Про моє існування субстанції
Вирішуючи загальну проблему субстанції, Юм зайняв таку позицію: «неможливо довести ні існування, ні неіснування матерії», тобто зайнявагностические позиції. Така само одержувати його формула у питанняхсубстанционального «вищого духу», тобто бога, хоча у практичної життя Юм був атеїстом. Такоїагностической позиції чи слід очікувати його й стосовно людських душ, але нинішнього питанні Юм категоричнішим і цілком відкидає погляд Берклі. Він упевнений, що жодних душ - субстанцій немає.
Юм заперечує існування «Я» як субстрату актів сприйняття й стверджує, щось, що зветься індивідуальної душею - субстанцією, є «зв'язка чи пучок різних сприйняттів, наступних друг за іншому з незбагненною швидкістю й перебувають у постійному перебігу».
Юм ширше, ніж Берклі, розглядає питання існування субстанції. По-іншому, ніж його, вона розуміє і джерело виникнення переконаності людей існування матеріальної субстанції. Берклі бачив причину появи в людей ілюзорною, на його думку, віри у те, що матеріальна субстанція існує, в фактах взаємозв'язку і яскравості певного роду відчуттів. Їх взаємопов'язаність передбачалася у своїй безупинної у часі, оскільки наявність розривів в послідовності відчуттів цю ілюзію послаблює. Інакше дивиться це питання Юм: перерви в сприйняттях, навпаки, виявляються, на його думку, джерелом віри в буттясубстанциальной їх основи, коли після перерв ті ж сприйняття з'являються знову і знову. Для Берклі проблема субстанції зводилася до того, аби якось витлумачити стійке співіснування явищ, а Юма це, передусім проблема тлумачення зв'язку явищ друг з одним в тимчасовій їх послідовність. Тому, по Берклі, переконання існування матеріальної субстанції заважає наявність самих тимчасових перерв у відчуттях, а, по Юму, перешкодою тому переконання виявляються зміни у характері взаємозалежних друг з одним сприйняттів, тобто зміни у «наборі» їх поєднань.
Це означає, що Юм у цій проблемі переносить центр тяжкості питанням про заподіянні наших вражень. Приміром, міркує вона, одержуючи враження лампи, що постала столі і від часу мноюзажигаемой, гадаю підставі цього, що є даний матеріальний об'єкт під назвою «лампа». Отже, розв'язання проблеми субстанції залежить, з поглядуЮма, з більш більшої причинності.
Прийшовши до думку про залежності проблеми субстанції від проблеми причинності, Юм визначив субстанцію як гаданий центр асоціативного підсумовуванняперцепций у часі (і навіть друг з одним) щодо стійку цілісність. Асоціації забезпечують з'єднання які різняться один від друга комбінацій вражень (наприклад, вид деякого предмета тут і його змінився вид через кілька років) у виставі про об'єкти поза людської свідомості. Ці останні об'єкти мисляться як причину комбінацій вражень у свідомості людей.
Усе це механізм можна підсумовувати так: спочатку уяву об'єднує схожі один на друга перцепції у загальну їм серію. Потім люди приписуютьперцепциям цієї серії безупинне існування й у ті інтервали часу, якщо їх хто б сприймає. Виникає «фікція безперервного існування», переданого нашими почуттями гіпотетичним речам поза свідомістю, після чого складається стійке уявлення у тому, що перцепції суть слідства зовнішніх речей,причинно обумовлені ними.Перцепции переривчасті і мінливі, зате викликають їх зовнішні об'єкти щодо постійні і стійкі.
Так виникає нібито розкол дійсності в різних світу: гаданий світ субстанціональних речей і почуттєвий світ сприйняттів. Постає питання, чи є «містки» заподіяння, знову що з'єднують ці світи друг з одним?