Тема: Психолгія злочинця та злочинних угрупувань.
Тема: Психолгія особи злочинця та злочинних угрупувань.
Мета: Ознайомити курсантів з психологією поведінки злочинців. Виробити вміння проводити аналіз поведінки осіб, які порушують закон.
Питання:
Поняття особи злочинця. Фактори, які визначають поведінку, що відхиляється від норми. Психологічні механізми злочинної поведінки.
Типології, класифікації та кваліфікації злочинців.
Психологічні особливості неповнолітніх злочинців.
Особливості вербального та невербального спілкування в злочинному середовищі.
Організована злочинність. Характеристика, структура.
Поняття особистості злочинця. Фактори, які визначають поведінку, що відхиляється від норми. Психологічні механізми злочинної поведінки.
Людина являє собою складну саморегулюючу систему, яка знаходиться у постійній динамічній рівновазі з оточуючим її соціальним середовищем. Рівновага підтримується шляхом скоєння певних дій. Удосконалення того чи іншого вчинку залежить від двох груп факторів: від зовнішнього середовища (зовнішня ситуація), яка надає індивіду деяку кількість альтернатив поведінки, а також від структури особистості даного індивіду (суб`єктивний фактор). Зокрема, скоєння проступків та злочинів по лінії суб’єктивного фактору у значній мірі пов’язано зі слабкістю моральних, етичних, естетичних та правових програм, які входять у структуру особистості. Довготривале перебування у статусі негативної ролі закріплює індивідуальний стереотип соціально-негативної поведінки (оточуючі не чекають від людини нічого хорошого і сам він, знаходячись в даній ролі, звикає у більшості ситуацій виходити шляхом скоєння протиправних вчинків). У таких виняткових випадках можна говорити про створення злочинного стереотипу поведінки, коли злочинні дії в кожній “благодатній” ситуації скоюються напівавтоматично (стереотип хулігана, що звик на будь-яке справедливе зауваження оточуючих відповідати афективним виплеском емоцій, стереотип кишенькового злодія і т.п.). Стереотипність злочинної поведінки можна розглядати у двох аспектах.
По-перше, вона відбивається у способі скоєння злочинів, індивідуально-злочинному “почерку” і ці фактори використовуються слідчим у роботі над розкриттям злочину. По-друге, перевиховання особистості злочинця неможливе без знищення, ламання злочинних стереотипів поведінки та заміни їх соціально-позитивними стереотипами.
Людина, яка має відхилення у соціальній поведінці, є психічно здоровою, так як залишається свідомою істотою, що усвідомлює свої вчинки та дії і тому повинна нести за них відповідальність. Відхилення наступають в наслідок невірного розуміння свого місця та призначення у суспільстві, дефективності соціальних установок, звичок і стереотипів, що сформувалися під дією тривалих подразників.
Усіх людей по прогнозу їх майбутньої можливої злочинної діяльності можна розподілити на наступні групи:
Особи у яких програма поведінки базується на твердих моральних та правових принципах, являє собою визначені цим принципам навички та установки, які однаково реалізуються у будь-якій ситуації (соціально-позитивний стереотип поведінки).
Особи, які у своїй поведінці не виходять за рамки законодавства із страху застосування до них санкцій вказаного закону.
Особи, які в складній для них, критичній ситуації здатні порушити закон, хоча і намагаються уникнути передбаченої цим законом кримінальної відповідальності.
Особи для яких вибір злочинної поведінки не супроводжується моральними та правовими оцінками в силу низької моральної та правової культури, а також в силу звичності, стереотипності злочинної поведінки у даній ситуації.
В кримінальній психології велике значення має програма вивчення особистості злочинця, в якій слід виділити три групи ознак:
Соціально-демографічні. В цю групу входять: стать, вік, освіта, організаційна та релігійна належність, спеціальність, шкала ролей і т.п.
Соціально-психологічні. В цю групу входять: інтелектуальні, вольові, моральні якості, риси характеру і т.п.
Психо-фізіологічні. В цю групу входять: темперамент (сила, рухливість та врівноваженість нервової діяльності), спеціальний тип вищої нервової діяльності, а також відомості про паталогічний розвиток або відхиленні особистості.
Найближчим соціальним оточенням особистості є той колектив, який безпосередньо впливає на нею. Особливо велике значення у структурі поведінці особистості має так названа “референтна група”, на яку орієнтується у своїй поведінці людина. Поведінка окремої особистості може бути у значній мірі детерміновано групою. Внутрішні протиріччя особистості відбивають протиріччя спрямованості різних соціальних груп під впливом яких ця особистість знаходилась. Група сильно впливає на вольову та емоційну сферу людини.
Невикритий та вчасно непокараний злочинець небезпечний не тільки тому, що він сам нагліє від незначних злочинів і нерідко переходить до більш значних, але й тому, що безкарність сприяє додатковому впливу на формування злочинних установок в інших нестійких осіб та потурає створенню злочинних груп.
Суспільство як сукупність різноманітної людської діяльності потребує відповідного чіткого управління і регулювання. Це здійснюється за допомогою різних норм, які поділяються на технічні (пов'язані з найбільш ефективним впливом людини на природу, навколишній світ) санітарно-гігієнічні, біологічні (забезпечують правильне функціонування людського організму і запобігання хвороб) та соціальні (регулюють відносини між людьми).
Соціальні норми поділяються на норми моралі, звичаї, традиції, естетичні, релігійні та норми права. Існують також норми, що встановлюються об’єднаннями громадян, партіями для своїх членів.
Соціальна норма - це правило, вимога суспільства до особистості в якій визначений більш-менш точно об’єм, характер і границі можливого, припустимого в поводженні.
Види нормативних систем: право, мораль, звичаї і традиції.
Право виникло разом з державою як основний регулятор суспільних відносин у ній, спосіб надання державі волі, яка виражається в законах та інших нормативних актах, обов'язкового характеру.
Право - це система правових норм, що обумовлюють загальнообов’язкові правила поведінки.
Мораль - система норм поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства. Вона регулює поведінку людей у будь-яких галузях суспільного життя і є основою права.
Звичаї - це правила поведінки, що склалися внаслідок історично тривалого повторення людьми певних дій, що закріпилися як стійкі звички (весілля, христини, перший дзвоник у школах тощо). Різновидом звичаїв є традиції, що вказують на тип, стиль поведінки (вставання при гімну, привітання із святами тощо). Моральні норми, вказують на принципи поведінки і мають ідейне обґрунтування в ідеалах справедливості та несправедливості, добра і зла й забезпечуються певним духовним впливом, громадською оцінкою у формі схвалення або осуду.
Соціальне відхилення - порушення соціальних норм, що характеризуються масовістю, стійкістю і поширеністю при подібних соціальних умовах.
Види соціальних відхилень:
делинквентність (злочин, правопорушення);
алкоголізація (уживання спиртних напоїв);
наркотизм;
суіцидальна поведінка;
поведінка людей з акцентуаціями характеру та межових психічних відхилень.
Поведінка, що відхиляється - це система вчинків особистості, які суперечать прийнятим у суспільстві соціальним нормам.
Поведінка, що відхиляється, характеризується наступним параметром:
по числу вчинків “ Він часто вживає спиртні напої”;
по динаміці “ Він швидко звикає до наркотиків”;
по адекватності ситуації в який відбувається вчинок.
Правосвідомість - одна з форм суспільної свідомості, що складається у відображенні системи правових знань і понять регулюючих суспільні відносини.
Особистість - біосоціальний суб'єкт, соціалізований індивід.
У діяльності ОВС особистість носить 3 аспекти:
особистість, яка дотримується закони;
особистість, яка порушує правові норми;
особистість активно відстоює правові норми.
Співробітники органів внутрішніх справ можуть відноситься до 1, 3.
Особистість злочинця - визначається як свідомий суб'єкт володіючий сукупністю біологічно обумовлених і соціально детермінованих якостей і властивостей поведінки, що визначає антисуспільна спрямованість, що виникла під впливом деяких суспільно-політичних, економічних і соціокультурних умов.
Злочинець - це людина володіюча всіма ознаками особистості, що здійснює анти-суспільне поводження і закон, що порушує.
Історичні напрямки (навчання) про природу правопорушень.
біологічно наслідувані якості (Шелдон, Кречмер);
соціальні фактори (Уотсон, Дюркгейм, Бехтерев).
Передумовою злочину є ряд наступних факторів, які формують антисоціальну поведінку:
Формування особистості з антисоціальною спрямованістю.
Мотивація антисуспільного вчинку.
Прийняття конкретного рішення про здійснення антисоціального вчинку.
Реалізація цього рішення, включаючи здійснення вчинку і настання наслідків.
Соціальні фактори, від впливу яких залежить особливості особистості правопорушника:
умови життя і виховання, від яких залежить формування особистості;
конкретні ситуації, яки були передумовою або мотивом для скоєння злочину;
умови, які були благоприємними для безпосереднього скоєня злочину.
Також для визначення цього поняття необхідно визначити типи антисуспільної спрямованості:
Аморальне – не тягнучі до кримінальної або адміністративної відповідальності, але не співпадає з нормами суспільної моралі.
ПРИКЛАД: не допоміг бабусі нести сумку за це не посадять.
Асоціальна – не співпадаюча з інтересами суспільства, але не спричиняючи суттєвої шкоди.
ПРИКЛАД: проституція, пияцтво
Злочинна – суспільно небезпечна, загрозливі умови суспільного буття.
ПРИКЛАД: убивство.
Також становлення особистості злочинця залежить від його мотиваційної сфери, яка в свою чергу складається з
корисно-утилітарна;
мотивація соціального престижу;
самоствердження;
з хуліганських проявів;
персоніфеціровані;
низменість та інші.
Злочинні вчинки перш за все пов’язані з агресивними проявами особистості. Тому агресію визначають як першопричину злочинів, пов’язаних з насильством, внаслідок несвідомих вроджених потягів не отримавши реалізацію.
Від характеру злочину залежать і його цілі:
Безпосереднє задоволення конкретної потреби.
Вирішення особистих конфліктів, усунення перешкод для задоволення актуальних потреб.
Досягнення проміжних цілей злочинним шляхом як елементу здійснення більш визначених життєвих планів.