31. Театр та музика бароко

Висока музична культура завжди була характерною рисою розвитку культури українців. Динамічна й драматична за своїм характером барокова культура особливо сприяла розвитку старих і виникненню нових музичних жанрів.

Із середини ХVІІ ст. почали з’являтися барокові світсько-духовні музичні твори – псалми і канти, складені здебільшого для хору a capella на три голоси. Розквітає пісенна творчість: з’являються нові жанри ліричної пісні для вираження індивідуальних, інтимних почуттів та настроїв; виникають численні різновиди жартівливих пісень, часто фривольного характеру; створюються нові форми танцювальних пісень.

Ще у ХVІІ ст. у школах і Києво-Могилянській академії студентів навчали співу за лінійними нотами, що називались у Московському царстві «київське знамено». Зберігся «Реєстр нотових зошитів» хору Львівського братства від 1697 р., у якому перелічено 267 партесних (без музичного супроводу) співів, розписаних на 3 й більше (до 12) голосів.

Музичною столицею Лівобережжя з ХVІІІ ст. стає Глухів - гетьманська резиденція. Тут існувала спеціальна школа, де вивчали вокальний спів, гру на скрипці, басах, гуслях, флейтах. В Києво-Могилянській академії існував хор студентів чисельністю до 300 осіб. При дворі імператриці Анни Іоанівни було організовано придворну капелу співаків, яку набирали спочатку виключно з українців.

Починається обробка народних пісень, наприклад, «Ой під вишнею, під черешнею». Одним із талановитих народних композиторів початку ХVІІІ ст. був Семен Климовський, відомий у літературі як «Харківський козак-піснетворець». Широке визнання таланту С.Климовського принесла пісня «Їхав козак за Дунай», яка стала народною. Її друкували з нотами і співали в Росії, вона знайшла відбиття в поезії О.Пушкіна «Козак». У 1808 р. пісня була перекладена німецьким послом Х.А.Тігде, потім почала перекладатись у Польщі, Чехії, Болгарії, Франції, Італії, США, Канаді. На тему пісні була створена варіація італійського композитора Т.Траєтті. Мелодію пісні двічі обробляв Л.Бетховен, оранжував К.Вебер. Постать С.Климовського зацікавила російського письменника О.Шаховського та композитора К.Ковача, які у 1812 р. написали про нього оперу-водевіль «Козак-стихотворец».

Видатними українськими композиторами ХVІІІ ст., які тривалий час працювали в Росії, були Максим Березовський (1745-1777 рр.) та Дмитро Бортнянський (1751-1825 рр.).

Багато фахівців вважають початком розвитку власне українського театру 1619 рік Шкільний театр. Досвід його був спочатку запозичений українськими культурними діячами з Польщі, проте поступово він зайняв «позицію між світським і сакральним і став першим щаблем у розвитку професійного театру». Більшість драматургічних творів того часу не друкувалося і про них можна дізнатися лише із згадок, які містяться в документах більш пізнього періоду. Основні сюжети:

- п’єси Великоднього і Різдвяного циклу («Різдвяні вірші Памви Беринди», «Слово о збуренню пекла» невідомого автора, «Властотворний образ человеколюбія Божія» М.Довгалевського, «Комедія на день різдва Христова» Д.Тупталенка тощо);

- житійні легенди («Олексій, чоловік Божий»);

- мораліте («Брань чесних добродетелей» Й.Горленка, «Мудрость предвечная» Д.Ростовського тощо);

Інтермедії– невеличкі жартівливі сценки, які розігрувалися між актами основної п’єси, або окремі сценки, пов’язані зі змістом драми або (частіше) самостійні, незалежні від сюжету головної п’єси – створювали талановиті учні, дотримуючись лише покликів свого хисту. Інтермедії були обов’язковим компонентом українського барокового театру. Найстарші відомі нам українські інтермедії створювалися при польській шкільній драмі і за рівнем літературних вимог трохи перевищують інтермедії кінця 17 ст., комізм яких більш схожий до карикатури. Основні сюжети:

- картини побуту різних соціальних верств населення (наприклад, інтермедії до драм Гаватовича);

- взаємовідносини українців з іншими народами, особливо часто зустрічаються іронічні описи зіткнень з поляками («Комедія уніатів з православними» тощо);

- «шкільні» сюжети – скраги на шкільне життя, або, навпаки, теми безтурботності школяра («Синаксара», «На пам'ять пиворізам об ізобліченії сивухи» тощо).