Білет 25

1. Сутність учнівського самоврядування.

Основною ланкою у становленні виховного колективу є учнівське самоврядування — самодіяльна організація дитячого життя в школі. Воно уособлює демократичну та самодіяльну атмосферу, захищає й забезпечує права всіх учасників колективу, сприяє формуванню у них громадянськості, організаторських якостей, допомагає педагогічному колективу в проведенні різноманітних заходів, виступає їх ініціатором. Загалом учнівське самоврядування є незамінним помічником педагогів. У сучасній школі, яка самостійно формує органи самоврядування, воно представлене за одним із трьох варіантів:

1. Представницький варіант. До учнівського комітету входять старости всіх класів. Така структура дає змогу оперативно доводити до відома учнів, особливо у великій школі, рішення учнівського комітету, організувати будь-яку акцію, підбити підсумки.

2. Комунарський варіант. Передбачає при організації конкретної справи створення тимчасового штабу або ради із зацікавлених учнів. Члени ради вирішують (з участю вчителів), як залучити весь колектив школи чи групу класів до справи, дають доручення, організовують роботу (свята, спартакіади, олімпіади, масові подорожі тощо). Після їх завершення штаб (рада) самоліквідується, натомість виникає інша тимчасова структура для нової справи.

3. Комісійний варіант. Згідно з ним на загальних зборах чи конференції формується учнівський комітет у складі 9—15 осіб. Вони обирають зі свого складу голову, заступника, секретаря комітету, решта очолюють комісії, до яких добирають активістів класів. Такий склад комітету є сталим, але часто він буває заформалізованим або взагалі бездіяльним.

Вищим органом учнівського самоврядування в школі є загальні збори або учнівська конференція. Виконавчий орган (учнівський комітет, рада учнівського колективу, рада командирів (старост), парламент, учнівське представництво тощо) підзвітний загальним зборам. Учнівські збори відбуваються не менше двох разів на рік (у вересні — для визначення завдань на новий навчальний рік, у травні — для звіту виконавчого органу та його перевиборів). Напередодні проведення звітно-виборних зборів проводять з учнями дискусію, ділову гру з проблем учнівського самоврядування, структури учнівського самоврядування, основних напрямів та змісту роботи, прав і обов'язків членів виконавчого органу.

Колективним органом самоврядування в класі є збори колективу класу — впливовий чинник зміцнення дисципліни учнів, виховання в них моральних якостей. На зборах класного колективу обговорюють актуальні, зрозумілі питання повсякденного життя (підготовка культурно-масового заходу, випуск журналу, підсумки навчання за чверть, семестр, рік та ін.), визначні історичні події, сучасні досягнення, моральні проблеми. Періодичність їх проведення залежить від конкретних умов діяльності класу.

Демократизм в учнівському самоврядуванні залежить від позиції дорослих, зокрема керівництва школи. Розбіжності між адміністрацією та учнівським самоврядуванням виникають внаслідок неправильної організації педагогічного керівництва, коли немає взаємодії між педагогічним та учнівським колективами для досягнення мети.

2. Психологія виховного впливу на старшокласників.

Юнацький вік - етап формування самосвідомості і власного світогляду, прийняття відповідальних рішень, людської близькості, коли цінності дружби, любові можуть бути першорядними.

Для юнацтва властивий максималізм суджень, своєрідний егоцентризм мислення: розробляючи свої теорії, юнак поводиться так, наче світ повинен підпорядковуватися його теоріям, а не теорії - дійсності. Прагнення довести свою незалежність і самобутність супроводжуються типовими поведінковими реакціями: “зневажливого ставлення” до порад старших, недовіри і критиканства стосовно старших поколінь, іноді навіть відкритої протидії.

Найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого “Я”.

Становлення самосвідомості відбувається за декількома напрямками:

1) відкриття власного внутрішнього світу, юнак починає сприймати свої емоції не як похідні від зовнішніх подій, а як стан свого “Я”, з'являється почуття власної особливості, несхожості на інших, інколи з'являється і почуття самітності (“Інші люди мене не розуміють, я - самотній”);

2) виникає усвідомлення неповоротності часу, розуміння скінченності свого існування. Саме розуміння неминучості смерті змушує людину всерйоз задуматися про сенс життя, про свої перспективи, майбутнє, про свої цілі. Усвідомлення цілей, життєвих устремлінь, вироблення життєвого плану - важливий елемент самосвідомості.

3) Формується цілісне уявлення про самого себе, ставлення до себе, причому спочатку усвідомлюються й оцінюються людиною особливості свого тіла, зовнішності, привабливість, а потім уже морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості.

4) Відбувається усвідомлення сексуальної чуттєвості, що з'являється в цей період, і формується ставлення до неї.

Через розбіжність особливостей сексуального визрівання дівчат і юнаків, можуть виникати взаємне нерозуміння, даремні ілюзії і потім - розчарування. Оскільки в дівчат спочатку зріє духовна потреба в любові, а не сексуальна, то, як правило, у свій перший добровільний сексуальний контакт дівчина вступає з тим хлопцем, що їй справді подобається, в якого вона закохана. Про інших судять звичайно по собі, тому багато хто з дівчат думає, що й хлопець закоханий, вступаючи у сексуальну близькість. Але в юнаків процес сексуального дозрівання і сексуальних бажань випереджає етап духовної потреби в любові, тому часом при сильних сексуальних бажаннях чоловік готовий на сексуальний контакт із жінкою, яка йому байдужа або навіть неприємна. Внаслідок цього сексуальні відносини юнака можуть не поєднуватися із закоханістю, причому він припускає, що й дівчина вступає в сексуальний зв'язок тому, що відчуває фізіологічну потребу в сексі, а не почуття любові. Розбіжності психосексуальних особливостей юнаків і дівчат часто призводять до взаємних розчарувань і особистих драм.

Білет 14

1. Назвіть основні ознаки комунікативної культури вчителя.

професійна культура педагога - це й культура фахівця в певній галузі знань, і культура педагога, особистості, здатної не тільки транслювати знання, але і створювати сприятливе розвивальне освітнє середовище. Саме цей особистісний аспект професійної культури педагога набуває особливого значення в умовах гуманізації освіти, саме на його розвиток слід звернути увагу як практикуючих учителів, так і організаторів освітнього процесу.

Актуальним виявом професійної культури в сучасних соціально-економічних умовах стає здатність до пошукової, творчої активності й потреба в такій активності, оскільки власна активність особистості в сучасних умовах - гарант самореалізації й саморозвитку в соціальній і професійній сферах. До того ж сьогодні долається уявлення про творчість як сферу діяльності обмеженого кола людей, про елітарність творчості.

Одним з напрямів творчої активності стає діяльність щодо підвищення культури освітнього, виробничого або соціально-побутового середовища, що передбачає певний рівень знань у галузі ергономіки й дизайну. Відомий фахівець в галузі культури педагогічного спілкування В. Кан-Калік уводить навіть особливе поняття «комунікативна діяльність педагога». Беручи до уваги стадії педагогічного процесу, він визначає і специфіку змісту комунікативної діяльності на кожному етапі.

Моделювання майбутнього спілкування із класом у процесі підготовки до уроку (прогностичний етап). На цьому етапі комунікативна культура педагога виявляється у здатності обґрунтованого відбору й доцільного структурування навчального матеріалу.

Організація безпосереднього спілкування (початковий етап комунікації). Тут комунікативна культура педагога виявляється у здатності привернути увагу, налаштувати на продуктивну навчальну взаємодію, в умінні перебороти бар'єри, що виникають між позицією вчителя і настроєм вихованців. Основне завдання - завоювати ініціативу.

Керування ходом спілкування (етап педагогічної взаємодії). Комунікативна культура виявляється у здатності вести діалог, підтримувати інтерес і активність учнів, орієнтуватися на зворотний зв'язок, бути гнучким, мобільним, відкритим і доброзичливим.

Аналіз того, що вийшло, і висновки на майбутнє (рефлективний етап). Комунікативна культура виявляється в самокритичності, здатності дорефлексії і прагненні вдосконалювати свою майстерність.

Пріоритетним в умовах гуманізації стає комунікативний аспект особистісної культури педагога, його вияв у реальному педагогічному спілкуванні. Отже, культура педагогічного спілкування - умова успішності освітнього процесу й комфортності педагога в його професійній діяльності.

специфіка професійної діяльності педагога саме у спілкуванні, і від культури використання цього основного засобу педагогічної діяльності залежить професійна культура педагога. Звідси висновок: одним із перспективних напрямів розвитку професійної культури педагога в сучасних умовах стає розвиток культури педагогічного спілкування, комунікативної культури.