18-26

18. Термін, його ознаки. Загальнонаукова, міжгалузева й вузькоспеціальна термінологія. Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини. Основні ознаки терміна ^ Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення. ^ Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями. ^ Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається. ^ Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію

(означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна: нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, відсутність синонімів, інтернаціональний характер, стислість, відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- і детермінологізації, постійному поповненні системи новими термінами; прозорість внутрішньої форми терміна, що поліпшує Його сприйняття і збереження у терміносистемі.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються натри групи:

1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад:амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

3. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, привка, ретуш.

19.Способи творення термінів. Правила використовування укр..термінів. Нормування, кодифікація, стандартизація термінів.

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ - спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

3. Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.

Термінологія виконує такі основні функції - позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках. Розрізняють такі види: словники терміносистем, затверджені у вигляді стандартів; словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві енциклопедії, галузеві термінологічні словники).

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах. Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів, освіта, наука, виробництво потребує єдиної, зручної, логічної української термінології. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схвалену урядом. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

20.Морфологічні мовні засоби наукового стилю. Морфологічними особливостями наукового стилю української літературної мови є нормативне використання частин мови, яке позначене обмеженнями щодо вживання одних та повторюваності інших. Морфологічні засоби, які використовуються у наукових текстах, покликані підкреслювати нейтральність тексту та сприяти зсуву фокусу уяви від особистості дослідника в бік предмета дослідження. Існують чітко визначені норми щодо їхнього вживання. В наукових текстах найчастіше зустрічаються іменники,дієслова та прикметники, рідше — частки та займенники. Іменник.' Найчастіше вживаними в українській науковій мові вважаються абстрактні та віддієслівні іменники, які зазвичай позначають абстрактні поняття. У наукових текстах переважають іменники, що містять суфікс -ств, та -н. Переважають абстрактні іменники середнього роду. В іменникових формах зазвичай використовується форма однини замість множини. У звертаннях, власний іменник ставиться у у кличному відмінку (Андрію Петровичу). Іменники, що позначають жінок за професією чи родом занять вживаються у наукових текстах в чоловічому роді: старший вчитель України Алла Бєлова, декан Ольга Боровик. Дієслово. Займає друге місце за частотою вживання у наукових текстах. Найчастіше вживається недоконаний вид дієслова у формі теперішнього часу (з метою констатації факту): вивчається, спростовується. Такі дієслова як «вважатися» та «характеризуватися» зазвичай слугують зв’язкою. З метою деперсоніфікації висловлювання, форми дієслів 1-ої та 2-ої особи однини (стверджуєш, засвідчую, доповідаєш) вживаються рідко. Уникається вживання наказового способу, натомість переважає дійсний та умовний. Прикметник. У наукових текстах переважають відносні прикметники (критичний, експериментальний), які покликані уточнювати зміст понять, вказуючи на їхні ознаки, і підкреслюють термінологічну функцію іменника, разом з яким він вживається (напр. «хімічна реакція», «концептуальний аналіз»). У наукових текстах часто використовуються форми вищого і найвищого ступенів порівняння якісних прикметників (напр. найменш висвітлений, найбільш вдалий). Прийменник і сполучник. У наукових текстах прийменники вживаються для класифікації та вираження обмежень (напр. у межах, у галузі). Прийменник «у рамках» часто поєднується з іменникои, що позначає вид діяльності чи галузь знань (напр. «у рамках дослідження», «у рамках дослідження був з’ясований наступний факт»). Найпоширенішими прийменниками є: для, за, по, під, через (напр. під час дослідження, через брак коштів та ін.). Найбільш вживаними сполучниками у наукових текстах є: тому, в наслідок того, але, однак, проте). Помилки у застосуванні сполучників найчастіше виникають через калькування висловлювань з російської мови (напр. сполучник « в силу того, що…» потрібно замінити на «через те, що…»).

21.Характеристика лексичного рівеня наукового стилю: фразеологія наукового стилю. Фразеологія наукової мови також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (наприклад, такі стійкі словосполучення, як навести результати, як показав аналіз, на підставі отриманих даних, підсумовуючи сказане, звідси випливає, що тощо; див. наведений нижче перелік); з іншого боку, позначати певні поняття, будучи термінами (вільна економічна зона, мертва мова, струм високої напруги, форма релігійного світогляду). На лексичному й фразеологічному рівнях слід виділити наявність великої кількості термінів із різних галузей знання, а отже, - виразно іменний характер висловлювання, адже більшість термінологічної лексики становлять іменники. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, то наукові твори також насичені абстрактною лексикою. Найбільшу частину інформації викладено з застосуванням наукових і спеціальних термінів. Вживають також слова й усталені словосполучення, що допомагають послідовно, логічно пов'язати між собою окремі елементи наукового тексту:

o таким чином;

o однак;

o крім цього;

o з іншого боку;

o у свою чергу;

o у даному разі;

o по-перше (по-друге, по-третє тощо);

o описаний вище;

o наведені результати;

o на підставі отриманих даних;

o як показали дослідження.

Особливо необхідно виділити слова, які свідчать про ступінь вірогідності (дійсно, зрозуміло, вірогідно), об'єктивність наведеної інформації (думають, вважають, стверджують, здається, можливо). Ці мовні звороти нададуть висловлюванню відносності. А от абсолютні твердження вимагатимуть від автора найвищої відповідальності.

22.Синтаксичні мовні засоби наукового стилю. Важливою рисою синтаксису наукової мови є переважання розгорнених складних речень із розгалуженою системою різних видів підрядності, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових та дієприслівникових). Велика частка належить складнопідрядним реченням, зокрема з причиновим та наслідковим зв'язками. Такі речення найбільше відповідають специфіці наукового викладу. Емоційна й експресивна лексика (здебільшого оцінного характеру) вживається подеколи в текстах суспільствознавчого та гуманітарного профілю; цю лексику доцільно застосовувати у фізико-математичних та природничих науках.

У науковій літературі поширені безособові, неозначено-особові речення, які використовуються для описування явищ, фактів, процесів. Номінативні (називні) речення часто вживають у назвах спецкурсів, книг: "Технологія галузі", "Українська мова (за професійним спрямуванням)"; розділів: "Здоровий спосіб життя", "Українська культура XX століття"; у підписах до малюнків, ілюстрацій: "Будова клітини", "Карта діалектів України". Неповні речення - як такі, що належать до емоційно-експресивних засобів мовлення - у науковому стилі майже не використовують. Часто вживають розповідні речення, досить рідко - питальні, а окличні майже не застосовують, позаяк вони мають певне емоційне забарвлення (за винятком мови науково-популярних видань).

У науковому тексті значно частіше трапляються складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Це пояснюється тим, що в підрядних частинах речень відображаються причинові, часові, наслідкові, умовні й інші зв'язки, а також тим, що окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов'язані між собою. Частини ж складносурядного речення немовби "нанизуються", утворюючи своєрідний ланцюг, окремі ланки якого незалежні одна від одної й легко піддаються перегрупуванню.

Опис явищ, фактів і процесів, які вивчаються, майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки. Експерименти описують за допомогою дієприкметників пасивного стану. Дії машин і механізмів (у працях технічного профілю) найчастіше описують за допомогою пасивних конструкцій, в яких присудком є дієслово в пасивно-зворотній формі (подається, вмикається, від'єднується). Використання таких синтаксичних конструкцій дає змогу сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії, суб'єкт при цьому лишається невизначеним, оскільки в наукових текстах необов'язково його зазначати.

23.Мовні особливості наукової праці. Абстрагованість наукового стилю створюється шляхом широкого використання мовних одиниць абстрактного й узагальненого значення, зокрема абстрактної лексики, слів, що виражають узагальнені поняття та ін. Абстрагованості тексту сприяють не тільки лексичні засоби, а й морфологічні та синтаксичні. Наприклад, у науковому стилі частотність вживання іменників порівняно з іншими частинами мови дуже висока, що визначає іменний характер цього стилю. В узагальнено-відстороненому значенні виступають абстрактні іменники (клімат, швидкість, гравітація, сюжет, діалектика, категорія, вічність, фактор, функція) та дієслова широкої семантики (існувати, мати, виявляти, проявлятися). Це ж значення реалізуєграматична форма однини іменників, за якою стоїть не окремий предмет, а поняття про клас предметів: Вовк – хижа тварина із роду собак. Латаття біле – багаторічна водяна трав'яниста рослина родини лататтєвих.

Узагальнено-відсторонений колорит створюють також позачасові форми дієслів, зокрема теперішнього часу постійної дії, абстрактного теперішнього часу або абстрактного майбутнього часу (Вода кипить при температурі 100°. Внаслідок цього в металі почнуть індукуватись вихрові струми, які також будуть змінюватись) та дієслова третьої особи множини у неозначено-особовому значенні (Буре вугілля видобувають на території Придніпровської височини, Прикарпаття та Закарпаття, За цим методом розплавлений метал вміщують у магнітне поле, яке змінює свою величину). У науковому стилі дієслова часто використовуються у ролі компонентів дієслівноіменних сполучень, в яких основне смислове навантаження виражається іменниками (проводити дослідження, здійснювати аналіз, піддавати критиці, знаходити застосування тощо). Це пов'язано з тим, що в науковій літературі визначення понять переважає над назвою дій. Широко вживаються у текстах наукового стилю дієслова-зв'язки (бути, являти (собою), служити, володіти та ін.) що також сприяє створенню узагальнено відстороненого колориту.

На синтаксичному рівні узагальнено-від стороненість виражається у виведенні із структури речення суб'єкта дії (агенса) і зосередженні уваги на самій дії. Такими є неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові речення. Крім того, узагальнено відстороненість реалізується шляхом широкого вживання номіналізованих структур, зокрема таких, в яких семантика предиката виражена віддієслівним іменником в синтаксичній позиції підмета чи додатка, а дієслово є формально-граматичним центром речення: Внаслідок реакції відбувається перерозподіл маси.

Підкреслена логічність наукового стилю виявляється в послідовності, несуперечливості висловлювання, в його доказовості й аргументованості, побудові мовлення відповідно до законів логіки із збереженням відношень і зв'язків реальної дійсності. Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення. Вона передбачає вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи мислення, розвивати наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення (тези), вміння пояснювати, обґрунтовувати та аргументувати факти, вмотивовувати висновки, що є необхідними умовами логічності мовлення.

Другою умовою логічності мовлення є знання і правильне використання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання і саму думку про нього, досягти смислової зв'язності мовлення, уникаючи суперечливості у викладі матеріалу. Йдеться насамперед яро граматичну повноту висловлювання, тобто вживання повних, переважно складних сполучникових речень, оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чіткіше передати смислові і логічні зв'язки між частинами змісту і речення. Складні речення є зручною формою вираження складної системи наукових понять, установлення певних відношень між ними: причина і наслідок, доведення і висновки тощо. Тому в текстах наукового стилю здебільшого використовуються складнопідрядні речення. Усі види речень часто ускладнені відокремленими членами речення, що підвищує їх спаяність.

Підкреслена логічність викладу виявляється також у вживанні однорідних членів речення із узагальнювальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять. Широко вживаються у наукових текстах вставні слова ісловосполучення, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже та ін.). Для об'єднання частин тексту, зокрема тісно пов'язаних логічними зв'язками абзаців, використовуються слова і словосполучення, які вказують на цей зв'язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо. Підкресленій логічності і послідовності викладу сприяє також і прямий порядок слів у реченні.

Логічність як комунікативна якість властива всім типам мовлення, оскільки ґрунтується на зв'язку мови та мислення. Виявляється вона в різних функціональних стилях та жанрових різновидах мови, однак у науковому стилі мови логічність витримується найпослідовніше. Її називають відкритою (однозначною, без підтексту). Принцип відкритої логічності є основним для організації наукового тексту і виявляється у словосполученнях, реченнях, порядку слів, надфразових єдностях, зв'язному тексті (в тричастинній його композиції – вступі, основній частині, висновках). Отже, реалізацію підкресленої логічності як стильової ознаки забезпечує текстова категорія логічності.

Точність і однозначність наукового стилю формуються на основі зв'язку мовлення з дійсністю і мисленням. їх можна досягти за умови глибокого знання предмета мовлення, мовної системи і вироблених мовленнєвих навичок. Точність мови – це відповідність змісту мовлення предметно-речовій дійсності, реальним особам і системі понять про них. Точність залежить від вибору слова чи вислову, а також від уміння мовця зіставляти слово, предмет (річ, ознаку, явище) і поняття. Точне слововживання забезпечується знанням системи лексичних значень, розмежуванням значень багатозначного слова, слів-синонімів, омонімів, паронімів. Вживання великої кількості термінів, слів у прямому значенні, обмеження синонімічних замін творять точність наукового стилю. Багатозначні слова виступають у текстах наукового стилю лише в одному чітко визначеному контекстом значенні, завдяки чому досягається однозначність висловлювань. Сприяють точності мовлення також відокремлені узгоджені означення, вставні і вставлені слова і словосполучення, різного роду уточнення.

Ясність наукового стилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та логічністю викладу. Усне мовлення для адресата буде ясним, якщо його мислення встигатиме за мисленням мовця, а ще краще, якщо трохи випереджатиме його, тобто існуватиме ефект очікування. Слухач у такій ситуації адекватно «прочитує» те, що чує, про що здогадується, і нерідко каже: «Я все зрозумів». Ясності усного мовлення сприяють чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений і уповільнений ритм, спокійний і ввічливий тон.

На письмі ясності досягають послідовністю викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки, точним називанням, членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки, повтором домінантних, ключових і наскрізних слів.

Об'єктивність викладу в науковому стилі полягає у зваженості оцінювання ступеня дослідження проблеми, шляхів її розв'язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності її вивчення, обґрунтованості результатів тощо.

Науковий текст кваліфікується як монологічний, але йому, як і будь-якому іншому тексту, властива спрямованість на адресата. Вчений пише для колег з метою передати власні спостереження і висновки, спростувати чи підтвердити попередні дослідження, висловити своє бачення розв'язання якоїсь проблеми тощо. Тому він вступає в діалог, а то й полілог з попередниками та з майбутніми читачами. Діалогічність виражається у використанні запитань – відповідей, проблемних запитань, чужої мови у вигляді цитат, часто з оцінкою наведеної думки, оцінних мовних засобів, вставних і вставлених слів і конструкцій, підкресленого протиставлення різних поглядів на проблему, спростування позицій опонентів тощо.

24.Анотування та реферування наукових текстів. Науковий етикет. Анотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Анотації виконують дві основні функції:

o сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);

o пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).

Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, а лише інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації потрібної інформації.

За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні.

Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.

Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в доцільності прочитання документа, тому в рекомендаційних анотаціях є дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші, аніж довідкові.

За обсягом та глибиною розрізняють анотації описові та реферативні.

Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: про що повідомляється у документі?

Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: про що повідомляється в основному документі? що саме з цього приводу повідомляється?

Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагальнення інформації, що представлена в первинному документі. У тексті анотації не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, що перешкоджають сприйняттю тексту.

Реферування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його основного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Основні функції реферату:

o інформаційна - реферат подає інформацію про певний документ;

o пошукова - реферат використовується в інформаційно-пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати мовні формули. Ці зміни будуть залежати від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування. Майже незмінними залишилися    - етикетні вирази, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, напр.: Глибокоповажаний голово спеціалізованої вченої ради! Глибокоповажані члени спеціалізованої вченої ради! Шановні колеги!    - вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради— членові-кореспонденту Академії педагогічних наук України, доктору економічних наук, професорумоєму керівникові, доктору економічних наук, професору сердечно дякую офіційним опонентам: докторові економічних наук, професору .... кандидатові економічних наук, доценту ..; ученим провідної установи: кандидатові економічних наук, доценту ..; докторові економічних наук, професору ... Моя дяка всім ученим, які надіслали відгуки на автореферат (аналогічно, як і вище, називаються). Щиро дякую кафедрі .., її завідувачеві.., усім співробітникам кафедри та зокрема професорові .., доцентові.., які доклали зусиль при атестації роботи на попередніх етапах. Сердечна дяка всім членам спеціалізованої вченої ради за участь в обговоренні роботи. Висловлюю особливу подяку вченому секретареві спеціалізованої вченої ради...).

25.Реферат як жанр академічного письма. Складники реферату. Реферат - це 1) вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого викладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка. Структура реферату:

1. Титульна сторінка (назва міністерства, якому підпорядкована установа; назва закладу; назва кафедри, на якій виконано роботу; назва дисципліни; тема реферату; назва виду документа (реферат); посада (студент) та номер групи, у якій навчається автор; прізвище, ім'я, по батькові автора; місто і рік написання).