- •17. Соціально-політичний розвиток і державний устрій Галицько-Волинського князівства
- •18.Культура Галицько-Волинського князівства
- •23. Постать Петра Могили
- •24. Розвиток літератури і книгодрукування в Україні та стан освіти у XVI-XVIII ст.
- •25. Образотворче мистецтво та архітектура у XVI-XVIII ст.
- •26.Музика та театр XVI-XVIII ст.
- •27. Передумови та причини розвитку бароко в Україні. Особливості українського бароко.
- •28. Розвиток освіти та науки в Україні. Києво-Могилянська академія
- •29. Втілення ідей бароко в літературі
- •30. Барокова архітектура, живопис та скульптура
- •31. Театр та музика бароко
- •33. Григорій Сковорода – геній українського бароко
- •35. Загальна характеристика Просвітництва
- •36. Стиль рококо в Україні
- •37. Класицизм в українському мистецтві
- •38.Причина та передумови та періодизація українського національного відродження
- •39. Значення Слобожанської України для розвитку української культури першої половини 19 століття. Енеїда Котляревського.
- •40. Романтизм в літературі музиці живопису
- •41.Кирило-Мефодіївське товариство та ідея слов’янської єдності
- •42. Тарас Шевченко – ідеолог модерної України
38.Причина та передумови та періодизація українського національного відродження
Український народ належить до тих слов'янських і неслов'янських народів Східної та Центральної Європи, які впродовж XIX ст. змагалися за національне відродження. Національне відродження — важливий чинник сучасного політичного життя і в багатонаціональних державах, і в міждержавних зв'язках. Головна передумова національного відродження — проголошення державного суверенітету будь-якого народу, в тому числі українського. Сутність відродження виявляється в модернізації нації, її оновленні у системі реалій сучасного життя, поступі загальнолюдської цивілізації. Цікаві й оригінальні думки з приводу генези та періодизації національного відродження в Україні висловив відомий представник новітньої української історіографії І.Лисяк-Рудницький. Він виділив три етапи на шляху українського національно-культурного відродження: шляхетський (дворянський, 1780—1840 pp.), народницький (1846—1880 pp.), модерністський (1890—1914 pp.). Хронологія згаданого періоду новітньої історії України охоплює понад 130 років — від кінця існування козацької держави до Першої світової війни.
На першому етапі національно-культурного відродження як рушійна його сила виступило українське дворянство козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. Незважаючи на прийняття українським дворянством російської або польської шляхетсько-політичної ідеології, в його надрах продовжував жевріти український територіальний патріотизм і деякі автономістичні тенденції. Найвиразніше ці ідеї прозвучали в книзі "Історія Русів", яку видатний історик Олександр Оглоблін назвав "вічною книгою незалежності українського народу". Головним девізом цього періоду національного відродження було гасло: "повернутися до козаччини".
На другому, народницькому, етапі національно-культурного відродження провіднрю його силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко. Його творчість наскрізь пронизана національною ідеєю, палкою любов'ю до України та її народу.
Головним гаслом цього періоду національного відродження став заклик "повернутися лицем до народу". В той час в середовищі української еліти викристалізовувалася концепція про Україну "як етнічну національність", котру не зумів знищити російський імперський шовінізм. Однак у культурному аспекті цей рух був неоднорідним, мав суперечності, що по-різному виявлялися в окремі відтинки часу. Межі поширення руху на шляху національно-культурного відродження були зумовлені зовнішньо-політичними та внутрішніми українськими обставинами.
На третьому, модерністському етапі генези український національно-культурний рух проник від інтелігенції у середовище народних мас і тривав аж до Першої світової війни, яка в історії модерного українства відкрила нову історичну епоху — національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу. Саме у той час формувалися політичні партії. Вони очолили національне відродження, стали провідниками української національної ідеї, а в програмних документах чітко формулювали кінцеву мету національно-визвольного руху — проголошення незалежної Української держави.