (табл. 0).

У гірських районах кліматичні умови змінюються на неболь ¬ ших відстанях в залежності від пересіченості поверхні, експозі ¬ ції схилів, висоти гір. Середньовисотні гори вловлюють значитель ¬ ву частину опадів, несомих з боку Атлантики, і відрізнялися поети ¬ му вологим кліматом, особливо на схилах західної експозиції. Со ¬ Седнєв міжгірські рівнини виявляються в дощової тіні. Гірські мас-Шіші і взимку і влітку мають більш низькі температури, ніж рівнини,, володіють деякими рисами континентальне ™. У горах взимку 3-5 місяців лежить сніг. У цілому клімат середньовисотних герцинских гір можна визначити як помірно-холодний, вологий, а клімат меж ¬ гірських рівнин як помірно-теплий, менш вологий, з рисами конті ¬ нентальное ™.

Клімат Альп відрізняється дуже високою вологістю, яскравою Вира ¬ женностью висотних кліматичних поясів, починаючи від типово розумі ¬ програвання клімату північних і субтропічного клімату південних передгір'їв і кінчаючи холодним нівального високогірним (альпійським) кліматом верхнього поясу з вічними снігами і льодовиками. Експозиція схилів, різна висота хребтів, чергування хребтів з глибокими міжгірських ¬ мі'долінамі (з їх континентальністю і інверсією температур), місць ¬ ні вітри і інші чинники справляють істотний вплив на-хід всіх метеорологічних елементів. Наочне уявлення про їх зміну з висотою дає таблиця 10.

Субтропічний пояс. Велика частина південної Європи (исклю ¬ чаю Венециано-Паданськая низовина, північ Піренейського і Балкан ¬ ського півостровів) розташована в поясі субтропічного клімату. У західноєвропейській (приатлантической) частини цього поясу клімат-середземноморський. Середземноморському клімату притаманні високі середньомісячні температури літнього сезону (вище 20 ° С), положитель ¬ ні (вище 4 ° С) температури зимових місяців, відсутність стійкого сніжного покриву на рівнинах, хоча випадання снігу відбувається еже ¬ годно.

Характерною особливістю клімату Середзем'я є режим опадів з їх річним мінімумом і зимовим максимумом. У зимову по ¬ Ловін року циклональная діяльність обумовлює рясне випав ¬ деніе атмосферних опадів. Зміна в циклонах різних мас повітря викликає нестійкість погоди. Влітку панує тропічний воз ¬ дух і антіціклональное стан атмосфери з стійкої ясної сухою погодою. Опади влітку випадають украй рідко.

У залежності від ступеня впливу морських і континентальних воз ¬ задушливих мас в європейському Середзем'я можна виділити два основних типи клімату: морський і континентальний.

Морський клімат переважно характерний для західних, а кон-тінентальний-східних околиць півостровів. Прикладом першого ти ¬ па є клімат Лісабона, другого - клімат Афін (табл. 11).

чаться від середніх багаторічних. Прикладом клімату цього типу є клімат Бухареста (табл. 9).

У гірських районах кліматичні умови змінюються на неболь ¬ ших відстанях в залежності від пересіченості поверхні, експозі ¬ ції схилів, висоти гір. Середньовисотні гори вловлюють значитель ¬ ву частину опадів, несомих з боку Атлантики, і відрізнялися поети ¬ му вологим кліматом, особливо на схилах західної експозиції. Со ¬ Седнєв міжгірські рівнини виявляються в дощової тіні. Гірські мас-Шіші і взимку і влітку мають більш низькі температури, ніж рівнини, що володіють деякими рисами континенту л ьности. У горах взимку 3-5 місяців лежить сніг. У цілому клімат середньовисотних герцинских гір можна визначити як помірно-холодний, вологий, а клімат меж ¬ гірських рівнин як помірно-теплий, менш вологий, з рисами конті ¬ нентальное ™.

Клімат Альп відрізняється дуже високою вологістю, яскравою Вира ¬ женностью висотних кліматичних поясів, починаючи від типово розумі ¬ програвання клімату північних і субтропічного клімату південних передгір'їв і кінчаючи холодним нівального високогірним (альпійським) кліматом верхнього поясу з вічними снігами і льодовиками. Експозиція схилів, різна висота хребтів, чергування хребтів з глибокими міжгірських ¬ мі'долінамі (з їх континентальністю і інверсією температур), місць ¬ ні вітри і інші чинники справляють істотний вплив на хід всіх метеорологічних елементів. Наочне уявлення про їх зміну з висотою дає таблиця 10.

Субтропічний пояс. Велика частина південної Європи (исклю ¬ чаю Венециано-Паданськая низовина, північ Піренейського і Балкан ¬ ського півостровів) розташована в поясі субтропічного клімату. У західноєвропейській (пр і АТЛ антич е з ко ї) частини цього поясу клімат середземноморський. Середземноморському клімату притаманні високі середньомісячні температури літнього сезону (вище 20 ° С), положитель ¬ ні (вище 4 ° С) температури зимових місяців, відсутність стійкого сніжного покриву на рівнинах, хоча випадання снігу відбувається еже ¬ годно.

Характерною особливістю клімату Середзем'я є режим опадів з їх річним мінімумом і зимовим максимумом. У зимову по ¬ Ловін року циклональная діяльність обумовлює рясне випав ¬ деніе атмосферних опадів. Зміна в циклонах різних мас повітря викликає нестійкість погоди. Влітку панує тропічний воз ¬ дух і антіцікл він а льно стан атмосфери з стійкої ясної сухою погодою. Опади влітку випадають вкрай. Рідко.

У залежності від ступеня впливу морських і континентальних воз ¬ задушливих мас в європейському Середзем'я можна виділити два основних типи клімату: морський і континентальний.

Морський клімат переважно характерний для західних, а кон-тінентальний-східних околиць півостровів. Прикладом першого ти ¬ па є клімат Лісабона, другого - клімат Афін (табл. 11).

Зазначені для Західної Європи кліматичні умови в значи ¬ котельної мірою визначають водний режим річок і озер, грунтів-но-рмсті ¬ вальний покрив. Кліматична зональність в цілому визначає і зо ¬ нальность біогеографічних компонентів ландшафтів.

Внутрішні води

Річки. Західна Європа має густу гідрографічну мережу, при ¬ належну в основному басейну Атлантичного океану. Лише немно ¬ гие річки несуть свої води в моря Північного Льодовитого океану.

Значна вертикальна і горизонтальна розчленованість по ¬ верхні Західної Європи визначила велику дробность річкових басейнів і незначну довжину річок. Найдовшою річкою є Дунай (довжина 2850 км, площа басейну 817 тис. км2). За ним слідує Рейн (1320 км), Вісла (1092 км), Одра (848 км), Ельба, Луара, Сена, Рона, Ебро, Дуеро, Тахо.

Для Західної Європи у зв'язку з особливостями клімату характерне загальне зменшення річного стоку річок з заходу і північного заходу на схід і південний схід. Максимальний річний стік (більше 1000 мм) спостерігається на річках західних схилів Скандинавських гір, гір Британських гостро ¬ вів, на навітряних, рясно зволожених схилах Альп, Піренеїв та інших гірських районів. Річки заходу Скандинавії, де рясне зволож ¬ ня поєднується з невеликим випаром, відносяться до числа найбільш багатоводних річок не тільки Західної Європи, але й усієї земної кулі (середній річний стік річки Нордальсельв становить 6540 мм, максі ¬ мальний - 11150 мм). На сході Скандинавії, що знаходиться в дощової тіні, під прикриттям Скандинавських гір, водність річок значно менше (річний стік річки Гломми в її нижній течії складає все ¬ го 526 мм). Найменший річний стік - від 100 до 250 мм - властивий річкам районів з континентальним або перехідним від морського до кон-тінентальному кліматом.

За водного режиму та морфології долин в Західній Європі можна виділити кілька типів річок. У Фенноскандии виділяються три основ ¬ них типу річок: 1) річки добре зволожених західних схилів Сканді ¬ Навський гір (норвезький тип)-короткі бурхливі потоки, нізвер ¬ гающие з уступів і крутих схилів фіордів у вигляді високих водоспадів; в режимі їх харчування велике значення мають як талі води льодовиків і гірських снігів, так і дощові води; повінь весняно-літній, ме-жень припадає на зиму; ці річки мають велике енергетичне зна ¬ чення. 2) Річки східної Скандинавії (Гломма, Даль-Ель-вен, Торніо-Йокі). Долини річок і басейни дуже слабо розроблені, молоді, несуть яскраві риси діяльності четвертинних льодовиків, харак ¬ терізуется частим чергуванням звужених ділянок і розширень, за ¬ нятих витягнутими за течією річки озерами. Платообразная-ступінчастий характер рельєфу визначає наявність на річках великої кількості во ¬ допадов, порогів, бистрин (рис. 9). Річки мають тривалий період льодоставу: від 4 місяців на півдні до 6-7 місяців на півночі. Живлення річок снігове і частково дощове. Весняне сніготанення викликає ве ¬ весняні і ранні літні повені. Річки цього типу володіють великими запасами енергії, придатні для лісосплаву. 3) Річки Фінляндії найчастіше представляють короткі протоки між озерами. Не тільки долини, але і русла річок, що супроводжуються сильно заболоченими нізі ¬ нами, виражені дуже слабко. Багато річки течуть врівень зі своїми бе ¬ регамі. Молодість річкової мережі пояснюється недавнім звільненням поверхні Фінляндії від льодовикового покриву. Живлення річок здійснюва ¬ ляется в основному за рахунок танення снігу на рівнинах і дощів, що при ¬ водить до весняної повені. Але і влітку водність річок велика у зв'язку

малим випаровуванням і регулюючим впливом озер. Річки Фінлян ¬ дии мають, в основному, лісосплавних значення.

Річкова мережа південній частині помірного кліматичного поясу відрізняючи ¬ йся найбільшою різноманітністю як водного режиму, так і морфологи ¬ ческих особливостей долин. Річки цієї террітзріі Європи, протікають ло районам з морським кліматом, мають рівномірний протягом усього го ¬ ла (при деякому зимовому максимумі) дощове живлення і належать до - р і а т л а н т и ч е с к о м у типу. Річки повноводні, особливо взимку, ко--да втрати на випаровування незначні. Коефіцієнт стоку рівнинних? Єк невеликий (30-35%). Вони зазвичай течуть у добре розроблених до ¬ мнах, мають невеликі ухили русел, не замерзають. Все це створює сприятливі умови для розвитку на річках су ¬ доходства. Прикладами річок приатлантичних типу є Темза, Се ¬ Верн, нижня Луара, ниж-няя Сена.

Річки сходу Г е р м а н о - Польської низовини (Вісла, Одра), розташовані в районах перехідного клі ¬ мату, відносяться до Одеру-нським типом, мають ме ¬ неї рівномірне водний режим. В їх харчуванні велику роль відіграють як дощові, так і талі

снігові © оди. Взимку, під час двох-, тримісячної льодоставу, накап-ливаются випадають у вигляді снігу опади. Навесні настає інтенсив ¬ ве сніготанення на рівнинах, що приводить разом з дощовими водами до швидкого підйому води і великим повінь в березні-травні.

Влітку багато води йде на випаровування; найменший рівень води з річках припадає на кінець літа і початок осені. Річки цього типу протікають ¬ кают серед великих заболочених низин з моренним ландшафтом, мають повільне спокійний плин, сильно меандріруют, зручні для судноплавства.

Режим річок При дунайських рівнин взимку і навесні схожий: режимом річок попереднього типу. Живлення річок змішане - дощове і легов, з переважанням перших. Навесні талі води і дощі визна ¬ чають швидкий підйом рівня, перехідний в широкі розливи. Інген-: пвное випаровування влітку сприяє помітному обміління великих річок і пересихання дрібних, які перетворюються в ланцюжки озер. Важливим г актором, визначальним низький річний рівень, є також силь ¬ ва інфільтрація в умовах широко поширених на рівнинах піщаних відкладень.

Для річок герцінекіх среднегорий (верхні течії Ду ¬ ва, Ельби, Одри, Луари, притоки середнього Рейну) характерні подвій ¬ ні повені і подвійна межень, відносно високий коефіцієнт стоку (35-50%), який обумовлюється великими ухилами поверх-: зсті, широким поширенням водонепроникних порід і достатком тмосферних опадів. Річки мають значної водністю і швид ¬ рим перебігом. Встановлення в горах тривалого снігового покриву ви-ивает зимову межень. Весняне сніготанення в горах і дощі призводять бурхливим повінь, заканчивающимся з настанням літа. Влітку. Надходження води в річки зменшується, встановлюється слабко виражений ¬ ва межень.

Річки герцинського типу мають, як правило, глибокі і щодо 'вузькі долини, великі ухили русла і значну швидкість течії. Особливості режиму і морфології долин сприятливі для енергетіче ¬ ського освоєння цих річок, але несприятливі для судноплавства.

Вельми своєрідний тип альпійських річок, що починаються в ні-вальному поясі Альп. У цьому поясі є рясні запаси води в ві ¬ де льодовиків і вічного снігу. Другорядним джерелом живлення слу ¬ жать літні дощі. Альпійські річки мають найбільшу водність влітку,, в період інтенсивного танення льодовиків і снігів. Витрати води в річках збільшуються аж до серпня; потім слід поступовий спад, за ¬ канчівалісь зимова межень. Річки альпійського типу мають біль ¬ шої коефіцієнт стоку; вони забирають із собою від 50 до 80% 'всіх атмосфер ¬ них опадів, що випадають в їх басейнах. Для них характерний дуже крутий ступінчастий поздовжній профіль русла з різкими перегинами дна і наявністю водоспадів. На річках цього типу побудовані найбільші гідроелектростанції Північній Італії, Швейцарії та Франції. До аль ¬ пийского типом річок відносяться Верхній Рейн, альпійські притоки Дунаю,, Рона з її лівими притоками, верхів'я і ліві притоки По та ін