2. Правило пояснення причин “індивідуальної дії” “операційним змістом”, передбачає вибір цієї дії серед можливих інших.

Висувається версія, що в “індивідуальній дії” реалізувався досвід минулих способів дії, що містить у собі придбані навички: професійні; побутові, пов'язані із захопленнями тощо, а також звички (феномен “операційного змісту” як механізм вибірковості проявляє себе, як правило, на підсвідомому рівні реалізації, іноді виділяючись незвичним для ситуації способом дії, вживання предмету, що відрізняється від оптимального варіанта лінії поведінки).

Необхідно пов’язати встановлені навички, звички, знання, уміння з ознаками та властивостями особистості як здатними пояснити виявлену особливість поведінки (тобто необхідно дати смислову інтерпретацію “індивідуальної дії” злочинця).

Приклад: на пустирі виявлений труп. У 200 метрах від нього (на стежині, що веде до житлового масиву), за забором приватного володіння знайдена зім’ята дрантя зі слідами крові. Слідством установлено: місцем злочину є місце виявлення трупа; кров на дранті належить потерпілої. Звідси слідчим у рамках реконструкції дій злочинця було зроблено ймовірне припущення, що злочинець із метою приховування слідів причетності до злочину розпочав дії до знищення слідів крові на руках. Для цього він підняв клаптик дрантя, що лежав на землі і, витираючи нею на ходу руки, видалився. Особливості обстановочних умов (наявність калюжі з водою, піску, трави, нарешті, одягу потерпілої, котрі могли виступити альтернативним засобом досягнення мети), з одного боку, а, з іншого боку - не типовість вибору способу знищення доказу дозволили зробити судження про можливу природу причин, що вказують на обраний спосіб дії, у якому можна доглянути специфічний операційний склад - неквапливе, невиправдано тривале (як би “між справою”) витирання рук дрантям.

У результаті була висунута версія про ознаку винного, а саме: рід професійної діяльності злочинця, імовірно, містить у собі частий контакт із пально-мастильними матеріалами або іншими речовинам хімічний склад яких не вимагає використовувати рукавички для захисту шкіри рук. У той же час, імовірно, звичним засобом витирання рук є дрантя. Таким чином, в основу розробки оперативно-розшукових заходів лягла версія про ознаку винного, котра істотно обмежила коло запідозрених осіб за професійною ознакою (механік, слюсар-сантехник тощо).

3. Правило пояснення причин “індивідуальної дії” механізмом маскування “слабких сторін — позицій” злочинця. Найчастіше саме цим пояснюється вибір ним даної дії серед можливих інших. До цієї категорії “індивідуальних дій” відносяться дії-приховування: слідів на місці злочину; місця здійснення злочину; самого факту злочину тощо, а також дії-інсценівки.

Необхідно проаналізувати, чи не є обрана злочинцем “індивідуальна дія” (сукупність дій) “маскувальною”, зокрема, що носять характер приховання, інсценівки. Якщо є підстави припустити це, то, імовірно, існує який-небудь зв’язок злочинця з жертвою або місцем скоєння злочину, або іншими обставинами злочину. Можливо існує і зв'язок по сукупності зазначених факторів.

Доцільно висунути версію про зв’язок злочинця з жертвою, що здатний пояснити “індивідуальна дія”. Приклад — “Приховування” (див. вище). Імовірно, пояснення відсутності приховування злочину у шести із семи епізодах можна знайти у такий “психологіці” злочинця: “Мене неможливо “вичислити”, тому що я не входжу до кола облич знайомих жертви. Просторово місце злочину не співпадає з моїм місцем проживання, стандартними переміщеннями,: іншими обставинами моєї звичної життєдіяльності, а також обставинами, у силу яких я виявився на тому місці та у той час”. Лише в одному випадку (5-й епізод), очевидно, обстановочні умови або особливості жертви у деяких своїх параметрах порушували “у його очах” цю “залізну” логіку та містили ознаки, здатні звузити коло пошуку співробітниками міліції. Тому оправданою є версія про те, що або місце злочину, або жертва у 5-му епізоді співпадає з ознаками злочинця:

а) просторова близькість мети злочину до місця його проживання або до звичайних його переміщень і т.п.  (у той час як інші злочини зроблені ним на відносно віддаленій відстані, поза його звичайним способом життєдіяльності). Або, можливо, що інші сформовані на момент злочину обставини “вказують” на закономірність його перебування в даному місці, тепер;

б) наявність якого-небудь зв'язку з жертвою, здатного, при встановленні цього зв'язку із працівниками органів внутрішніх справ, звузити коло пошуку та вийти на нього.

Можливі й інші внутрішні причини, що спонукують до відхилення від звичного образу дій в аналогічних ситуаціях. Їхнє перебування здатне у багатьох випадках указувати на індивідуальні ознаки злочинця.

Розглянуті психологічні прийоми розробки психологічного портрета злочинця та приклади, що ілюструють і демонструють можливість встановлення психологічного (суб’єктивного) змісту дій злочинця, а також пояснення спонукань, дозволяють аргументовано висунути версію про ознаки особистості, яка скоїла злочин.

У той же час необхідно визнати, що існує ризик одержання недостовірних результатів при аналізі делікту методом “портреторування”. Можливі причини цього багато у чому залежать від переваг, що віддаються слідчим, звичним, стереотипним судженням, упередженій спрямованості розслідування. Виникаючі установки можуть породжувати тенденційність в інтерпретації сприйманих явищ.

Об’єктивність висновків щодо ознак особистості злочинця у психологічному портреті забезпечується рядом загальних правил аналізу матеріалів кримінальної справи:

1. Відмовленням від передчасних узагальнень і висновків.

2. Варіативністю припущень. Е.И. Регирер, вивчаючи розвиток здібностей дослідника, відзначив, що він “...повинен тримати свою уяву “на прив’язі”, поступово охолоджуючи себе судженнями про можливість та ступінь імовірності. Необхідно частіше розглядати припущення: “якби”, “допустимо, що” та усілякі передбачувані ситуації, пов'язані з деяким ризиком думки”.

3. Багаторазовістю спостережень (повторюваністю) проявів особливостей особистості в інших обставинах і діях. Дана вимога припускає враховувати те, що та сама форма поводження є, з одного боку, реалізацією багатьох індивідуально-особистісних тенденцій і особливостей, з іншого боку - має різні об'єктивні відображення-сліди. Тому зробити висновок про ту чи іншу особливість особистості передбачуваного злочинця можна лише на основі аналізу багатьох форм його поводження, відбитих у різних криміналістичних елементах злочину.

4. Контролем за допомогою інших методів дослідження (наприклад, спеціально організованого експерименту).

5. Виявленням протиріч у логіці дій злочинця, обставинах події і їх між собою, даючи їм пояснення, не крім можливості інсценівки.

6. Системністю. Окремі об'єкти поєднуються у системи, комплекси, обумовлені сутністю досліджуваних явищ, із дотриманням такого порядку “спостереження”, щоб жоден істотний для розслідування об'єкт не залишився поза увагою. При цьому оцінюється значення одного факту в системі інших фактів. Нове знання — висновок порівнюється з відомим та іншими знаннями. При альтернативних гіпотезах про особистість перевага віддається тій, котра знаходить великі підстави у сукупності обставин злочину. Реконструкція тим успішніше, чим більше інформації про взаємозв’язок між всма елементами події.

МЕТОДИ СКЛАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПОРТРЕТА ОСОБИ,

ЩО ПІДОЗРЮЄТЬСЯ У СКОЄННІ ЗЛОЧИНУ

При складанні психологічного портрета злочинця (підозрюваного, підслідного) можуть використовуватись наступні методи, що дозволяють всебічно та більш конкретно вивчити його особистісні якості, ціннісні орієнтації, життєві позиції тощо.

До таких методів відносяться, зокрема:

• метод узагальнення незалежних характеристик;

• біографічний метод;

• психодіагностичні заходи.

1. Метод узагальнення незалежних характеристик дозволяє виявити риси характеру, які впливають на способи досягнення цілей (ризикованість, обережність, винахідливість, наполегливість, раціональність та інше), мотиви й стиль діяльності, місце злочинця в ієрархії груп, в сім’ї, на роботі, серед друзів, особливості поводження в умовах групової діяльності та ін. Даний метод полягає у збиранні відомостей про особливості поводження злочинця зі слів знаючих його людей, з письмових показань, характеристик із місця навчання, роботи й узагальнення отриманої інформації з метою визначення стійко повторюваних у повідомленнях різних людей властивостей злочинця. Ті психологічні особливості, на які опитувані вказують частіше, як правило, і є дійсно об’єктивними та властивими для злочинця.

2. Біографічний метод вивчення людини передбачає психологічний аналіз життєдіяльності людини та є одним з основних методів психологічного вивчення особистості. Цей метод полягає у систематизованому накопиченні відомостей біографічного характеру, аналізі й розгляді фактів із життя людини, для з’ясування її психологічної обумовленості мотивами поведінки, мотивацією та цілями дій, а також характерних особливостей, що проявляються у вчинках, когнітивної сфери, характерологічних рис, вольових якостей та інших психічних властивостей.

3. При психодіагностичному вивченні особистості злочинців можуть використовуватись такі методики:

• “Характерологічний опитувальник”, К.Леонгард;

• “Тест Люшера”;

• “НПН-А”;

• “Неіснуюча тварина”;

• “Тест Кеттелла”;

• “Шкала самооцінки” Ч.Д. Спілбергер, Ю.Л. Ханін;

• “Опитувальник Айзенка по дослідженню екстраверсії–інтроверсії та нейротизму”;

• “FPI” А.А. Крилов, Т.И. Ронгинська;

• “УСК”;

• “Методика діагностики міжособистісних відносин” Т. Лірі;

• ММРІ;

• “Life Line”.

При складанні психологічних портретів злочинців доцільно постійно проводити консультації з досвідченими співробітниками слідчих відділів, співробітниками карного розшуку, судмедекспертами та експертами-криміналістами.