Тема: Дератизація в комплексі протиепізоотичних заходів.

Мета: ознайомитися з основними видами гризунів та особливостями їх життєвого циклу. Засвоїти правила проведення дератизації на різних об’єктах тваринництва, вивчити види дератизації та засоби, які з цією метою використовуються.

Матеріальне забезпечення: малюнки та описання гризунів, зразки препаратів для знищення гризунів та пристрої для їх відлову.

Розповсюдження гризунів та їх біологічні властивості.

Гризуни є найчисленнішою групою тварин класу ссавців, при цьому найбільш небезпечні для сільського господарства – сімейства мишоподібних, білкових та хом’якоподібних.

Мишоподібні гризуни поїдають значну кількість продовольчого зерна і кормів, а сірі щурі спричинюють великі збитки у свинарських, птахівницьких та кролівницьких господарствах, знищуючи велику кількість отриманого приплоду.

Для того, щоб захистити приміщення тваринницьких та птахівничих комплексів та ферм від гризунів, важливо знати про їх біологічні особливості.

Місцем гніздування гризунів є підвальні приміщення, вентиляційні канали, приміщення для зберігання та приготування кормів, підсобні приміщення, теплоізоляційні матеріали холодильників, чагарники навколо ферм, сміттєві купи, тощо.

Характерною особливістю гризунів є будова їхньої зубної системи. Гризуни мають добре розвинені різці - по 2 на верхній і нижній щелепах. Різці мають вигнуту форму, не мають коренів і сидять своєю основою на судинному соску, що живить їх та забезпечує відростання за рік на 10-12 см, тому поломка одного різця веде до розростання протилежного до таких розмірів, що може призвести до загибелі гризуна. Тому для постійного стирання зубів, гризуни вимушені гризти різні предмети, навіть неїстівні, не ковтаючи маси.

Щури -

Миші -

Санітарна загроза гризунів

Встановлено, що гризуни можуть переносити збудників близько 250 різних інфекційних та інвазійних хвороб, якими хворіють також свійські тварини та люди. Деякими інфекційними хворобами хворіють самі гризуни (чума, туляремія, сказ, лептоспіроз, бруцельоз, трихінельоз та ін.). Своїми виділеннями вони інфікують корми, воду, через які заражаються тварини, або передають збудник сприйнятливим тваринам та людям через кліщів, бліх та інших кровосисних комах. Отже мишоподібні гризуни в одних випадках виступають як джерело збудника інфекції, в інших випадках - як резервуар та переносники інфекції.

Боротьба з гризунами - дератизація - на тваринницьких фермах повинна бути обов'язковим заходом в боротьбі з інфекційними хворобами тварин, і неодмінно включатися в плани протиепізоотичних заходів.

Дератизація на тваринницьких фермах, птахофабриках, кормосховищах та інших приміщеннях складається з проведення профілактичних та винищувальних заходів.

Профілактичні заходи складаються з ветеринарно-санітарних та будівельно-технічних заходів:

1. Будувати приміщення з непроникними для гризунів підлогою і стінами (фундамент на глибину не менше 70 см з відмосткою ззовні під прямим кутом, під підлогу настилають шар глини. Шпарування щурячих нір та отворів біля труб цементним розчином з битим склом – (1 част. цементу 1 част. вапна та 6 част. піску).

2. Всі можливі шляхи проникнення щурів у приміщення (отвори біля труб, різні душники, вентиляційні отвори і т. ін.) необхідно закривати металевими сітками. В коморах двері знизу на 30 см оббивають листовим залізом. Корми необхідно зберігати в оббитих листовим залізом дерев'яних ящиках або засіках, змурованих із цегли, рештки кормів своєчасно прибирати.

3. В приміщеннях і на території ферм потрібно підтримувати порядок та чистоту - це головна умова успішної дератизаії. Особливе значення для успішної боротьби з гризунами має просвітницька робота серед населення та обслуговуючого персоналу про причини появи гризунів і про заходи боротьби з ними.

4. З профілактичною метою успішно можна використовувати репеленти (відлякуючи речовини).

Сланцева олія, альбіхтол - продукти обробки сланців, масляниста рідина жовтого кольору з різким запахом. Включення їх в гумову чи хлорвінілову оболонку проводів та інших матеріалів та в хлорвінілову плівку добре захищає їх від гризунів. Цимат - жовто-білий, тонкого помелу порошок, нерозчинний у воді, містить 19-22% цинку, без запаху. Дія - контактна. При підході до обробленої поверхні та дотику препарат викликає подразнення слизових оболонок дихальних шляхів, тому гризуни покидають оброблені приміщення. Використовують як доповнювач в розчин штукатурки, для зрошення суспензіями стін, підлоги та ін. Оброблені сухі приміщення відлякують гризунів на протязі року, але у вологих приміщеннях препарат втрачає свою дію.

Винищувальні заходи.

Механічний метод. Один з найдавніших методів знищення гризунів. Він базується на використанні різних видів пасток, липучок, капканів (дугових, пружинних), самоловок, ям смерті та ін. для вилову гризунів.

Гризунів до механічних пристроїв вилову завчасно привчають. Для цього капкани та пастки з принадами розставляють незарядженими в місцях найбільшого скупчення гризунів. Після того, як гризуни перестають остерігатися, пристрої можна заряджати принадвми (смажене сало, хліб, сир, рибу, ковбасу та ін.)

Проте, механічні способи знищення щурів трудомісткі., малоефективні і є допоміжними. Крім того, їх практично не використовують в умовах промислового тваринництва. Єдина перевага цього методу - він зовсім не загрожує здоров'ю тварин та людей.

Біологічний метод.

Базується на використанні природних ворогів гризунів (кішка, собака, тхорі, куниці, сови, шуліки, вужі, їжаки та ін.). Так один собака за ніч може піймати до 100 щурів. Крім цього, використовуються бактерії Ісаченка, Прохорова, Даніча, Мережковського, які викликають сальмонельоз у гризунів. Вони входять до складу комбінованого з антикоагулянтами препарату – зообакциду (бактокумарину).

Найбільш простим та ефективним є хімічний метод дератизації. Він базується на використанні отруйних речовин (ратицидів, родентіцидів) для приготування принад, обпилювання нір, отруєння водяних поверхонь, тощо.

поділяються на дві групи:

1. Швидкодіючі (препарат КР-1, фосфід цинку, крисід, норбомід, фторацетат натрію (барію), арсеніт кальцію (натрію), червона морська цибуля). Застосовуються одноразово.

2. Повільнодіючі - антикоагулянти (зоокумарин, бродифакум, флокумафен, бромадіалон, діфенацин, хлорфасінон, етилфенацин, та препарати на їх основі). Антикоагулянти - перешкоджають зсіданню крові, порушують синтез протромбіну, що призводить до виникнення кровотеч, і смерті. Отрутохімікати цієї групи не викликають захисних рефлекторних реакцій (блювання), гризуни їдять отруйні принади протягом декількох днів. Переваги антикоагулянтів над гостродіючими такі:

• Відносна безпечність для с/г тварин.

• Антикоагулянти мають специфічні антидоти - це вітамін К і його препарати (вікасол, фтіокол, і т.д.)

• Ознаки отруєння антикоагулянтами розвиваються на протязі декількох днів.

• М'ясо від вимушено забитих тварин використовують без обмежень.