92.Конституція.

Він розпочався 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Перший етап: 1990—1993 p опрацювання на основі чинних конституційних положень легітимного, що відповідав би сподіванням громадян, логічного та юридично завершеного проекту Конституції. Розпочався він із вироблення концепції нової Конституції. Було запропоновано сім варіантів концепції, після цього у червні 1991 р. вона була затверджена Верховною Радою.(на її основі 4 варіанти)  у липні 1993 р. Верховна Рада винесла на всенародне обговорення.  Опублікуванням проекту завершився перший етап конституційного процесу. Другий етап: 1994—1996 pp. Розпочався він 20 вересня 1994 p., коли Верховна Рада вирішила питання про склад і принципи утворення нової Конституційної комісії. До її складу увійшли представники законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Основним на цьому етапі конституційного процесу було вироблення логічно і юридично завершеного документа, що узгоджував би позиції різних політичних сил. На початку квітня 1996 р. питання про проект Конституції України було внесено до порядку денного сесії Верховної Ради, а 17 квітня 1996 р. розпочався розгляд проекту, запропонованого Конституційною комісією. 28 травня — 4 червня 1996 р. проект Конституції розглядався Верховною Радою і був прийнятий у першому читанні. Однак 19 червня 1996 р. у другому читанні проект був заблокований. За таких обставин 26 червня 1996 р. Президент оголосив Всеукраїнський референдум, на який виносився проект Конституції. Конституція України складається з преамбули, п'ятнадцяти розділів, у яких визначені права, свободи та обов'язки людини і громадянина; описано процедуру виборів, референдуму; окреслено повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади, прокуратури, правосуддя, Конституційного Суду України, органів місцевого самоврядування, визначено територіальний устрій України, зокрема й Автономної Республіки Крим; вказано, за яких обставин і хто має право вносити зміни до Конституції України і визначено перехідні положення, які регулюють строки та порядок переходу від діючої системи державних органів до тієї системи, що передбачена Конституцією 1996 р.

93. Формування концепції зовнішньополітичного курсу.

Основні засади зовнішньої політики Української держави було закладено ще Декларацією про державний суверенітет України(1990). 2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України; створення іміджу України як надійного і передбачуваного партнера.  Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, а також у межах СНД, активна участь у діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО. принцип «балансу інтересів».проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм. В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію «мосту між Заходом і Сходом».

94.Зовнш.політика Укр.(див. /97,98,99,100)

Визнання України як повноправного суб'єкта правових відносин відбувалося не лише на двосторонньому рівні, а й на рівні міжнародних організацій. 30 січня 1992 року Україна стала членом конференції з безпеки та співпраці в, а 10 березня 1992 р. приєдналася до Північноатлантичної ради із співпраці. Першою 2 грудня 1991 р. незалежність України визнала Польща. дестабілізуючим фактором у відносинах між двома державами була «економічна війна» з Росією. 31 травня 1997 року, коли в Києві було підписано «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією». Восени 1998 р. указом Президента Л. Кучми затверджено державну програму співробітництва України з НАТО до 2001 р. Президента В. Ющенка запропонувала більш чіткі зовнішньополітичні пріоритети — європейська та євроатлантична інтеграція України як послідовний процес зміцнення національної безпеки, поступального розвитку, утвердження цінностей демократії, прав та свобод людини; розвиток стратегічного партнерства з США, Російською Федерацією і Польщею, зміцнення двосторонніх економічних відносин з іншими країнами світу з метою посилення позицій українських товаровиробників на світових ринках; ефективна зовнішня регіональна політика, спрямована на зміцнення безпеки у Чорноморському регіоні; захист і підтримка українських громадян за кордоном; входження до світової економічної системи, вступ до Світової організації торгівлі.