Питання для самоконтролю

1. Що таке наукова картина світу, її структура, функції в пізнанні.

2. Розкрийте поняття «ідея», «судження», «умовивід», «закон», «теорія».

3. Які основні функції теорії та її структура.

4. Логічні закони та правила.

5. Якими є ідеали і норми наукового пізнання.

Лекція 5

Тема 5. Аналогія. Види аналогій. Гіпотеза План

1. Поняття аналогії. Види аналогії. Роль аналогії в науці.

2. Поняття і види гіпотез.

3. Побудова гіпотези. Сутність і загальна схема перевірки гіпотез.

4. Способи доведення гіпотез.

В наукових працях об'єктом дослідження часто виступають поодинокі неповторні за своїми індивідуальними характеристиками події, предмети і явища. При їх поясненні та оцінюванні ускладнене застосування як дедуктивних, так й індуктивних міркувань. У такому разі вдаються до висновків за аналогією, коли порівнюють нове поодиноке явище з іншим, відомим, схожим з ним поодиноким явищем і поширюють його властивості на раніше отриману інформацію.

У наукових дослідженнях аналогія набуває особливого значення для примноження наукових знань. Історія розвитку науки і техніки свідчить, що аналогія послужила основою для багатьох наукових і технічних відкриттів. Особливу роль відіграє умовивід за аналогією в суспільно-політичних науках.

Не всі аналогії логічні, тому необхідна їх перевірка. Є два способи такої перевірки. Перший спосіб — з'ясування, чи дійсно необхідне порівняння явищ? Другий спосіб — чи суттєва різниця між ними?

Слід пам'ятати, що немає повної логічної аналогії, оскільки не буває двох абсолютно однакових обставин. Ось чому аналогією рідко можна користуватися, не звертаючись до інших видів доказів. Тому більш поширеним є інший варіант індукції — судження про причинну залежність, яке відіграє особливо важливу роль у науковому тексті. Саме тут дово­диться фіксувати зміну явищ чи умов. Висновок про причи­ну є логічним судженням про зміну: воно являє собою висновок, що при даному стані речей результатом буде той чи інший результат (від причини до наслідку). Або: якщо відомий наслідок, можна визначити причину (висновок — від наслідку до причини). Варіантом цих видів умовиводів буде висновок від наслідку до наслідку, якщо у того й іншого одна загальна причина.

Шлях наукового пізнання пролягає через гіпотези. Вся історія науки - це нескінченний ланцюг перевірки істинності гіпотез. Одні гіпотези підтверджуються, інші спростовується, замість спростованих висуваються нові і т.д.

Гіпотеза як форма розвитку наукового пізнання висувається тоді, коли під час спостереження за новими фактами виявляють закономірність, яку не можна приписати випадковості. Така гіпотеза має характер теоретичного припущення (ідеї), довести її істинність чи спростувати можна, знову ж таки звернувшись до фактів. Висунення гіпотетичного припущення на основі фактів і наступна перевірка його фактами відображають діалектичну єдність індукції і дедукції.

Доведення істинності гіпотези ґрунтується не на випадкових фактах, а на узагальнених результатах спеціально організованого спостереження, підпорядкованого цілям наукового дослідження. Якщо ці результати кількісні, то дослідник, спираючись на них, може сформулювати своє теоретичне припущення у ви­гляді спеціальної статистичної гіпотези. Тобто основна теоретична гіпотеза щодо певної закономірності конкретизується, трансформується в категорії статистичної науки. Такими категоріями є узагальнюючі характеристики: середня величина, міра варіації, закон розподілу тощо. Саме в цих категоріях знаходять своє вираження закономірності масового процесу, що мають імовірнісний характер.

Закономірність - це повторюваність, послідовність і порядок у масових процесах. Статистична гіпотеза не підміняє теоретичного припущення щодо існування тієї чи іншої закономірності, вона лише надає йому іншого, статистичного виразу. І закономірність від того не змінює своєї природи. До гіпотези.

У процесі проведення теоретичних досліджень застосовується як логічний, так і хронологічний (історичний) методи. Логічний ме­тод містить у собі гіпотетичний та аксіоматичний підхід. Гіпотетичний підхід ґрунтується на розробці гіпотези, тобто наукового припущення, що містить елементи новизни та оригінальності.

Найчастіше на початку проведення наукових досліджень, впроваджується розробка так званої робочої гіпотези (тобто, ще ніяким чином необґрунтованіі гіпотези). Як правило, основна вимога до робочої гіпотези — достатньо повніше пояснити явища і процеси, які досліджувалися експериментальне та відповідають загальним законам діалектики й природознавства. Такий гіпотетичний підхід ши­роко застосовується і є найбільш поширеним у прикладних науках. Тут гіпотеза складає суть, методологічну основу, теоретичне перед­бачення, стрижень теоретичних досліджень. Гіпотеза, у такому підході, є керівною ідеєю, власне, всього дослідження, вона визначає напрямок і обсяг теоретичних розробок.

Найбільш чітко і повно сформулювати робочу гіпотезу досить важко тому, що від того, яким чином сформульована гіпотеза, залежить ступінь її наближення до остаточного теоретичного вирішення проблематики, тобто трудомісткість та тривалість теоретичних розробок. Успіх залежить від повноти зібраної інформації, глибини творчого аналізу, цілеспрямування методичних висновків за резул^ьтатами аналізу, чітко сформульованих цілей і задач дослідження, Досвіду та ерудиції науковця. Настадії формулювання гіпотези теоретичну частину необхідно розчленити на окремі, більш конкретні, питання, що дозволять —спростити їх проробку. Основою для проробки кожного питання є теоретичні дослідження, виконані різноманітними авторами. Науковець, базуючись на результатах глибокого професійного та критичного аналізу, а також формулюючи (у разі потреби) свої пропозиції, .розвиває існуючі теоретичні уявлення або пропонує нові, які є більш вальними у теоретичному вирішенні проблеми. Слід зауважити, що гіпотетичний підхід не завжди був універсальним методом наукових досліджень. Наприклад, як відзначає і Вавілов, Ісаак Ньютон скептично ставився до гіпотези і тому практично ніколи не користувався гіпотетичним методом. С. І. Вавілов вбачає, що суттєвий вплив на науковий метод досліджень та-1 геніального фізика, як Ньютон, належить його вчителю Ісааку Барроу.

У прикладних науках основним методом теоретичних дослід є гіпотетичний. Його методологія містить у собі:

• вивчення фізичної, хімічної, економічної та іншої сутності досліджуваного явища за допомогою описаних вище засобів пізнання;

• формулювання гіпотези й упорядкування розрахункової схеми (моделі) дослідження;

• вибір математичного методу дослідження моделі та її вивчення;

• аналіз теоретичних досліджень і розробка теоретичних положень.