Енгельс ф.

Спочатку праця, а потім і разом з нею членороздільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок, який, при всій своїй схожості з мавпячим, далеко переважає його величиною і досконалістю. А паралельно з дальшим розвитком мозку йшов дальший розвиток його найближчих знарядь – органів чуття. Подібно до того, як поступовий розвиток мови незмінно супроводиться відповідним удосконаленням органу слуху, так само розвиток мозку взагалі супроводиться вдосконаленням усіх почуттів в їх сукупності. Орел бачить значно далі, ніж людина, як людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла. Собака має значно тонший нюх, ніж людина, як вона не розрізняє й самої частки тих запахів, які для людини є певними ознаками різних речей? А чуття дотику, яке мавпа ледве-ледве має в найбільш грубій, зачатковій формі, виробилось тільки разом з розвитком самої руки, завдяки праці.

Розвиток мозку і підлеглих йому чуттів, свідомості, яка дедалі більше прояснюється, здатності до абстракції й до умовиводу справляє зворотній вплив на працю і на мову, даючи обом все нові і нові поштовхи до дальшого розвитку. Цей дальший розвиток з моменту остаточного відокремлення людини від мавпи аж ніяк не закінчився, а, навпаки, тривав і після цього, будучи в народів і в різні епохи щодо ступеня і напряму різним, іноді навіть перетворюючись місцевими і тимчасовими рухами назад, він загалом і в цілому могутньою ходою йшов уперед, діставши, з одного боку, новий потужний поштовх, а з другого боку – більш певний напрям завдяки тому, що з появою готової людини виник до того ж ще новий елемент – суспільство.

Енгельс.Ф. Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину.

Джемс у.

…Складові елементи особистості можуть бути підрозділені на три класи: фізична особистість, соціальна особистість і духовна особистість.

…В кожному з нас тілесна організація представляє суттєву частину нашої фізичної особистості… Всі ми маємо несвідомий потяг охороняти наші тіла, вдягати їх в плаття, оздоблені прикрасами, плекати наших батьків, дружину та дітей підшукувати собі власний куточок, де могли б жити…

…Визнання в нас особистості з боку інших представників людського роду робить з нас суспільну особистість.

…Під духовною особистістю, оскільки вона перебуває в зв’язку з емпіричною, ми не розуміємо того чи іншого окремого перехідного стану нашої свідомості. Скоріше ми розуміємо під духовною особистістю повне об’єднання окремих станів свідомості, конкретно взятих духовних здібностей та якостей.

Джемс У. Особа.

Тейяр де Шарден п.

Доти поки наші погляди на психічну природу зоологічної еволюції могли спиратися лише на вивчення тваринних нащадків та їх нервової системи, загальний напрям цієї еволюції мимоволі залишався для нас таким же туманним, як сама душа цих наших далеких побратимів. Свідомість піднімається в ході розвитку живих істот - от і все, що ми могли сказати. Навпаки, з моменту переходу порогу думки життя не тільки досягає рівня, на якому ми знаходимося самі, але своєю вільною діяльністю починає відкрито виходити за рамки, окреслені фізіологією, її прогрес розкривається легше.

Повідомлення краще написане; ми його можемо краще прочитати також тому, що пізнаємо в ньому самих себе. Вище, при описі древа життя, була відмічена наступна основна ознака: уздовж кожної зоологічної гілки мозок збільшується і диференціюється. Щоб визначити продовження і еквівалент цього закону на ступені рефлексії, відтепер нам досить сказати: «По кожній антропологічній лінії пробивається і зростає людське».

выражает одну реальность, пробивающуюся среди мира нащупываемых форм.

Тільки що мимохідь ми намалювали образ людської групи у всієї її надзвичайної складності: ці раси, ці нації, ці держави в своєму сплетенні кидають виклик проникливості анатомів і етнологів. Велика кількість смуг в спектрі бентежить дослідника. Спробуємо ж краще вловити, що являє собою ця множинність в цілому. І тоді ми побачимо в її незрозумілій будові не те інше, як скупчення леліток, що посилають один одному одне і те ж світло, що відбивається. Сотні або тисячі граней, кожна з яких під різним кутом виражає одну реальність, що пробивається серед світу форм.. Ми не дивуємося (тому що це трапляється і з нами), коли бачимо, як в кожній з оточуючих нас осіб з року в рік розвивається іскра рефлексії. Всі ми також усвідомлюємо, принаймні смутно, що щось міняється в нашій атмосфері, в ході історії. Чому ж, зіставляючи ці два очевидні факти і одночасно поправляючи деякі надмірно односторонні погляди відносно чисто «зародкової» і пасивної природи спадковості, ми не стаємо більш чутливими до наявності чогось більшого, ніж ми самі, що розвивається усередині нас?

Тейяр де Шарден П. Феномен людини.