Yevraziya
.docРежим річок Середзем'я відображає нерівномірність випаді ¬ ня. атмосферних опадів з їх зимовим максимумом і літнім мінім ¬ мом. Ця нерівномірність ще більш посилюється гірським рельєфом,, що призводить до швидкого скочування випадних опадів у річки. Зи ¬ мій ріки мають добре виражене повінь, представляють бурхливі потоки з каламутною водою, виробляють велику руйнівну роботу в горах. З другої половини весни з підвищенням температури і повели ¬ ням випаровування стік зменшується і досягає свого мінімуму влітку. Невеликі річки зовсім пересихають. Лише великі річки, що заходять сво ¬ ними витоками в гори (Ебро, Тібр, деякі річки Балканського підлозі ¬ острови), крім дощового живлення, харчуються за рахунок гірських снігів, підтримуючих їх рівень навесні і на початку літа. Ці річки широка використовуються для зрошення.
Зазначені для Західної Європи типи режиму властиві най ¬ мущественно малим річкам, що протікає в одноманітних кліматіч ¬ ських і геоморфологічних умовах. Великим річках властиві складні режими харчування і стоку, складні морфологічні особливості долин.
В якості прикладу річок складного типу наведемо характеристику Дунаю. Дунай-найбільша річка Західної Європи. За морфології долини і водного режиму виділяються верхнє, середнє і нижнє тече ¬ ня Дунаю. У верхній течії (від витоків на Шварцвальді до Віденської улоговини) Дунай тече в середньо-висотних горах і Передальпійський пла ¬ то в досить вузькій долині з залісених схилах. Водність Дунаю тут велика, вона складається як за рахунок герцинских, так особливо за рахунок альпійських приток. Альпійські притоки викликають літня повінь у верхній течії Дунаю.
Середній ділянку Дунаю (від Віденської улоговини до ущелин Казані і Залізні Ворота) знаходиться на Середньо-Дунайської низовини. Ши ¬ рина Дунаю після впадіння зліва Тиси сягає 1000 м, долина широ ¬ кая, з добре вираженою заплавою, на якій багато озер-стариць; русло річки сильно петляє, має слабкі ухили. Дунай в середній течії приймає ряд великих приток: Тису, Ваг, Драва, Саву, Мораву се ¬ вірну, Мораву південну і ін Більшість великих приток середнього Дунаю живиться за рахунок сніготанення в горах, що викликає весняне по ¬ ловодье. Альпійські води продовжують весняна повінь; формує ¬ ся весняно-літня повінь з піком у травні-червні. Взимку мінімум на середньому Дунаї виражений слабо. Більше відчутний мінімум в кінці літа і на початку осені (серпень-жовтень) у зв'язку зі зменшенням атмосферних опадів при триваючому інтенсивному випаровуванні.
Нижній Дунай - типова рівнинна річка з повільним спокійним-плином, широкої асиметричної долиною. Русло річки часто дробиться на рукава. Заплава сильно заболочена, покрита очеретяними заростями і вільшаника. Не доходячи 80 км до моря, Дунай утворює дельту, про ¬ різу густою мережею проток і рукавів.
Основна маса води проходить за трьома рукавах (гирлах): Кілій-ському, Сулінському та Георгіївському; судноплавне значення має в основ ¬ ному Сулінське гирло, перетворене в канал. У нижній течії Дунай приймає зліва річки жну, Олт, Сірет, Прут, а праворуч Іськир і Янтра. Вони мало змінюють водний режим Дунаю, що склався в основному в-його середній течії.
Дунай покривається льодом лише в середній і нижній течії. У на ¬ амо суворі зими людства триває 1-1,5 місяці. Середній Ду ¬ най розкривається раніше, ніж нижній, що викликає утворення зате ¬ рів і в зв'язку з цим повені, іноді приймають катастрофічний ¬ ський характер.
Дунай має велике транспортне значення, особливо для країн народної демократії і Радянського Союзу. Значення Дунаю збільшує ¬ ся у зв'язку із здійсненням планів спорудження каналів Дунай - Чер ¬ ве море, Дунай-Тиса, каналів, які з'єднають Дунай з Одрою, Ла ¬ бій, Віслою. Створюються проекти енергетичного використання Дунаю (район Залізних Воріт і ущелини Казані) та його приток. Проводяться меліоративні роботи по осушенню дунайських заплав в Румунії і Бол ¬ Гарії.
Озера. Великих озер на території Західної Європи немає. Наиб ¬ леї значними по площі є: Венерн (площа 5546 км2, максимальна глибина 98 м), Веттерн (1900 км2), Сайма (1800 км2), Інарі (1000 км2), Балатон (596 км2), Женевське (581 км2), Боденське {538 км2).
Для порівняння зазначимо, що найбільші озера Східної Європи - Ладозьке та Онезьке - мають відповідно площа 18400 і 9800 км2.
Розподіл озер по території Західної Європи дуже нерівно ¬ мірне. Найбільші скупчення озер характерні для районів, подвер ¬ гавшіхся четвертинному заледенінню. У районах льодовикової аку ¬ ції-в Термал-Польської низовини, на півдні Фенноскандии - котло ¬ вини багатьох озер утворилися в результаті підгачування Льодовиковий ¬ ми відкладеннями улоговин стоку вод або в пониженнях між моренними пагорбами. Озера цього типу мають переважно пологі заболочений ¬ ні берега, невелику глибину, звивисту берегову лінію.
У районах переважаючою льодовикової ерозії озерні улоговини в більшості випадків формувалися в результаті обробки льодовиком раніше існуючих тектонічних знижень. Озера цього типу име ¬ ють витягнуту форму; поздовжня вісь їх орієнтована згідно на ¬ правлінню тектонічних тріщин і руху покривних льодовиків.
Для високогірного поясу Альп, окремих районів Карпат, Ріли, Скандинавських гір, Піренеїв, а також для Шотландії характерні ка ¬ ровие озера.
До північним і південним предгорьям Альп приурочені відносно великі кінцеві льодовикові озера, улоговини яких сформовані спускалися з Альп долинними льодовиками; як правило, із зовнішнього боку улоговини Передальпійський озер обрамлені конечномореннимі грядами. До цього типу відносяться глибокі Женевське, Боденське, Фір-вальдштетское озера і група північно-італійських озер (Лаго-Маджоре, Комо та ін.)
Озера тектонічного походження найбільш типово представ ¬ лени на Балканському і почасти Апеннінському півостровах: Пресна, Охридське, Скадарське, Фучіно. На Апеннінському півострові має ¬ ся група озер вулканічного походження (Больсена, Браччано та ін.)
Більшість озер Західної Європи відноситься до числа стічних або проточних прісних водоймищ і є важливим чинником регулиро ¬ вання річок.
Загальні особливості грунтово-рослинного покриву і тваринного світу
Найважливішим фактором, що визначає особливості рослинності, грунтів і тваринного світу Західної Європи, є її географічне положення та пов'язані з ним кліматичні умови. Пріокеанічеському-становище Західної Європи зумовлює значну вологість її клімату не тільки в сучасних умовах, але і в попередні етапи четвертинного і верхнетретічних часу. Безсумнівно, що-протягом зазначених періодів відбувалися істотні зміни клімату то в бік похолодання, то в бік потепління, але ступінь зволоження була в більшості випадків цілком достатньою для про-ізрастанія лісових типів рослинності. Навіть в період четвертинного заледеніння безлісі простори в Західній Європі за кордонами льодовиків були рідкісні. В даний час лісистість Європи (близько 31%) дещо більше середньої лісистості суші земної кулі (близько-29%).
Лісова рослинність зумовила панування в Західній Європі комплексу лісового тваринного світу та абсолютне переважання в За ¬ падной Європі генетичних типів грунтів, що розвиваються під покривом лісів: підзолистих, дерново-підзолистих, бурих лісових і частково ко ¬ річневая грунтів. Лісові ландшафти є не тільки господствующі ¬ ми, але і найбільш древніми в Західній Європі. Безлісі тундрові ландшафти, що займають в даний час лише північну околицю її, вельми молоді. Формування їх, очевидно, пов'язано з проникненням тундрових комплексів рослинності і тварин з північних районів Східного Сибіру в кінці четвертинного періоду, в Рісс-вюрмське Інтергляціал.
У зв'язку з тривалими древніми і сучасними сухопутними зв'язками з Азією, Африкою і Північною Америкою флора і фауна Захід ¬ ної Європи мало ендемічні. Ендемічними в ній є деякі види ялини, зокрема фінська (Р1сеа] епп1са), дуба, ялиці, листяні ¬ ци, вересу. Більш багате в цьому відношенні Середзем'я, де наявність великої кількості ендеміків (південні види сосен, кедрів, вечнозеле ¬ них дубів, а з тварин - сарни, муфлони, козероги, снігові Полеві ¬ ки) пояснюється не тільки старовиною її флори і фауни, але і сильною розчленованістю суші, що сприяло створенню умов ізоляції рослинності і тваринного світу. Найбільша кількість ендеміків притаманне Балканському і Піренейського півострова.
Історія формування рослинного і тваринного світу Західної Європи сходить до кінця мезозою і початку третинного часу. Вже в палеогені намітилося зональне членування рослинності. У цей час на території Західної Європи були представлені дві лісові флори: теплолюбна тропічна (почасти субтропічна) полтавська і теп-лоумеренная арктотретічная Тургайська флора.
Полтавська флора була поширена на території Південної до Середньої Європи. Відсутність у той час великих орографічних пре ¬ град у вигляді альпійських підняттів сприяло формуванню одне ¬ рідних на великих просторах умов мешкань рослин і живіт ¬ них. За межами Європи близька до полтавської флора распростра ¬ рівнялася в Азії, Північній Америці, Африці, оконтурівая океан Тетіс. До складу полтавської флори входили переважно вічнозелені ра ¬ сгенія сімейства лаврових {Ьаігасеае), миртових (Муг (АСЕАН), про ¬ Тейн (Рго {еасеае), пальм (Ра1тае) та ін, але були й рослини з обпадаючим листям. Решта території Західної Європи була за ¬ нята Тургайській флорою, що складалася в основному з листопадних і хвой ¬ них: дуба, кленів (Асег), платана (Р1а1апіз), бука (Радіз), граба (Сагртіз), ліщини (Согу1із), ясеня (Ргахтіз) , вільхи (А1піз). В па ¬ леогене лісу були населені предками багатьох сучасних млекопіта ¬ чих.
У середині третинного часу зміна кліматичних умов та освіта альпійських гірських піднять викликають географічний перерозподіл і змішання 'як флори, так і фауни, і нове видо ¬ освіту. У неогені в результаті наступило похолодання проис ¬ ходить широка міграція арктотретічной флори і фауни на південь і зі ¬ нення ареалу полтавської флори. Полтавські елементи локалізують ¬ ся в Південній Європі і поступово втрачають свій тропічний вигляд. Тут все більшу роль набувають елементи помірної флори і фауни »типові субтропічні ксероморфние середземноморські види, від ¬ частині мігрували з посушливих областей Азії та Африки. Зник ¬ ють, зокрема, секвої, більшість видів родини тальма. В пліоцен ¬ не флора і фауна Середзем'я мала вже; приблизно такий же со ¬ ставши, як і в даний час.
Вимирання Тургайській елементів йшло одночасно з проникнення ¬ ням в Західну Європу з Північної Азії хвойних елементів. Таеж ¬ ні хвойні ліси відтіснили більш теплолюбні широколистяні ле ¬ са в південні райони Середньої Європи. Тваринний світ пліоцену був представлений газелями, антилопами, вовками, лисицями, рисями, дики ¬ ми кішками.
Таким чином, в третинне і четвертинний час в області розпо ¬ дження стародавньої Тургайській флори формуються хвойні і широко ¬ листяні ліси, що розташовувалися у вигляді широтних зон.
Плейстоценове заледеніння призвело до подальшого зміни і перерозподілу рослинності. На територіях, покривалидніпровським лід ¬ никами, органічний світ практично був знищений. Однак просуванні ¬ ження льодовиків відбувалося поступово, і в крайових районах оледене-ня рослини мали можливість пристосуватися до нових кліматіч ¬ ським умовам або мігрувати на південь. У міжльодовикові епохи рости ¬ ність просувалася слідом за відступаючим льодовиком на північ. Під зремя зледеніння більша частина не покриваються льодовиком районів Середньої Європи була зайнята хвойними лісами тайгового типу. Широко-листяні види частково збереглися у вигляді домішки в хвойних ле ¬ сах у південній межі їх розповсюдження, частково мігрували в Юж ¬ ву Європу, поповнивши флору останньої. На північ від полоси'хвойних ле ¬ сов під час вюрмського заледеніння розташовувалися тундрові комплек-,: и рослин і тварин, що проникли в Європу в передувало [Інтергляціал зі сходу. З відступом льодовиків вюрмського Оледо ¬ нання починається період поступового просування на північ раніше від-| тисненням на південь рослинності. Частина елементів сучасної флори I г: оніклас сходу.
Післяльодовикові зміни клімату супроводжувалися послідовно-I тільних змінами рослинності, що призвели до сучасного її гео-I графічному розподілу.
Еволюційний процес розвитку органічного світу Західної Єв-'г досвідом триває і в даний час. Про це свідчать про-1и: ходять вже в історичний час зміни ареалів деяких ■ - астенія, зміни одних рослинних формацій іншими Важливим чинником розвитку та зміни рослинності, грунтів і Іжнвотного світу стає діяльність людини. Розвиток землеробство ¬ лія і промисловості викликало масове винищення природної ра ¬ стітельной і тварин. Винищенню в першу чергу піддалися степові і лісові рослинні формації Середньої і Південної Європи. Збережені масиви лісів сильно змінені. Більшість їх яв ¬ ляется вторинними. У багатьох випадках широколистяні породи, оео- бенно в Середній Європі, замінені хвойними (переважно сос ¬ ної). Разом з тим, господарська діяльність людини визначила появу великої кількості цінних культурних рослин. Примене ¬ ня в землеробстві добрив та інших агрікультурний заходів позначилося на структурі і хімічному складі грунтів. У багатьох районах, особливо на рівнинах, з'явилися культурні ландшафти. Использова ¬ ня земель в зарубіжних районах Європи показано на схематичній карті (рис. 10). Аналіз карти виявляє певний зв'язок між при ¬ рідними умовами і спрямованістю у використанні земель. На ¬ приклад, в Фенноскандии, де малосприйнятливі кліматичні і поч ¬ ються умови роблять нерентабельним землеробство, розвинене преиму ¬ щественно лісове господарство та екстенсивне тваринництво. На Брі ¬ Танський островах в силу рясного зволоження поверхні розвинене тваринництво, що базується на багатих природних і сіяних лу ¬ гах. У південній половині помірного поясу і в субтропічному поясі у використанні земель провідна роль переходить до землеробства, поєдную ¬ щемуся (головним чином у горах) з тваринництвом. В цілому, в на ¬ спрямованості використання земель і спеціалізації землеробства виявив ¬ ляется зональність, близька до ландшафтної зональності.
Географічні зони
Зональні особливості природи Західної Європи визначаються її становищем у приатлантичних секторі арктичного, субарктіче ¬ ського, помірного і субтропічного поясів. Представлені наступні географічні зони: в арктичному поясі - зона арктичних пустель: з субарктичному - зона тундри; в помірному - зона тайги, змішаних лісів, широколистяних лісів, лісостепу, степів; в субтропічному поясі - зона вічнозелених сухих лісів і чагарників (Середземномор'я ¬ ська) . На противагу Східній Європі, де рівнинний рельєф обумовлює чітку вираженість ландшафтних зон, в Західній Єв ¬ ропе, внаслідок широкого розповсюдження гір, географічна зо ¬ нальность ускладнюється висотною поясною, монолітність зон сильно порушена (додаток 3).
В арктичному і субарктичному поясах розташована досить не ¬ велика частина зарубіжної Європи, за площею значно поступаюся ¬ щая ділянкам арктичного і субарктичного поясів на суходолі Північної Америки та Азії. В арктичному поясі розташований архіпелаг звалити-зард (Шпіцберген), в субарктичному - Ісландія, Ян-Маєн і ряд прибережних островів півночі Скандинавії.
В арктичному поясі представлені ландшафти арктичних Лєдяєв ¬ них і кам'янистих пустель. Найбільш важлива риса клімату зони арктичних п у с т и н ь - малий радіаційний баланс, майже ні ¬ де не перевищує 10-20 ккал/см2 на рік. Середня річна темпера-тура повітря нижче 0 ° С. Близько 120 днів триває полярна ніч. Тільки 3-4 місяці в році мають позитивну середню температу-: у, що не перевищує, однак, у більшості випадків 5 ° С. Низькі тим ¬ ператури літніх місяців почасти пов'язані з великою витратою тепла на Гаяне льоду та снігу. Незважаючи на значну суворість, клімат Свальбарда (в порівнянні з деякими іншими частинами зони в Азії н Північній Америці) відносно м'який. Позначається отепляющее вплив взимку теплого Шпіцбергенського течії та інтенсивна ци-нлоніческая діяльність при пануванні у земної поверхні південних і південно-західних вітрів. Характерно мізерно мале випаровування. У свя ¬ зи з цим, незважаючи на невелике абсолютна кількість опадів «300-350 мм в рік), вони значно перевищують випаровування. При гос-недстве в зоні негативних температур це призводить до накопичення з: адков у вигляді снігу та льоду. Льодовиками покрито близько 90% площі Свальбарда.
Решті території Свальбарда, не покритій льодовиками, при-: '-щі ландшафти арктичних кам'янистих пустель з вкрай розрідженим рослинним покривом з накипних лишайними ¬ ків і мохів. У сприятливих для накопичення дрібнозему умовах рас-I неострансни формації трав і чагарників, представлених головним 'газом дріадою (куропаточья трава - Бгуаз ос1оре1а1а), ломикаменем (5ах1} га § а оррозШ} ОІА, 5. пюаНз), осокою (Сагех), лютиков (Цапіп- сі1із пшаНз, /?. § [ас1аІз), маком (Рарауег гасІсаИт) та ін Беден і видовий склад тваринного світу: дрібні гризуни, песець, білий ведмідь, північний олень. Рясні лише птахи, багато з яких характер ¬ ни і для зон субарктичного поясу: чистіки, Кайра, чайки-моевкі, гаги та ін
У західноєвропейській частині субарктичного поясу розташовується ландшафтна зона тундри. На відміну від інших частин зони тундри Євразії, західно-європейська частина знаходиться під великим впливом Атлантики і відрізняється відносно м'якими зимами з частими відтінок ¬ пелямі, що обумовлює тут надзвичайно мале поширення вічної мерзлоти. Однак середні температури літніх місяців низькі,, як правило, не перевищують 10 ° С, тому тут немає лісів.
Мала тривалість вегетаційного періоду визначає ши ¬ рокое поширення серед квіткових рослин багаторічників і веч ¬ нозелених чагарників. Чагарники низькорослі, багато стланик. Ці форми дозволяють рослинам використовувати тепло приземного шару воз ¬ духу.
Основний фон рослинності складають мохи та лишайники. Пло ¬ ські поверхні з важкими глинистими грунтами покриті головним чином мохами (Р) 1сгапіт, Ро1у1г1сНіт, Аі1асотпшт), пагорби з пес ¬ чанимі і щебенюватими грунтами - лишайниками. Останні утворюють 'так звану Ягельная тундру, домінантами якої є ли ¬ шайнікі оленячий мох (С1аб.ота гапд ^ егьпа), ісландський мох (Се? Гаг1а 1з1ап (Іса) і інші види лишайників. Над покровом мохів і лишайними ¬ ків підносяться чагарники і напівчагарники, яскраво квітучі трави, _ осоки. Рясно представлені карликова береза (ВеИ1а тато), созда ¬ ющая на піщаних грунтах ерниковиє зарості, низькорослі види верби-СЗаІх § 1аіса, 5. 1апа1а, 5. 1арропіт), багно (Ьейіт Лесіт'епз) брусниця (УассШіт ь <ШЗ Шаеа), водяника (ЕтреХгіт шцгіт), толо ¬ княнка (Аг с1оз1арКу1оз иг / а ігз1) та ін
У найбільш південних районах Ісландії, в захищених від вітрів до ¬ долинах поширені інші формації тундрової зони: різнотравні і злакові луки з досить високим травостоєм і чагарникові заріс ¬ ли з берези, осики, горобини, ялівцю. Однак по займаній площі вони значно поступаються першим. Грунти тундри сильно пе ¬ реувлажнени. Основним почвообразующіх процесом є гле-евий, що приводить до формування зонального типу торфяноглеевих. тундрових грунтів. Вони бідні мінеральними сполуками і малопотужний ¬ ни, т. к. біохімічні процеси протікають в тундрі вкрай повільно. Що міститься в грунтах перегній зазвичай кислий. Для грунтів лугів ха ¬ рактер дерновий процес грунтоутворення. Природні умови тун ¬ дри практично виключають землеробство. Провідною галуззю сільського-господарства є кочове оленярство з цілорічним утримуючи ¬ ням оленів на підніжному корму.
Внаслідок нестачі рослинних кормів фауна тундри харак * терізуется бідністю видового складу. Тварини тундри не впадають у зимову сплячку. З ссавців найбільш поширений норвеж ¬ ський лемінг, який є основною їжею більшості хижих звірів і птахів: вовка, песця, горностая, полярної сови. Багато полярних зайців. Північний олень одомашнений.
У тундрі багаточисельні птиці, але видовий склад їх одноманітний. Наземних птахів мало (біла куріпка, пуночка). Переважають водо ¬ плаваючі і болотні: чистіки, Кайра, гаги, казарки, гуси, качки, гли ¬ пиші.
Помірний пояс. У помірному поясі Західної Європи радіаційного ¬ ний баланс більш високий, ніж у субарктичному, що обумовлює воз ¬ ливість виростання лісової рослинності. Співвідношення тепла і вологи, визначальне особливості біокомпонентів ландшафтів, гідро ¬ геологічного режиму і т. п., в межах поясу зазнає простран ¬ жавні зміни. Найбільш сприятливо це співвідношення в пріат-лантіческого районах півдня пояса, в зоні широколистяних лісів. За "міру просування на схід і південний схід співмірність тепла і вологи порушується, випаровуваність перевершує опади, тому зона широко ¬ листяних лісів виклінівается і заміщається зонами лісостепів і; тепей. На північ від зони широколистяних лісів зменшення радіац ¬ ційного балансу супроводжується збільшенням зволоження і заміною широколистяних лісів змішаними і тайговими.
Зона тайги займає більшу частину Фенноскандии. Її відрізни ¬ тільних особливостями є панування хвойних лісів, переув-. Гажненность грунтів і сильна заболоченість як результат переважання атмосферного зволоження над випаровуваність. У рівнин ¬ них районах зони дренаж сильно утруднений, ерозійні процеси і пов'язані з ними форми рельєфу виражені слабо. Широко розповсюдженим ¬ країни сфагнові болота. Водний режим річок характеризується біль ¬ шими весняними розливами, слабо вираженою літня межень.
Основними типами рослинності є хвойні та хвойно-мілколистної лісу. У хвойних лісах домінують ялина європейська Ргсеа ехсе1за) і сосна звичайна (Р1піз зІоез {г1з). Соснові ліси, як правило, виростають на бідних піщаних і кам'янистих грунтах, ялинові віддають перевагу більш багаті глинисті грунти. На півночі зони велику роль в тайгових лісах відіграють бородавчаста і пухнаста бере ¬ зи (Ве (і1а ьеггісоза, В. ріЬезсепз), осика (РоріИз Iгеті1а), верба (5а-Нх саргеа), горобина (5огЬіз аісіраг1а), черемха (Ргіпіз Райиз ) і не ¬ які інші мілколистної.
Грунти тайги утворюються головним чином на продуктах вивітрився-зания кристалічних порід, грубоуламкові матеріалі; домішка глин досить незначна. Ці особливості почвогрунт в поєднанні з рясним зволоженням, малим опадом хвойних лісів і слабкою аера ¬ єю обумовлюють формування малопотужних, бідних перегноєм ки ¬ слихом підзолистих грунтів. У зниженнях поверхні широко розпрощався-: Анени торф'яно-болотні грунти.
Грунти і рослинність зони тайги значно багатший і різно-гбразнее, ніж тундри, що визначає і більшу різноманітність місце-ебітаній тварин, в першу чергу лісових. Рослинна їжа яв ¬ ляется основою існування лося, білки, зайця-біляка, лісового лем ¬ Мінг. З хижаків, найлютіших винищувачів маленьких звірів, в тайзі широко поширені вовк, лисиця, рись, лісова куниця, тхір, ласка, бурий ведмідь. З водоймами пов'язане життя видри, водяний щури. ТТгіци тайги ведуть не тільки наземний, але і деревний спосіб життя. Найбільш численні з них Шишкар, дятли, біла куріпка, гли-хари, тетерева, рябчики, сови.
На відміну від тундри, в зоні тайги поряд з тваринництвом раз ¬ Віти і деякі галузі землеробства. На місці зведених лісів і здій ¬ шенних боліт розміщені поля картоплі, коренеплодів, сіяні луги; деяку роль відіграють посіви вівса, жита, льону. У тваринництві ве-дущая роль належить м'ясо-молочному напрямку, в горах - ов ¬ цеводству.
На заході Скандинавського півострова, у зв'язку зі зміною клі-■ ата в бік підвищення вологості, панування переходить до луговий і чагарникової рослинності типу верещатникі з низьких чагарників ¬ ників: звичайного вересу (СаІіпа Vи ^ § а ^ ^ з), ялівцю Цітрегіз соттітз) , чорниці (УассШіт тугІІіз), обліпихи (Н1р-:: пНае гкатпоИез), мучниці, брусниці.
У Скандинавських горах добре виражена висотна поясність. На>: ге Скандинавських гір схили до висоти 800-1000 м вкриті лісами тайгового типу. Вище розташовується пояс мілколистної низкорос ¬ лих лісів - так зване березове криволісся - з з пануванням бе ¬ різи на щебністих малопотужних гірничо-підзолистих грунтах. Верхня межа березового криволісся доходить до 1000-1150 м. Третій висот ¬ ний пояс - гірничо-тундровий. У формуванні рослинності цього поя ¬ са провідну роль відіграють вихідці з тундри. Представники Альпи ¬ ської флори мають підпорядковане значення. У напрямку до півночі верхні межі зазначених поясів знижуються. Відбувається звуження пояса хвойних лісів за рахунок розширення пояса Березняках і особливо гірської тундри, яка на крайній півночі Скандинавії переходить в рівнинну тундру.
Зона змішаних (хвойн про-ш і р о к о л і с т в е н н и х) ле ¬ сов. Основна частина цієї зони лежить в межах Східно-Європейської рівнини. На території Західної Європи зона мішаних лісів пості ¬ пінно виклінівается, займаючи вузьку смугу узбережжя Фінської за ¬ лива в Фінляндії, більшу частину озерної низовини Середньої Шве ¬ ції і крайній північний схід Польської низовини. Виклинювання зо ¬ ни в Західній Європі обумовлено збільшенням океанічность клімату і появою в зв'язку з цим сприятливих умов для розвитку ланд ¬ шафтів зони широколистяних лісів.
На відміну від тайги, в лісах зони змішаних лісів распростране ¬ ни не тільки північні хвойні та мілколистної породи, але і широ ¬ коліственние: поряд з ялиною, сосною, березою велику роль відіграють дуб (Оіегсіз гоЬіг), ясен (Ргахтіз ехсе1зюг), липа (ТШа согйа1а),. лісовій бук (Радіз зІьаІса). Ліси стають більш розрідженими, ніж у тайзі, для них характерний досить рясний трав'яний покрив. Значно менше, ніж у тайзі, поширені сфагнові болота. У зменш і настільки характерна для тайги перезволоження грунтів, збільшується вегетаційний період, скорочується продовж ¬ ність сніжного покриву. В грунтоутворенні велика роль не толь ¬ ко деревної, але і трав'янистої рослинності. Зазначені особливо ¬ сті визначають розвиток в зоні змішаних лісів як підзолистого процесу грунтоутворення, так і дернового. Ці процеси визначають формування найбільш типових для зони змішаних лісів дерново-підзолистих грунтів. У зв'язку з більш високим, ніж у грунтах тайги, содер ¬ жаніем гумусу (до 5-6%), ці грунти більш темно забарвлені, облада ¬ ють мелкокомковатой структурою у верхньому горизонті.
У зоні мішаних лісів, крім тварин, властивих тайзі, представлені тварини, ареал яких охоплює зону широколистих ¬ ських лісів і лісостепу. З великих ссавців характерні лось, бурий ведмідь, місцями північний олень, європейська козуля, вовк, лисиця, заєць-русак і біляк. Значно багатший, ніж у тайзі, світ лісових птахів, у тому числі і осілих. Найбільш звичайні дятли, синиці, чижі, щиглики, тетерева, рябчики та ін
Зона широколистяних лісів. У південній частині помірний ¬ ного поясу Західної Європи з його типово помірним кліматом пред ¬ ставлю ландшафтна зона широколистяних лісів. На відміну від зо ¬ ни тайги тут немає тривалого перезволоження поверхні. Є лише сезонні відхилення від нормальної зволоженості: деяка пе ¬ реувлажненность навесні і невелике висушення почвогрунт у дру ¬ рій половині літа. Процеси хімічного вивітрювання більш інтен ¬ вибухобезпечний, ніж у тайзі. З весняним перезволоженням і таненням снігів у горах пов'язані значні розливи річок. Влітку, особливо в його другу половину, спостерігається межень, значно нижча, ніж на ре ¬ ках тайговій зони. У зв'язку з цим характерно сезонне чергування бо ¬ кової ерозії річок навесні з глибинної влітку.