Yur_psikh_Lektsii / Л 5 Механизм злочин повед / Доп материал / Обмежена осудність

Загальна частина. Розділ IV

застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94 КК. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайно­го психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільно небезпечних діянь (див. коментар до ст. 94 КК).

8. Неосудність особи характеризує її психічний стан на час (на момент) вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним зако­ном.

Проте на практиці іноді мають місце випадки, коли особа під час вчинен­ня злочину була осудною, але після його вчинення до постановления вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Застосування покарання до такої особи, по-пер­ше, суперечило б принципу гуманізму, а по-друге, не могло б забезпечити досягнення мети покарання.

Частина 3 ст. 19 КК і передбачає саме таку ситуацію. У ній прямо сказа­но, що не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановления вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Згідно із законом до такої особи за рішенням суду можуть бути вжиті при­мусові заходи медичного характеру, а після видужання така особа (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на за­гальних засадах (див. коментар до ч. 4 ст. 95 КК).

Стаття 20. Обмежена осудність

1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обме­жено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призна­ченні покарання і може бути підставою для застосування примусових за­ходів медичного характеру.

1. Стаття 20 КК передбачає, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Виходячи зі змісту закону, можна зробтп такі висновки: 1) обмежена осудність пов'язана з наявністю у суб'єкта певного психічного розладу, психічної аномалії," 2) внаслідок зазначеного психічного стану особа усвідо­млює, але не повною мірою, фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчи­неного діяння та (або) не повною мірою може керувати ними. Тобто, на відміну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними у обмежено осудної особи не виключається; 3) об­межена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єкта, от­же, не виключає кримінальну відповідальність і покарання за вчинене.

2. Значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона може врахову­ватися судом при призначенні покарання і відповідно до ч. 2 ст. 94 КК є

60

Стаття 21

підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (див. коментар до статей 92—95 КК).

Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алко­голю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

1. Ступінь сп'яніння при здійсненні злочинів буває різною. Часто особи, що вчинили злочини в стані сильного сп'яніння, посилаються на те, що зовсім не пам'ятають, як вчинили злочин, і цим були обумовлені їх дії. Дійсно, зловживання спиртними напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, знижує самоконтроль людини, розвиває мо­ральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, з'являється не­розбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отруєний названими речовинами, завжди дає негативні збої у своїй діяльності.

У зв'язку з цим і виникає питання про осудність і неосудність особи, що вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп'яніння, і про правомірність їх притягнення до кримінальної відповідаль­ності.

2. Відповідно до ст. 21 КК особа, що вчинила злочин у стані сп'яніння, внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів й інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Отже, за загальним прави­лом, стан сп'яніння незалежно від його ступеня не виключає кримінальну відповідальність.

Пояснюється це тим, що при звичайному фізіологічному сп'янінні відсутній медичний критерій — психічне захворювання, а тому немає підста­ви для визнання особи неосудною. При фізіологічному сп'янінні не наста­ють ті істотні зміни в психічному стані особи, що характерні для хворобли­вого розладу психіки. Необхідно враховувати і те, що такі особи самі і за власною волею доводять себе до стану сп'яніння, усвідомлюючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших одурманюючих речовин на свою поведінку. Вони передбачають характер можливої суспільно небезпеч­ної поведінки в результаті стану сп'яніння і можливі суспільно небезпечні наслідки. Практика свідчить, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп'яніння особа не втрачає повністю здатності усвідомлювати характер вчи­нюваних діянь і керувати ними.

Отже, при здійсненні злочинів у стані фізіологічного сп'яніння відсутній не тільки медичний, але і юридичний критерій неосудності. Більше того, в таких випадках осудність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово-психіатричну експертизу.

3. Проте у судовій практиці, хоч і рідко, але трапляються випадки, коли на ґрунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання —

61