Джерела формування золотовалютних резервів

Власні:

• купівля іноземної валюти на валютних ринках;

• купівля СКВ в структурах державної влади;

• купівля монетарного золота в злитках;

• прибуток від проведення операцій з золотовалютними резервами

Рис.6.6. Джерела формування золотовалютних резервів країни

6.5. Світова та міжнародні валютні системи

Світова валютна система – це спільно розроблена державами світу й закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин, що включає в себе сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг у межах світового господарства [14].

Складовими світової валютної системи є:

• форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці - СДР, ЕКЮ, євро);

• уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

• умови взаємної конвертованості валют;

• уніфікація правил міжнародних розрахунків;

• режим валютних ринків та ринків золота;

• міжнародні валютно-фінансові організації;

• міжнародне регулювання валютних обмежень.

Етапи розвитку світової валютної системи наведені на рис. 6.7. Розглянемо коротко зміст цих етапів.

1 етап – система золотого стандарту (золотомонетний стандарт, золото зливковий і золотодевізний стандарти (доларовий та стерлінговий)).

Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX ст. і функціонувала до 1920-хт— 30-х рр. Її визначальними ознаками були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого вмісту національних валют; їх безпосередня конвертованість у золото, а звід­си - наявність фіксованих валютних курсів.

Рис. 6.7. Етапи розвитку світової валютної системи

В період дії золотого стандарту золото оберталось у ви­гляді карбованих монет не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому (поряд із розмінними паперовими грішми) ринках. Це забезпечувало фактичну тотожність національ­ної грошової та валютної систем. Різниця між ними по­лягала головне в тім, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу. Обмінний валютний курс національних (паперових) гро­шей розраховувався на підставі їх золотого вмісту (масштабу цін), що встановлювався державою.

Водночас система золотого стандарту мала істотні недоліки. Вона була занадто жорсткою, тобто недостатньо еластич­ною, дорогою, залежною від рівня коштовності монетарного товару. Її найбільшим мінусом було те, що умови функціонування золотого стандарту відчутно обмежували мож­ливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосеред­ньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відток золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. До початку 2-ї світової війни практично всі країни Заходу припинили розмін на золото паперових знаків вартості, що підірвало засади функціонування золотого стандарту.

2 етап. Бреттон-Вудська валютна система.

В роки 2-ї світової війни система міжнародної торгівлі та валютних відносин фактично зазнала повного краху. Аби виправити становище, 1944 р. в м. Бреттон-Вудс (СІЛА) зібралася міжнародна валютно-фінансова конфе­ренція, на якій було створено міжурядову установу при ООН з регулювання валютних відносин — Міжнародний валютний фонд (МВФ). Відповідно до статуту МВФ було визначено найважливіші принципи нової валютної систе­ми, що дістала назву Бреттон-Вудської. На відміну від золотого стандарту її підвалиною стала система золото­валютного стандарту, яка перегодом трансформувалась у систему золотодоларового стандарту. Бреттон-Вудська валютна система функціонувала до середини 1970-х рр. і відіграла важливу роль у поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва, інтенсивному розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Визначальні принципи функціонування Бреттон-Вудсь­кої валютної системи були такі:

1. В новій системі збереглася роль золота як загального еквівалента, платіжного засобу та розрахункової одиниці в міжнародному обігу. В тексті Бреттон-Вудської угоди (ст. IV, розділ І статуту МВФ) з приводу цього було записано: «паритети валют всіх держав-учасниць мають виражатись у золоті, яке є загальним еквівалентом, а та­кож у доларах США за його золотим вмістом на і липня 1944 р.». Однак фактично цього положення валютної угоди не дотримувалися. На практиці зв'язок усіх валют із золотом здійснювався опосередковано. Серед країн, що входили до МВФ, лише долар США зберігав зовнішню конвертованість (для центральних банків інших держав) у золото. В цьому полягала його докорінна відмінність від усіх інших валют, які такої конвертованості не мали. Завдяки тому, що паритети майже всіх валют було за­фіксовано в МВФ у доларах США, їхній зв'язок із мо­нетарним товаром здійснювався за системою: золото — долар — національні валюти. У цьому поєднанні долар виступав як знак золота, як різновид світових грошей.

2. Бреттон-Вудська валютна система, як і система зо­лотого стандарту, додержувалася принципу фіксованих валютних курсів, що мало важливе значення для розвитку зовнішньої торгівлі. Офіційні курси валют установлюва­лися визначенням їхнього золотого вмісту (масштабу цін) і відповідно до цього твердо фіксувалися відносно долара. Вони не могли відхилятися більш як на 1% в обидва боки без відповідної згоди МВФ.

3. Долар, функціонуючи в режимі золотого стандар­ту, прирівнювався до золота за визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото: він містив 0,888 грама золота: ціна однієї унції (31,1 грама) золота становила 35 доларів.

4. Важливою нормою Бреттон-Вудської системи була заборона вільної (приватної) кулівлі-продажу золота. Вка­зані операції могли здійснюватися лише на рівні цент­ральних банків за фіксованою ціною — 35 доларів за унцію. Ця норма була спрямована на забезпечення відповідної стабілізації валютної системи.

Упродовж тривалого періоду ефективність функціонування Бреттон-Вудської системи (золото — долар — національна валюта) забезпечувалася високим рівнем стійкості й довіри до долара, який виконував функцію міжнародної засобу платежу та резервної валюти.

Наприкінці 1960-х — на початку 70-х рр. ситуація істотно змінилася: США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Це також істотно підривало фундамент Бреттон-Вудсь­кої системи.

3 етап. Ямайська валютна система.

Контури нової валютної системи, що функці­онує й розвивається у світовій економіці й понині, були визначені на нараді представників країн—членів МВФ, що відбулася у м.Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р. Кінгстонська угода започаткувала створення Ямайської валют­ної системи. Ця система почала функціонувати після від­повідних ратифікацій зазначеної угоди державами-учасницями з квітня 1978 р. Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи:

1. Кінгстонською угодою проголошено повну демонети­зацію золота у сфері валютних відносин. Анульовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото та фік­сацію масштабу цін (золотого вмісту) національних гро­шових одиниць, знято будь-які обмеження у його приват­ному використанні. МВФ припинив публікацію даних про золотий вміст окремих валют. Внаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого в паперових (кредитних) грошах визначається на ринку попитом і про­позицією. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжна­родні ринки золота.

2. Кінгстонська угода поставила за мету перетворити визначену ще 1969 р. МВФ колективну міжнародну оди­ницю — спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights — СДР) на головний резервний актив та міжнарод­ний засіб розрахунків і платежу. Йдеться про те, що система: золото — долар — національна валюта, на фун­даменті якої функціонувала Бреттон-Вудська угода, транс­формувалась у нову систему: СДР — національна валюта. У цій структурі СДР отримувала статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей.

3. Впровадження «плаваючих» валютних курсів на­ціональних грошових одиниць.

Формування відповідних інституційних структур і прин­ципів функціонування Ямайської валютної системи ще не завершено. Вони постійно коригуються, наповнюються від­повідно до змін у міжнародних економічних відносинах новим змістом

Проміжними ланками між світовою і національними валютними системами стали регіональні міжнародні валютні системи.

Регіональна валютна система – це договірно-правова форма організації валютних відносин між певною групою країн. ЇЇ структурні елементи:

• формування регіональної міжнародної розрахункової одиниці;

• визначення спеціального режиму регулювання валютних курсів;

• утворення спільних валютних фондів;

• розвиток регіональних валютно-розрахункових установ.

Діяльність регіональних валютних систем зосереджується навколо вирішення двох проблем:

• регіональної інтеграції;

• зменшення амплітуд коливання курсів національних валют та їх взаємного походження.

Найдосконалішою формою регіональних валютних відносин стала Європейська валютна система, яка переросла з 1 січня 1959 р. в Європейський валютний союз (ЄВС). Він створив Європейський центральний банк, у безготівковий оборот ввів євро, забезпечив реальне наближення показників економічного розвитку країн-учасників ( Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Люксембург).

Мета створення європейської валютної системи – уможливлення міждержавного регулювання валютних відносин. У ЄВС входять три основних елементи: спеціальна європейська розрахункова одиниця – екю; механізм валютних курсів та інтервенцій; механізм кредитування.

Головні передумови утворення ЄВС, це здійснення всіма країнами ЄС:

а) повної та необмеженої конвертованості національних валют;

б) повної лібералізації руху капіталів, інтеграції банківських та інших фінансових ринків;

в) жор­сткої фіксації (без будь-яких граничних допущень) валютних курсів.

Ключовим моментом ЄВС стала європейська валютна одиниця – екю (ECU). Екю – це спеціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва. Екю використовується як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, для розрахунку центральних валютних курсів, а також як розрахункова і кредитна одиниця в розрахунках між центральними банками та база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Курс екю підраховується щоденно. Крім офіційного курсу екю має й ринковий, за яким укладаються угоди на ринку.

Розрахунок екю будується за принципом "валютного кошика". Питома вага кожної національної грошової одиниці у "валютному коктейлі" залежить від частки ВВП країни в сукупному ВВП у товарообігу ЄС. Таким чином, квота національних валют у структурі екю визначається економічним потенціалом кожної країни.