3.Психологічні особливості неповнолітніх злочинців

Злочинність неповнолітніх обумовлена впливом негативних факторів зовнішнього середовища та особистості самого злочинця. Дуже часто злочини скоюють так звані «важкі» діти, педагогічно запущені. У ряді досліджень відмічено, що для підлітка правопорушника характерний низький рівень розвитку пізнавальних та суспільних інтересів. На формування ідеалів такого підлітка великий вплив мають однолітки, особливо старші за віком, які мають досвід антисоціального напрямку. У більшості таких підлітків домінують негативні якості: агресивність, ледачість, безвідповідальність, конформізм.

Формуванням важкого підлітка є негативні сімейні взаємини.

Підлітковий вік (11-13,14-15 років) є перехідним, у біологічному плані, оскільки цей вік статевого розвитку. Виникає почуття дорослості.

Підліткова середа сама по собі дуже агресивна. Відносини один між одним часто базується на нещирості, приниженні слабких, а іноді жорстокості. У кримінальних компаніях модель поведінки наступна: слабкий – «пропадай», сильний – «виживай». Такі якості як, чуйність, уважність, сором’язливість, доброта висміюються, як наслідок – жорстокість, садизм.

Психологічні типи членів злочинних угруповань неповнолітніх:

Аутсайдер – людина, яка опинилась у життєвому тупику, невдаха, яка не найшла визнання у формальній групі, яка не має можливостей для самореалізації.

Маргінал – одинока особистість, яка втратила індивідуальні, соціальні зв’язки, постійно почуває соціальний і психологічний дискомфорт, і не рідко намагається самоствердитись шляхом аморальної поведінки.

Конформіст – людина, яка легко піддається впливу авторитетів, легко адаптується до нової соціальної мікросереди, а також швидко та без зайвих зусиль засвоює групові цінності та норми.

Приспособленець – людина, яка приймає групові цінності та норми лише зовнішньо, щоб досягти визнання і підвищення свого статусу у групі, а за рахунок цього – престиж у суспільстві.

Фанат – людина, яка віддана цінностям і символам групи, дотримується прийнятих норм, та заперечує все те, що не властиво цій групі.

Вождь – людина, яка бачить себе керівником над людьми, лідер у групі.

Попутчик – людина, яка випадково примкнула до групи, недокінця визначила свої ціннісні орієнтації.

Імітатор – людина для якої першоступневе значення мають зовнішні атрибути і символи групи, вони для нього предмет гордості.

Сумуючий – мотив вступу до групи є надія організувати своє дозвілля та найти середу спілкування.

Схема аналізу особистості малолітнього правопорушника на

попередньому слідстві:

наслідно – біологічний фактор:

а)алкоголізм одного з батьків; б)патологічна вагітність; в) предрасположенность до нервових або психічних захворювань одного з батьків; г) ненормальні роди

фактор ближнього соціального оточення підлітка:

а) сім’я, соціально – економічний статус батьків, братів, сестер б)особливості виховання підлітка в) школа, відношення до навчання, відносини з вчителями (можливі конфлікти), положення підлітка в класі, ціннісні орієнтації однокласників г) друзі, їх соціальне положення, ціннісні орієнтації, статус підлітка в групі друзів.

особистісні характеристики підлітка:

а) властивості характеру та темпераменту б) ціннісно – мотиваційний блок в) рівень притягань, самооцінка та можливі конфлікти в області самооцінки

відношення до професії (свідомість вибору, плани на майбутнє)

4. Особливості вербального та невербального спілкування в злочинному середовищі. (міміка, поза, осанка, жести, хода, візуальна діагностика ходи)

Рітмічна хода (напруження та розслаблення змінюються ритмічно, рухи плавно перетікають) свідчить про розслабленість, гарний настрій, готовність до дій, захопленість враженнями.

Ритмічне похитування-зверхність, безтурботність, задоволення.

Рівномірна (напружений, прямолінійний тип рухів) – вольова активність, цілеспрямованість.

Порушення у ритмічності (шпортання, заминки) – невпевненість, боязкість, збентеженість.

Хода свідчить також і про темперамент, зацікавленості людини.

Широкі кроки-цілеспрямованість, енергійність, невимушеність. Властива лідерам.

Короткі кроки – обережність, стриманість, пристосування. Властива конформістам.

Підкреслено широка і повільна хода – бажання виставитися на показ. Властива демонстрантам.

Розслаблена хода – байдужість, відсутність інтересів, уникнення примусу до відповідальності. Нерідко – це прояв незрілості, браку самодисципліни. Властива максималістам. Зустрічається як у підлітків, так і у дорослих людей із інфантильною психікою (незрілі особистості).

Розхитування корпусу (при кожному русі поворот вперед то одного, то другого плеча) - зустрічається у людей, котрі демонструють власні “надзвичайні” фізичні здібності (в дійсності ж вони не стільки можуть, як хочуть показати). Властива чоловікам-демонстрантам, нарцистичним “качкам”.

Повільна хода з опущеною головою, руки схрещені за спиною – вирішення проблем.

Візуальна діагностика статичного положення тіла

Значну інформацію про внутрішній настрій людини дає статичне положення її тіла.

- руки закладені за спину, голова високо піднята, підборіддя висунуте-почуття впевненості у собі і зверхності над іншими;

- корпус подано вперед, “руки в боки” – впевненість у своїх силах і готовність до активних дій, агресивність, прагнення відстоювати свою позицію до кінця;

- стояння, спираючись руками об стіл чи стілець – відчуття неповноти контакту із співрозмовником;

- руки з розставленими ліктями заведені за голову – усвідомлення зверхності над іншими;

- закладання великих пальців рук за пояс або у прорізи кишень – демонстрація впевненості у собі;

- висунення великих пальців із кишень-знак зверхності;

- схрещені кінцівки – скептична захисна установка;

- нахил голови у бік – пробудження інтересу;

- нахил голови вниз – негативне ставлення;

- нахил голови назад – знак агресивності;

- сидіння на кінчику стільця – готовність підскочити у будь-який момент щоб піти, діяти у ситуації, яка склалася, зняти збудження, звернути на себе увагу і підключитися до бесіди.

- закидання ноги на ногу із схрещуванням рук на грудях – знак “відключення” від розмови;

часта переміна поз, ковзання на стільцю, метушливість – внутрішній неспокій, напруженість;

зачеплення пальців рук – розчарування і бажання приховати негативне ставлення (чим вище розташовані при цьому руки, тим сильніше негатив);

кисті рук з’єднані кінчиками пальців, але долоні не доторкаються одна до одної – знак зверхності і впевненості у собі та своїх словах;

підтримування голови долонею – нудьга;

підпирання великим пальцем підборіддя –знак критичної оцінки;

охоплення свого бокалу двома руками – замаскована нервозність.

Візуальна діагностика жестів

Жести повідомляють про бажання людини та про те, що вона у даний момент відчуває. Звичні для людини жести є свідченням про певні риси її характеру. Зовні одинакові жести у різних людей можуть означати абсолютно несхожі психічні стани, однак спостерігається і однорідність:

- активне жестикулювання – частий компонент позитивних емоцій, який розуміється іншими як висловлювання дружелюбності і зацікавленості. Схильність до активного жестикулювання властиве балагурам. Активне жестикулювання часто використовується маніпуляторами, шахраями – таким чином вони намагаються демонструвати відкритість, щирість.

- надмірне жестикулювання – ознака неспокою або невпевненості;

- стискання кулаків – внутрішнє збудження, агресивність (чим дужче стискаються пальці, тим сильніша сама емоція).

- прикривання рота рукою (або бокалом у руці) у момент розмови – здивування, невпевненість у проголошуваному, нещирість, передача конфіденційного повідомлення, професійне перестрахування від читання по губам;

- торкання до носа чи легке почісування його – невпевненість у повідомлюваній інформації (як особисто, так і партнером), неправда, пошук у дискусії нового контраргументу;

- потирання пальцем повік – нещирість, однак інколи може бути і відчуття підозри та неправди з боку партнера;

- потирання та почісування різних фрагментів голови (лоба, щік, потилиці, вуха) – стурбованість, ніяковіння, невпевненість;

- метушливість рук (перебирання чого-небудь, скручування та розкручування авторучки, торкання частин одягу) – настороженість, нервозність, зніяковілість;

- пощипування долоні – готовність до агресії;

- покусування нігтів – внутрішній неспокій;

- збирання “ворсинок” з одягу – жест несхвалення;

- відтягування від шиї комірця, що явно заважає – людина підозрює, що другі розпізнали її обман, брак повітря у стані гніву;

- потирання скла окулярів або запихання дужки їх оправи у рот – пауза для обміркування, прохання зачекати;

- знімання окулярів і кидання їх на стіл – надмірна гострота розмови;

- гасіння або відкладення цигарки – період максимальної напруги;

- надмірно часте збивання попелу з цигарки – негативний внутрішній стан, нервозність;

- швидкий нахил або повертання голови у сторону – бажання висловитися;

- постійне відкидання волосся з лоба – неспокій;

- явне намагання спертися на що-небудь або спертися до чого-небудь –відчуття складності і неприємності моменту, нерозуміння того. Як викрутитися із обставини, що склалася (ознака підсвідомого пошуку опори, яка підвищує впевненість у собі).

Значення міміки

Під дією почуттів, які переживає людина, народжуються скоординовані скорочення та розслаблення м’язів обличчя, що визначають вираз лиця та відображають актуальні емоції.

Особливою емоційною виразністю відрізняються губи людини, рухи яких читати зовсім нескладно (посилена міміка рота або закушування губ, наприклад, свідчить про стурбованість, скривлений в одну сторону рот – про скепсис або насмішку).

Характеристики мовлення

Мовлення аналізують за темпом, тоном, мелодійністю, наявністю та особливістю пауз, інтонацією, тембром.

Темп мовлення визначає швидкість протікання психічних процесів і визначається кількістю слів в одиницю часу (в 1 хвилину). Нормальний темп мовлення – 60-100 слів/ хв.; вповільнений темп мовлення – 40-60 слів/хв.; значно вповільнений темп мовлення – 100-120 слів/хв.; значно прискорений темп мовлення – більше 120 слів/хв.

Вповільнений темп мовлення є одним із симптомів розумової відсталості.

Загальмованість мовлення (40-60 слів/хв.) свідчить про наявність психічної патології або може бути результатом впливу фармакологічних, наркотичних препаратів.

Кримінальний жаргон

Професійні злочинці всіх держав мають спеціальні жаргони та інші способи спілкування (за допомогою звуків, умовних знаків, татуювань, жестів, тайнопису) – все це дає їм можливість спілкуватись один з одним непримітно для оточуючих, або так, щоб ніхто нездатен їх зрозуміти. Вони не задовольняються загальноприйнятим мовленням, як наслідок вони придумують жаргон, або блатну музику, феню, арго.

Жаргон ще досить часто називають “блатна музика”. У Російській державі зародження кримінального жаргону пов’язують з появою волжських грабіжників та особливостях їх спілкування офеней (торговців – розносчиків мілкого товару). З ціллю мошенництва використовують тайне мовлення, щоб ввести в оману громадян. Звідси і вираз говорити по фене.

Функції блатного жаргону:

- Комунікативна (взаємодія між злочинцями відбувається за допомогою цієї мови);

- Інформаційна (передача вербальної інформації скритно-таємно для оточуючих, так як почуте не завжди розуміють);

- Стратифікаційна (дає можливість по тим висловлюванням, які використовуються визначити приналежність людини до якої касти він належить);

- Ідентифікаційна (вказує приналежність до злочинного миру).

Татуювання

Татуювання – своєрідний це індикатор характеру людини (якщо його не примушують насильно та не наносять татуювання шахрайським шляхом). У ряді випадків можливо охарактеризувати людину по виду зображення малюнків на його тілі.

У злочинному середовищі татуювання стало своєрідною візитною карткою. На протязі століть формувалась загальноприйнята злочинна символіка, по якій визначались етапи кримінальних ходок (кількість засуджень, досвід, спеціалізація, ступінь кваліфікації, методи скоєння злочинів, строк, місце та рижим відбування покарання), положення у злочинному середовищі, ієрархії (блатні, вори в законі, бугри, бики, опущені), особисті якості, образ життя, поведінка та відношення до оточуючих.

Розшифровка татуювань досить складне діло, у різних системах пенітенціарної системи їх трактують по різному. Єдиної систематизації татуювань не має. Найбільш часто їх класифікують по багатьом властивостям:

- тематиці малюнків, серед яких зустрічаються релігійні, ліричні, історичні, політичні, порнографічні. Часто тематика переплітається.

- розміщенню на тілі. Самим популярним місцем є грудь. На ній розміщуються обнаженні жінки, собори, святі, черепа, тварини, чорти, могильні хрести, павуки, зірки табірних лідерів. Спина служить для церковних колоколов, підков, павуків, музичних інструментів, скелетів. На руках та ногах –кінжали, змії, кандали, якоря, кораблі, зірочки отріцал. На лоб – свастику, цифри, слова.

- манері та складності виконання: художні, фрагментальні, текстові, символічні, орнаментні.