Yevraziya

Режим опадів досить одноманітний по всій області "та характе ¬ ризуется літнім максимумом їх випадання. Припадають на зиму мінімум опадів виражений слабо. В південних районах області другий максимум падає на кінець осені у зв'язку з проникненням сюди серед ¬ земноморскіх циклонів. В горах розподіл опадів по сезонам бо ¬ леї рівномірно, ніж на рівнинах. В рівнинних районах (особливо в Нижньо-Дунайській рівнині і в Добруджі) високі літні температури визначають значну випаровуваність і викликають, незважаючи на років ¬ ний максимум опадів, часті посухи. У багатьох рівнинних районах в землеробстві застосовується штучне зрошення.

Літо є вельми теплою порою року із середніми місячними ¬ ми температурами на рівнинах і в передгір'ях від 19 ° С на півночі до 22 ° С на півдні. У горах на висоті близько 800 м середня температура липня рав ¬ на 14-15 ° С, знижуючись до 6-4 ° С у найвищих хребтах. В цілому як літні, так і зимові температури в Карпатах на одних і тих же висо ¬ тах нижче, ніж в Альпах. З цим пов'язане більш низьке положення кордонів зисотних ландшафтних поясів. Низькі, добре захищені з півночі

улоговини мають відносно високу температуру зимових місяців. Особливо м'яка зима з температурами січня 0-2 ° С характерна для Забалканського улоговин, що знаходяться під прикриттям Стара Планіни. У Придунайських рівнинах середня січнева температура дорівнює О, -2 ° С з окремими морозами до -25, -30 ° С.

Область має дуже густу мережу річок. Більшість річок починає ¬ ся в горах, а їх середні і нижні ділянки знаходяться на рівнинах. Гор ¬ ні річки, як правило, течуть у глибоких долинах, але, на відміну від аль ¬ пийского річок, на них дуже рідкісні водоспади; по енергетичним запасам річки області поступаються альпійським.

Виходячи на рівнини, річки широко розливаються, русла часто гілок ¬ ся, розбиваючись на безліч рукавів. Річки рівнин слабо врізані в по ¬ верхность, течуть у широких терасованих долинах, тому навіть порівняно невеликі підйоми рівня призводять до великих наводити ¬ неніям. Для огородження рівнин від катастрофічних повеней прово ¬ дяться роботи по випрямленню і поглибленню русел, будівництва кана-лов і дамб. Особливо великі регулювальні роботи проведені в басейні лівих приток Дунаю, на річках Тиса, Муреш, Тіміш, Ке-реш, Олт. У зв'язку з великим падінням в горах і обмілінням на рівнинах, річки області мають мале транспортне значення, виключаючи Дунай, який є найбільшою транспортною магістраллю Західної Європи. Останнім часом набуло великого розмаху енергостроітельства на річках Карпат і Стара Планіни. Вже побудовані і продовжують будувати ¬ ся великі гідростанції на правій притоці Дунаю - Іськир (в частки ¬ не якого Іхмеются прекрасні умови для спорудження гребель), Бі-стріце (притока Сірету), верхній Тисі, Ваге і т. д.

Майже вся Карпатська область розташована в зоні широколиств ¬ них лісів; лише Середньо-Дунайська і Нижньо-Дунайок рівнини виокрем ¬ ляють лісостеповими і степовими ландшафтами.

Тривале освоєння території призвело до того, що на рівнинах, де є сприятливі умови для землеробства, лісові ландшафти збереглися в дуже небагатьох місцях. Це перш за все заплавна ра ¬ стітельной Дунаю (особливо його дельти) та деяких інших річок. У цих місцях найкраще зберігся і тваринний світ, характеризую ¬ щійся достатком водоплавної і болотної птиці (гуси, качки, лебеді, чаплі, журавлі) і таких ссавців, як видра, водяний щур, норка. Місцями букові і дубові ліси збереглися в Дунантуль. Тут же досить звичні чагарникові зарості шиблякові типу. Решта території рівнин суцільно розорані, і судити про первобит ¬ ном рослинному покриві їх важко, особливо про рослинність Сред ¬ не-Дунайської рівнини. Є докази на користь її колишнього суцільного залісення. Сучасні кліматичні умови також до ¬ пускають тут виростання лісів. Однак, можливо, що поряд з лісами існували і великі масиви вологою різнотравного степу ((пушту).

Рослинність більш сухий Нижньо-Дунайської рівнини, очевидно, споконвічно являла собою різнотравні і злаково-різнотравні сте ¬ пи, які переходили в Добруджі в злаково-полинову степ.

Зведення лісів визначалося не тільки сприятливими для землі ¬ робу геоморфологічними умовами рівнин, але і дуже високим ес ¬ тественним родючістю чорноземних і чоноземовидні грунтів. Послід ¬ ня формувалися як під степами, так і під дубовою лісостепом. У більш вологих районах заходу Середньо-Дунайської рівнини господст ¬ во переходить до бурим лісовим грунтам, теж відрізняється високою родючістю.

Провідною галуззю сільського господарства на рівнинах є зем ¬ леделіе з посівами кукурудзи, пшениці, цукрового буряку. Нерідкі тут сади і виноградники, але вони більш характерні для передгір'їв і нижніх ділянок гір, пріолізітельно ДО ВИШ1І оіі *

рослинний покрив великих міжгірських рівнин, особливо Трансіль ¬ Ванського плато і Забалканського улоговин; останні зайняті тягну ¬ щимися на багато кілометрів плантаціями ефіроолійних культур <Казанликська троянда, лаванда і ін) і садами.

Карпати і Стара Планіна - один з найбільш лісистих районів Західної Європи. Найкраще ліси збереглися на середніх ділянках гірських схилів на висоті від 60'0 до 1500 м на півночі області і від 800 до 1600-1900 м на півдні. Верхня межа лісів часто штучно знижена в результаті потрави худобою. Закономірність висотної пояс ¬ ності рослинності в цілому та ж, що і в Альпах. Однак, на відміну від Альп, межі поясів тут розташовуються нижче. Так, наприклад, гра ¬ ница між поясами широколистяних і хвойних лісів лежить на ви ¬ соте 1200-1300 м. Пояси субальпійських і альпійських чагарників і луків представлені слабо. Крім того, в горах цій області в нижньому лоясе відсутні вічнозелені види дерев і чагарників; дуже ре ¬ док в широколистяних лісах каштан. Провідну роль в широколистих ¬ ських лісах відіграють дуб і бук. Букові ліси типові для більш ви ¬ сокіх ступенів пояса широколистяних лісів. Найбільші масиви їх розташовані в Західних і Східних Карпатах (Буковина). Дубові ліси краще розвинені в більш південних районах області - Трансільванських Альпах і Стара Планіна. У цих лісах поряд із зимовим і літнім ду ¬ бом, ясенем і грабом ростуть і більш теплолюбні види-платан і срібляста липа. Серед хвойних порід найбільше лееообразующее значення мають ялина і ялиця; характерні для Альп соснові та Листвен ¬ ничного лісу тут менш звичайні.

Разом з нафтою, рудами кольорових металів, енергетичними запа ¬ самі річок, ліси є важливим природним багатством гірських рай ¬ онів Карпатської області. У гірських лісах області досі зберіг ¬ ся досить багатий світ тварин. Бурий ведмідь і кабан, винищили ¬ лені в Альпах, тут ще зустрічаються. Численні вовк, рись, лисиця, дика кішка, білка.

Європейське Середзем'я

Європейське Середзем'я є частиною Евразіатскій-Африкансько-го Середзем'я і включає Піренейський, Апеннінський і Балканський півострови та прилеглі до них острова. Це єдина країна Єв ¬ ропи, розташована в зоні вічнозелених ксерофітних лісів і чагарників ¬ ників. Еволюція природи в третинний і четвертинний періоди і пре ¬ володіння Гарньє рельєфу визначили широке поширення і ли ¬ стопадних дерев і чагарників. Листопадні формації приурочені головним чином до гір і до північних районів країни, суміжних з помірним поясом.

Значна протяжність із заходу на схід Європейського Сре ¬ діземья обумовлює деяка зміна ландшафтів в цьому ж на ¬ правлінні. У відносно вологому і теплому (взимку) західному Сре ¬ діземье (захід Піренейського і Апеннінський півострова) распростра ¬ нени більш вологолюбні вічнозелені листяні і хвойні ліси до зарості високостовбурні маквіс. Значну роль у цих форма ¬ ціях грають види африканського походження. В рослинності бо ¬ леї сухого східного Середзем'я, що знаходиться під впливом конті ¬ нентальних повітряних мас, широко поширені ліси з Македонії ¬ ського дуба, алепської сосни, а замість маквіс розвинені формації низько ¬ стовбурних вічнозелених (фригана) або змішаних чагарників (шиб 'ляк) . У підліску лісів і чагарників тут часті види азіатського походження.

Середзем'я - це країна гір різного генезису і морфології. Низовини тут невеликі і приурочені в основному до тектонічних

прогибам околиць півостровів. Різноманітність гірського рельєфу визна ¬ значається поєднанням стародавніх (палеозойських) тваринний брилових пло ¬ скогорних масивів і обрамляють їх складчастих альпійських хреб ¬ тів. І ті й інші піддалися інтенсивної денудації, діз'юнктівную:.: Дислокація і диференційованими вертикальним рухам. Це призвело до дробовому тектонічному розчленування поверхні, особ ¬ но, на Балканському півострові. Скидний руху та пов'язані з ними вулканічні процеси тривають і в даний час. Сре-діземье є найбільш сейсмичной країною Європи.

Характерно для Середзем'я широке розповсюдження карстового рельєфу в зв'язку з пануванням у багатьох районах потужних товщ мезо ¬ зойскіх вапняків.

Середзем'я є країною древнього землеробства, що позначилося © надзвичайно сильному винищення дикої рослинності і розвитку ерозії. Особливо сильно винищені вічнозелені ліси, місце яких зайняли або вторинні формації чагарників (маквіс, гарига) або культурна рослинність. Середзем'я особливо славиться планта ¬ ціями оливи, виноградниками, інжиром, мигдалем, цитрусовими. Зер ¬ нові та деякі інші культури дають по два врожаї на рік. Розвит ¬ нення землеробства місцями лімітується обмеженими можливостями штучного зрошення. У Середзем'ї були ввезені і потім одіча ¬ ли багато рослин інших материків, що стали тепер тут досить звичайними: евкаліпти, агави, юки, кактуси, магнолії та ін

У Європейському Середзем'я, відповідно трьом півострова, ви ¬ діляються три природні області. Відмінності в природі цих областей зумовлені особливостями географічного положення по відношенню до Атлантиці, Азії та Африці, ступенем відгородженості від материкової Європи, розмірами і формами півостровів, їх рельєфом.

Піренейський півострів. Багато рис природи Піренейського по ¬ луострова визначаються особливостями рельєфу. У цілому рельєф Пі ¬ ренейского півострова характеризується переважанням в середній частині і на заході низьких і середньовисотних плато і плоскогір'їв, обрамлених з півночі, сходу та півдня відносно високими горами, ізолюючими внутрішні райони від морських впливів. Велика частина плоскогір'їв розташована в межах палеозойського ядра - Месети, що займає центральну і західну частини півострова. Структурно-морфологіче ¬ ські особливості Месети визначилися в результаті тривалої денудації і пенепленізаціі і послідували за нею діфферен-царювати скидними дислокаціями. Ці процеси обумовили формування плоскогірних рельєфу, їдалень скидних хребтів.

сьерра) і глибоких долин і улоговин. У східній частині Месети распо ¬ лагаются два відносно великих плато висотою 600-800 м - Старо-Кастільської і Ново-Кастільської, розділені системою брилових хреб ¬ тів Центральної Кордильєри. Протягом тривалого часу на місці цих плато існували замкнуті улоговини з озерним режимом. Плато мають досить слабо розчленований рельєф з добре розвиненими терасують річковими долинами. На півдні Ново-Кастільської плато поступово підвищується і переходить в систему сильно еродованих масивів Сьєрра-Морени (висотою до 1312 м), круто обриваються своїми скидними схилами до Андалузької низовини.

Старо-Кастільської і Ново-Кастільської плато розділяються сьерра-ми Центральної Кордильєри (Сьєрра-де-Гвадаррама, Сьєрра-де-Гредос, Сьєрра-де-Гата)-складчасто-скидними крутостенние хребтами з столообразние вершинної поверхнею висотою до 2592 м. Подібні, але менш високі Сьєрри (1400-1500 м) підносяться над Ново-Ка ¬ Стільському плато (Сьєрра-де-Гуадалупе і Толедські гори).

Інші особливості рельєфу характерні для північно-західній частині Месети - Галісійська масиву. Поверхня Галісії і сусідніх рай ¬ онів Португалії (до річки Тахо на півдні) має характер сильно роз ¬ членування тектонічними долинами і улоговинами плоскогір'я з від ¬ слушними кристалічними Сьєрра (Серра-да-Ештрелла висотою 1390 м та інші). Дробова тектонічна розчленованість визначила формування тут типових інгрессіонних 'берегів ріасового типу.

Південно-західна знижена околиця Месети зайнята горбистій Португальської рівниною, в якій невеликі алювіальні плоскі низини поєднуються з невисокими хребтами, є продовженням ¬ ями іспанських і португальських Сьєрра.

З півночі, сходу та півдня плоскогір'я Месети обрамлене складча ¬ тими горами альпійського віку або великими передгірними проги ¬ бами із закладеними в них низовинами. Характерною особливістю тектоніки більшості альпійських структур Піренейського півострова (виключаючи андалуські гори) є наявність великих герцинського ядер. Подібні гори, що отримали найменування іберід (від давньої назви Піренейського півострова - Іберія), відрізняються значною ¬ ної масивністю. Найбільш великими з них є Піренеї. Вони складаються з ряду прямолінійних паралельних хребтів, що протягують ¬ ся на 450 км із заходу на схід. Піренеї є однією з найбільш важко доступних гірських-країн Західної Європи; висота більшості перевалів 1500-2000 м. До центральній зоні Піренеїв приурочені наи ¬ більш високі ділянки гір, що досягають в масиві Маладетта 3404 м (пік Ането). Для цієї зони характерно наявність декількох древніх поверхонь вирівнювання, розчленованих глибокими ущелинами. Ме ¬ стами над такими поверхнями підносяться залишкові масиви, перетворені четвертинними льодовиками в карові гребені. Особливо характерний гірничо-льодовиковий рельєф для вологих північних схилів високогір'я. До них приурочені і сучасні невеликі карові лід ¬ ники загальною площею близько 40 км2. Осьова кристалічна зона об ¬ Рамла мезозойськими і кайнозойськими вапняками, пісковиками, мергелями, конгломератами, зім'ятими в правильні складки. Північ ¬ ні схили Піренеїв круто обриваються до Аквітанської рівнині, що надає Піренеям асиметричний характер. Південне крило Піренеїв, що має строкате літологічний будова, розчленоване поздовжніми долинами на ряд середньовисотних і низьких сьерра, поступово знижується ¬ трудящих до Арагонської рівнині.

Орографічним і тектонічним продовженням Піренеїв на за ¬ паде є менш високі (2815 м) Кантабрійські гори. Для се ¬ вірних схилів гір, у зв'язку з їх вологим кліматом, характерна густа ерозійна розчленованість. Ерозійні форми тут часто поєднуються з карстовими.

Північно-східне обрамлення Месети складають Іберійські гори. Прості третинні складки торкнулися тут мезозойської чохол, пере ¬ кривает герцинское підставу. Для гір характерний рельєф юрського типу; вони складаються з кількох паралельних слабко розчленованих хребтів - антікліналей висотою до 2316 м, складених мезозойськими кварцитами, вапняками і сланцями. Хребти розділяються неглибокі ¬ ми синклінальними зниженнями, виробленими в мезо-кайнозойських континентальних опадах.

Остання гірська система іберід - Каталонські гори - протяги ¬ ється вздовж Середземного моря від Піренеїв до низин річки Ебро. Це найнижча система альпійських гір з вершинами до 1741 м. Приморські хребти Каталонських гір обриваються уступами до Средізем ¬ ному морю, вдаючись у нього окремими мальовничими мисами.

Між Іберійськими, Піренейськими і каталонської горами на ме ¬ сте міжгірській тектонічної депресії розташована Арагонська рав ¬ нина, дренована рікою Ебро. Як і плато Кастилії, ця рівнина з по ¬ верхні виконана кайнозойськими континентальними відкладеннями, але залягає на менш високому рівні, в середньому, близько 250 м. рель ¬ еф рівнини сильно горбистій, зі столовими вододілами, скло ¬ ни яких сильно розчленовані ярами і досить вузькими річковими долина-ми. Лише річка Ебро має добре розроблену долину з не ¬ скількома акумулятивними терасами і широкої сучасної заплавою.

Південний схід Піренейського півострова зайнятий найбільш високими за абсолютною висоті андалусскій горами (Бетські Кордильєри), що досягають у хребті Сьєрра-Невада 348,2 м (гора Муласен). Трива ¬ ження структур андалуських гір простежується на Пітіузскіе і Ба-леарскіх островах. Андалуські гори в структурному відношенні відно ¬ сятся до альпідам, але по рельєфу вони дуже відрізняються від Альп. Риси альпійської геології виражені в наявності кристалічної та відомих ¬ кової зон, інтенсивної третинної складчастості з Покрив тектонічний і надвоє ¬ гами. Але на відміну від Альп, андалуські гори піддалися досить сла ¬ Бому четвертинному заледенінню. Альпійські геоморфологічні ландшафти притаманні лише найбільш високим хребтах, в основному Сьєр-ре-Неваді. Більшість хребтів андалуських гір має дуже круті скелясті схили. У північній вапнякової зоні широко распростране ¬ ни карс.товие форми. В умовах сезонно-вологого клімату і безлісся великої інтенсивності досягають процеси водної ерозії, що створюють густу мережу глибоких ярів, що додають схилах багатьох хребтів ха ¬ рактер бедлендов (наприклад, в Альпухарре на південних схилах Сьєрри-Невади). Для андалуських гір характерна наявність великої кількос ¬ ства внутрігорних улоговин, що є, як правило, місце серед ¬ точія населення (улоговини Малаги, Гренади та ін.)

Між андалусскій горами і Сьєрра-Мореной, на місці меж ¬ гірського прогину, розташована андалусскій низовина. Вона має трикутну форму. Звужена східна частина її (складена третіч ¬ вими мергелями, глинами, пісковиками і вапняками) ерозією річок перетворена на горбисту рівнину з окремими останцово плато. Західна частина представляє плоску алювіальних рівнину, лише порівняно недавно відвойовану біля моря наносами річки Гвадалкві ¬ вір і її приток.

Більшій частині Піренейського півострова властивий Середземноморського ¬ ський клімат. Однак є значні відмінності в кліматі від ¬ слушних його частин. Особливо виявляються відмінності між вологим заходом і північчю, що перебувають під домінуючим впливом при ¬ носяться з Атлантики морських мас повітря («волога Іспанія») і сухим центром, півднем і сходом («суха Іспанія»), Клімат півночі (Галісія, Кантабрійські гори, Піренеї ) є типовим океани ¬ ним, перехідним від субтропічного до помірного з м'якою зимою (середня січня 6-8 ° С), відносно прохолодним літом (близько 18 - 20 ° С в липні) і великою кількістю опадів (1000-2000 мм / рік) . Ха ¬ рактерна рисою, що відрізняє клімат північної околиці півострова від решти його районів, є відносно рівномірний розбраті ¬ ділення опадів по сезонах.

Клімат заходу півострова відноситься до океанічної різновид ¬ ності середземноморського типу. Він характеризується теплою зимою (8 - 1ГС в січні), помірно-жарким літом (21-24 ° С в липні), помірним зволоженням (600-1000 мм / рік), і, на відміну від північного району Піренейського півострова, має хоч і нетривалий, але дуже чітко виражений період літньої посухи (1,5-2 місяці на півночі, 2-4 місяці на півдні). Океанічность клімату проявляється і у високій відноси ¬ тельной вологості повітря (близько 80%), пом'якшувальною літню сухість.

Схід і південь півострова властивий континентальний середземно ¬ морський клімат, де м'яка дощова зима швидко змінюється дуже тривалим і жарким посушливим літом (середня температура липня 25-28 ° С, абсолютний максимум 50 ° С). Річна сума опадів, як правило, не перевищує 500 мм, складаючи в окремих районах {Мур ¬ сія, Валенсія) всього близько 300 мм. Підвищена сухість частково об'єк ¬ ясняет (особливо навесні і восени) частими вітрами Левер (різно ¬ відность сироко), що дмуть з боку Африки та мають харак ¬ тер суховіїв.

Внутрішні райони Піренейського півострова (Стара і Нова Кастилія, Арагонська низовина та ін), відгороджені від впливу як Атлантики, так і Середземного моря, відрізняються різко континенталь ¬ вим кліматом з жарким літом і прохолодною зимою (середня темпера ¬ туру січня 4-5 ° С) з відносно сильними морозами, холодними вітрами і навіть снігопадами. Взимку над Месети встановлюється ме ¬ стная область підвищеного тиску, яка утрудняє проникнення циклонів, у зв'язку з чим для режиму опадів характерні весняний та осінній максимуми. Річна сума опадів досягає всього 400 - 500 мм. Особливо значною сухістю відрізняється схід Ново-Ка ¬ Стільського плато (провінція Ла-Манча). Добре зволожені в цент ¬ ральних районах півострова за рахунок орографічних опадів лише го ¬ ри Центральної Кордильєри.

Переважання на Піренейському півострові плоскогір'їв і гір визначає наявність великої кількості місцевих, у тому числі гірських, різновидів клімату. Незважаючи на те, що в горах випадає набагато більше опадів, ніж на рівнинах, порівняно невелика висота цих гір пояснює мале розповсюдження альпійського клімату, відсутність значних льодовиків. Тому в харчуванні річок надходження талих вод має обмежене значення. Це особливо стосується таких великих річок, як Дуеро, Тахо, Гвадіана, почасти Гвадалквівір, витоки яких ле ¬ жать у середньовисотних горах. Більшість рік має дощове пита ¬ ня і відрізняється вкрай нерівномірним стоком, мінімум якого па ¬ дає на літо. Дрібні річки рівнин в цей сезон зовсім пересихають. Води багатьох річок використовуються для штучного зрошення, частково для вироблення електроенергії. Більшість рік має значне паде ¬ ня, ступенеобразний поздовжній профіль і відрізняється інтенсивної глибинною ерозією, пов'язаної з неотектонічних підняттями підлозі ¬ острова. Рівнинний характер мають в основному нижні течії ГВА ¬ далквівіра, Гвадіана, Тахо і середня течія Ебро. Вельми спокійні, з добре розробленими долинами, річки Ново-Кастильського плато, але, прорізаючи західну скидний околицю Месети (на кордоні з Португальської низовиною), ці річки утворюють вузькі глибокі каньйони.

Незважаючи на те, що велика частина Піренейського півострова рас ¬ покладена в середземноморській зоні, зазначені вище особливості рель ¬ ефа і клімату визначають велику різноманітність його рослинності і грунтів. Флора Піренейського півострова відрізняється багатством видів (більше 6000 видів вищих рослин, у тому числі 963 деревних) і висо ¬ ким ендемізм (близько 1500 видів). Характерно велика кількість вічнозелених. Особливо широко поширені тут кам'яний, проб ¬ ковий і кер'месовий дуби. Дуже різноманітна, з великим количест ¬ вом ендеміків, і фауна Піренейського півострова. У північних районах, прикордонних з помірним поясом, представлена ​​лісова фауна середньо ¬ європейського типу з такими її представниками, як бурий ведмідь, рись, лисиця, вовк. У південних районах переважають Середземноморського ¬ ські форми, в тому числі і африканського походження: генетта і їх ¬ невмон (або мангуста), обидва з сімейства віверрових, мавпа магот, віверрових кішка. У центральних і південно-східних районах півострів ¬ рова численні гризуни: миші, полівки, зайці, дикобраз, дикий кролик (Піренейський півострів є його батьківщиною). Багате перед-подані птиці, серед яких є ендеміки (блакитна сорока, червона куріпка). Дуже багаті плазуни та земноводні: кілька видів змій, ящірок (у тому числі хамелеон), черепах, тріть ¬ нов, саламандр.

Найбільш характерними для Піренейського півострова є різні типи середземноморських чагарникових формацій: гарига, томілляра, маквіс, ладанніковие формації і т. п. Лісові формації також різноманітні, але мають незрівнянно менше поширення, покриваючи всього 8-10% території області. В цілому, характерні особливості Піренейського півострова є приуроченість лісових формацій до вологої північним і західним його районам і чагарників ¬ вих-до сухих центральним, східним і південним. Подібні ж зако ¬ номерних спостерігаються і в розподілі основних генетичних ти ¬ пов грунтів. У вологих районах, в лісах, панують бурі лісові грунти різного ступеня оподзоленності. Формування цих грунтів у мно ¬ гом визначається і пануванням тут багатих кремнієм материнських порід, як стародавніх кристалічних і метаморфічних, так і пухких четвертинних наносів. У районах з сухим середземноморським кліма ¬ том бурі лісові грунти поступаються місцем коричневим. Останні отли ¬ чаются малопотужні, а на кам'янистих схилах мають кістковий характер. Переважання в цих районах Піренейського півострова з ¬ вестняков визначає високий ступінь карбонатних грунтів; часто на вапняках формується терра-роса. У найбільш сухих районах Месі-ти і південного сходу півострова поширені малогумусні засолений ¬ ні грунти та окремі масиви солончаків.

У північних районах Піренейського півострова з їх вологим пере ¬ хідних від субтропічного до помірного кліматом панують ши ¬ роколіственние ліси з домішкою вічнозелених в другому ярусі і під ¬ волосіні. Головну роль у цих лісах грають річний дуб і благородний каштан; поряд з ними виростають зимовий дуб, ясен, клени, липа та ін У лісах Галісії нерідко зустрічається береза, що є тут реліктом льодовикового періоду. До цих листопадним домішуються кам'яний дуб, войлочнолістний дуб, приморська сосна, лузітанскій, або португальський дуб ((3іегсіз ИзІатса)-проміжний вид меж ¬ ду листопадних і вічнозелених. С лісами часто чергуються соковиті трав'яні луги і верещатники. В останніх велика роль декількох ві ¬ дів вересу, добеціі і утесника.

У Кантабрійськіх і особливо в більш високих Піренейських горах добре виражена висотна поясність. У Піренеях вона дещо від ¬ особисто на північних і південних схилах. Краще облесени більш вологі північні схили. На південних схилах, в їх нижньому поясі, велика роль вічнозелених дерев і чагарників. На північних схилах ліси під ¬ приймаються до 1800-2000 м. Нижній пояс змішаних листопадних і веч ¬ нозелених лісів змінюється лісами з листопадних дубів, каштанів, се ¬ вірній і піренейської (Ртіз р1гепшса) сосен. Верхній лісовий пояс сла ¬ нується з бука, європейської ялиці, смереки. Останні два види в інших горах Піренейського півострова не зустрічаються; дуже мало розпо ¬ дивний там і бук. Вище гірничо-лісового поясу поширюються суб-альпійська і альпійська рослинність, близька рослинності цих поясів Альп.

У західних районах Піренейського півострова з їх океанічним середземноморським кліматом поширені вічнозелені жорстко ¬ лістние лісу, високостовбурний маквіс і гарига. Лісоутворювальних є тут корковий, кам'яний, лузітанскій дуби. Гаї проб ¬ кового дуба пріурочни до найбільш вологим місцям; в їх підліску рясно представлені види дроку і утесника. У чагарникових фор ¬ маціях заходу, крім суничного дерева, деревоподібного можжевеля ¬ ника, дуже важлива роль ладанника і кермес0Е0Г0 дуба. Велике зна ¬ чення в рослинності заходу придбали штучні насадження евкаліптів, приморській сосни і пінії (на півдні) ..

На півдні і сході Піренейського півострова, де 'клімат досягає максимальної для області сухості, панують чагарникові фор ¬ мації, часто дуже розріджені: нізкоствольних маквіс, гарига, то-Мілляр, формації дроку, кермесовий дуба; досить типова тут формація з пальми хамеропс (пальміто ). В районі провінції Мур ¬ ці ландшафти набувають напівпустельний характер; в дуже разре ¬ женном тут рослинному покриві велика роль еспарто (МасгосИоа. 1епас18з1та) та інших ксерофітних злаків, середземноморських видів полину, солянок, тамариксов. Широко поширені також завезений ¬ ні в Південну Європу і здичавілі тут кактуси-опунції і молочаї. Землеробство набуває місцями оазисне характер. Ніде не тільки на Піренейському півострові, але і у всій Європі сума температур, тривалість вегетаційного періоду не досягає таких значень ¬ ний, як у Мурсії. Крім субтропічних плодових рослин - мас ¬ лін, цитрусів і т. д., - певну роль відіграють і такі тропічні культури, як цукровий очерет і фінікова пальма; це единствен ¬ ний район Європи, де плоди фінікової пальми визрівають.