Словник термінів, які можуть використовуватися при складанні психологічного портрета злочинця

1. Modus Operandi (MO) - латинський термін, який застосовується для визначення “способу дії”. Він відноситься до засобу та особливостям скоєння злочину. Розглядається окремо від мотивації та почерку.

2. Афект – сильне і відносно короткочасне нервово-психічне збудження – емоційний стан, пов’язаний з різкою зміною важливих для суб’єкта життєвих обставин;

3. Доказовий зв’язок – зв’язок, який встановлюється між двома або більшої кількості розкритими (нерозкритими) злочинами, які мають суттєву схожість, із метою підтримки висновку відносно того, що злочинцем являється одна особа;

4. Затриманий потяг – потяг, який затримався на шляху до задоволення активної чи пасивної мети, в результаті чого з’являється довготривалий інтерес до об’єкта і стійке прагнення досягнути своєї цілі;

5. Інфантилізм – збереження у психіці та поведінці дорослої людини якостей, рис і особливостей, які притаманні дитячому віку, а також затримка у розвитку;

6. Мотивація – усвідомлені та неусвідомлені психічні фактори, які спонукають індивіда до здійснення відповідних дій і детермінують їх спрямованість до мети;

7. Психологічний почерк скоєння злочину – характерні для злочинця аспекти поведінки, які можна використовувати для створення уявлення про психологічні та емоційні потреби даної особистості, наприклад, про емоційні та психологічні бажання, які вбивця задовольняє під час формування ними злочинної поведінки;

8. Ригідність – ускладненість (до повної неспроможності) щодо зміни накресленої суб’єктом програми діяльності в умовах, які потребують її перебудови;

9. Тривожність – стан підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторного напруження в ситуації можливої небезпеки, що забезпечує адекватну реакцію на страх;

10. Фіксація потягу – зупинка й закріплення потягу на якомусь рівні, ступені, фазі, періоді розвитку;

11. Екстрапунітивність – схильність перекладати провину за невдачу на інших людей;

12. Фрустрація – психічний стан дезорганізації свідомості й діяльності людини, викликаний об’єктивно непереборними перешкодами;

13. Фрустраційна поведінка – поведінка, яка не контролюється ні волею, ні свідомістю людини, вона дезорганізована і не має змістовно – значущого зв’язку з мотивом ситуації;

14. Псевдофрустаційна поведінка – поведінка, яка зберігає або вмотивованість, або доцільність;

15. Емоційна нестійкість – стан підвищеної чутливості суб’єкта, дратівливості, підвищеній збуджуваності, у недостатку самоконтролю і тривожній самооцінці;

16. Підвищене емоційне втягування у ситуацію – емоційний відгук на будь – які, навіть несуттєві стимули;

17. Стрес – стан психічної напруги, що виникає у людини в процесі діяльності в найбільш складних, важких умовах як у повсякденному житті, так і при особливих екстремальних умовах;

18. Фізіологічний стрес – викликається безпосередньою дією несприятливого стимулу на організм, при фізіологічному стресі. Реакції індивіда стереотипні;

19. Психологічний стрес – складний інтегративний стан, який потребує обов’язкового аналізу значимості ситуації, із включенням інтелектуальних процесів і особистісних особливостей, реакції індивідуальні і не завжди передбачувані;

20. Сильне душевне хвилювання – емоційний стан людини, який виник у наслідок явищ та ситуацій, що з нею відбуваються, та мають для неї особу значимість. Сильне душевне хвилювання – раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко й бурхливо, та певною мірою здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними. Однією із психологічних ознак юридичного поняття сильного душевного хвилювання є фізіологічний афект, діагностика якого – спеціальна задача, що вирішується під час проведення судово – психологічної експертизи;

21. Психічний примус – вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч її волі вчинити або утриматися від вчинення певних протиправних дій.

Практика боротьби зі злочинністю надає багату кількість прикладів ефективної взаємодії оперативних і слідчих працівників із фахівцями в області криміналістичної психології. Виявлені психологами особливості внутрішнього світу осіб, що скоюють злочини, закономірності, що визначають своєрідність їх кримінальної поведінки, типології й класифікації, концепції та ідеї успішно реалізуються в оперативно-розшуковій та слідчій практиці при розробці версій, пошукових портретів злочинців, визначенні напрямків та сфер їх розшуку, тактики допиту, обшуку та вирішенні інших пошуково-пізнавальних, організаційно-тактичних та методичних завдань.

Потреба у розробці Методичних рекомендацій викликана, у першу чергу, відсутністю загальноприйнятої методології та алгоритму проведення цієї роботи.

Наукові дослідження, що проведені провідними вітчизняними та зарубіжними вченими, підтверджують актуальність та важливість вивчення тієї ролі, яку відіграє психологічний механізм скоєння злочину.

Дані Методичні рекомендації розраховані, у першу чергу, на працівників центрів (груп) практичної психології при ГУМВС, УМВС, УМВСТ, оперативних та слідчих підрозділів, взаємодія яких пов’язана з пошуком злочинців та проведенням слідчих дій відносно осіб, що підозрюються у скоєнні злочинів і мають допомогти кожному фахівцю, який прагне опанувати таку складну та багатогранну аналітичну роботу, до якої відноситься складання психологічних портретів злочинців.

У матеріалі аналізуються суть і зміст складання психологічних портретів злочинців, висвітлюється типологія злочинців, структурно-логічна схема складання портрету. Також, до Методичних рекомендацій включено перелік психологічних методик, що рекомендовані для вивчення особистості злочинця безпосередньо після його затримання. При їх підготовці використовувалися наукові розробки з цих питань, а також практичний досвід роботи психологів центрів (груп) практичної психології при ГУМВС, УМВС України зі складання психологічних портретів злочинців.