Структурно–логічна схема та наукові принципи складання психологічного портрета

З правової точки зору, розшуковий психологічний портрет злочинця – це система зведень про психологічні, правові, соціально-демографічні та інші ознаки особи злочинця, суттєві з точки зору його викриття та ідентифікації.

Тому, структурно-логічна схема психологічного портрету складається з наступних аспектів:

1. Дослідження та інтерпретація усіх доказів, таких як:

• фотографії, відеозаписи й протоколи з місця події;

• слідчі довідки;

• опис жертви;

• покази свідків, сусідів, колег тощо.

Зокрема, проведення бесід із свідками базується на встановленні психологічного контакту, врахування того, до якої групи вони відносяться (активних учасників події чи до спостерігачів), що допомагає систематизувати отриману інформацію, об’єктивно оцінити ситуацію події та врахувати вплив реактивних психологічних станів із метою визначення ступеня адекватності свідчень по відношенню до події. Також, такі особливості особистості свідків, як темперамент, вік, стать, соціальне положення, родинні зв’язки з учасниками подій, шкідливі звички, нормативність поведінки, фізичні хиби (наприклад, поганий зір, слух і т.д.) значно впливають на алгоритм проведення роботи.

На заключному етапі даного виду роботи психолог оцінює, аналізує та систематизує отриману інформацію, що отримав під час бесід із ними та встановлює взаємозв'язки між фактами та подією.

2. Дослідження жертви.

Якщо жертва залишилась живою після нападу, визначення того, як, де, коли і чому саме ця особа вибрана в якості жертви, може допомогти відновити (ідентифікувати) особистість злочинця. На початковому етапі роботи з потерпілим необхідно встановити психологічний контакт. Але, необхідно врахувати його емоційний стан, психологічну готовність до сприйняття психотравмуючого фактора, яким є ситуація скоєння злочину, а також особливостей його особистості. За результатами бесіди з потерпілим стає можливим уточнення найдрібніших моментів події, поведінки, емоційних проявів, зовнішності злочинця, які би могли характеризувати його особистість.

3. Надання характеристики поведінки та особистості злочинця (підслідного, підозрюваного), яка включає у себе вивчення:

3.1. Соціально-демографічних даних злочинця:

• стать, вік;

• національність;

• в якій сім’ї виховувався (повна чи не повна), наявність або відсутність сім’ї, її склад на момент скоєння злочину, взаємини між членами сім’ї;

• матеріальне становище і соціальний статус сім’ї, житлові умови;

• фізичне та психічне здоров’я всіх членів сім’ї;

• дотримання асоціального стилю життя членів сім’ї (зловживання алкоголем, наркотиками, здійснення протиправних дій, сексуальна розбещеність тощо).

• місце проживання по відношенню до місця, де було скоєно злочин.

3.2. Способу життя злочинця:

• наявність або відсутність постійної кваліфікованої роботи;

• частота зміни місця роботи, тривалість трудової діяльності на одному місці;

• джерело матеріального доходу (випадковий заробіток, утримання, жебрацтво, здійснення злочину);

• дозвільний спосіб життя, спілкування з друзями, сім’єю, випадковими знайомими;

• кримінальний досвід;

• бродяжництво;

• шкідливі звички (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія тощо);

• сексуальне поводження.

3.3. Спрямованості особистості:

• відношення до навчання, роботи, сім’ї;

• прагнення до оволодіння знаннями й професією;

• бажання й шляхи досягнення матеріального добробуту;

• оцінка прожитого етапу життя та плани на майбутнє.

4. Інтелектуальні особливості:

• рівень освіченості;

• якості мислення (здатність до аналізу та синтезу, швидкість, гнучкість розумових процесів);

• властивості пам’яті та уяви;

• словниковий запас.

4. Риси характеру:

3.5.1. Відношення до себе:

• самооцінка (адекватна, підвищена, занижена);

• рівень домагань (вважає, що здатний домогтися багато чого, сприймає існуюче положення реалістично, вважаючи, що так і повинно бути);

• упевненість у власних силах;

• егоїзм;

• схильність до самообвинувачення, рефлексії, ретрофлексії.

3.5.2. Відношення до людей:

• поважне відношення до людського життя та особистості, виходячи з фізичних, інтелектуальних ознак, а також із її соціально-економічного положення;

• доброзичливість, здатність до емпатії;

• товариськість, уміння легко входити в довіру, встановлювати міжособистісні контакти;

• використання ненормативної лексики (стосовно кого);

• брехливість, агресивність, жорстокість, конфліктність (причини виникнення, шляхи вирішення);

• уміння підкорити собі;

• навіювання.

3.5.3. Відношення до речей, матеріальних цінностей (ощадливість, жадібність, схильність до накопичення, корисливість, марнотратність тощо).

3.5.4. Відношення злочинця до скоєного ним злочину.

3.5.5. Способи прийняття рішень (самостійність, сміливість, продуманість, швидкість або схильність до коливань, імпульсивність, легковажність тощо).

• 3.6. Емоційність сила емоційних реакцій;

• глибина переживань;

• схильність до створення “застійних” емоційних комплексів (мстивість, злопам’ятність), афективних станів;

• домінуючий настрій;

• здатність до контролю та втримання емоційних проявів.

Особлива увага повинна приділятися питанню, чи знаходився підслідний у стані афекту, або іншого негативного емоційного стану, тому що це дозволяє визначити ступінь дезорганізуючого впливу на поведінку, глибину фізіологічного афекту під час скоєння злочину. Серед психоемоційних станів, які значно впливають на поведінку людини у ситуації конфлікту, можна відокремити стрес і фрустрацію. Дані емоційні прояви психіки особистості злочинця діагностуються та констатуються психологом за замовленням слідчого та можуть інтерпретуватися ним, як стани сильного душевного хвилювання та у подальшому враховуватися судом при винесенні обвинувачувального вироку.

3.7. Положення в групі:

• вивчення особистісного статусу, системи відносин;

• визначення групового лідера;

• проведення диференціації рольових функцій кожного з членів групи.

8. Особливості поводження:

• у сім’ї, у неформальних групах, на роботі;

4. Зібрана інформація порівнюється, інтегрується та аналізується. У своїй сукупності, ці дані можуть представляти собою психологічний портрет злочинця. На їх основі можна проводити пошук серед підозрюваних осіб, встановити чи скоротити їх коло, спробувати надати відповідь, чи могла дана особа вчинити саме цей вид злочину, а також розробити алгоритм ведення допиту конкретної особи.

При здійсненні інтегрованого психологічного аналізу необхідно дотримуватись наступних принципів:

1. Науковості – цей принцип полягає у використанні науково – обґрунтованих, валідних методів та форм, що можуть використовуватись при складанні психологічного портрета. Але, у першу чергу, необхідно враховувати емпіричну корисність теоретичних підходів, концепцій, ідей тощо.

2. Об’єктивності – відомо, що форма й суть вчинку часто не співпадають між собою. Оскільки психологічною суттю вчинку є мотив, то у соціальному плані вчинок оцінюється по його результатах. Тому для дотримання принципу об'єктивності необхідно будь-який протиправний учинок розглядати з урахуванням мотиву дії порушника закону (наприклад, вбивство, яке скоєно з метою необхідної оброни, не є злочином).

3. Всебічності – цей принцип полягає у психологічному аналізі не тільки самого злочину, але й особистості злочинця. При цьому можуть виникнути наступні положення: злочин скоєно, але особистість у соціально – психологічному плані може бути позитивною. Тому для забезпечення всебічності ці фактори слід враховувати під час проведення слідчих дій.

4. Конкретності – під час психологічного вивчення злочину й особистості завжди слід враховувати індивідуальні особливості правопорушення й особливості, які притаманні конкретному правопорушнику.

5. Комплексності – використання під час слідчих дій не одного, а цілого ряду психологічних методів, що є необхідним для взаємоперевірки отриманих психологічних даних та забезпечення достовірності кінцевого результату дослідження. На теперішній час розрізняють наступні основні методи досліджень: спостереження, бесіди, узагальнення незалежних характеристик, психологічний аналіз продуктів діяльності, аналіз документів, анкетне опитування тощо.

6. Професійної компетентності – цей принцип передбачає використання спеціально підготовлених фахівців у цій галузі знань та є важливим чинником при проведенні оперативно-слідчих дій.

НАУКОВІ ПІДХОДИ, ЕТАПИ ТА ПРАВИЛА СКЛАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПОРТРЕТА ЗЛОЧИНЦЯ

Складання психологічних портретів доцільно проводити згідно чітко визначеного алгоритму, який, насамперед, дозволяє систематизувати отриману інформацію за для досягнення ефективності та послідовності у проведенні роботи.

Якість складання психологічного портрета злочинця залежить від належного аналізу психологом місця події, його бесід із свідками, потерпілими тощо з метою визначення можливих психологічних характеристик особи, яка скоїла злочин та для інтенсифікації роботи з її пошуку.

Підходи до складання психологічного портрета по

виявлених слідах на місці події.

Необхідність у розробці психологічного портрета злочинця найбільш актуальна при розслідуванні визначеної категорії неочевидних злочинів, які характеризуються істотною чи повною відсутністю зведень про конкретну винну особистість: убивств на сексуальному ґрунті з ознаками садистського катування жертви; убивств із посмертними колотими й різаними пораненнями; убивств, що містять ознаки маніпуляцій злочинця з трупом жертви; “безмотивних” підпалів і вибухів; зґвалтувань тощо. У цьому випадку, пошук ознак злочинця здійснюється найчастіше тільки виходячи зі слідів і обставин злочину. Їхній психологічний аналіз у рамках методики складання психологічного портрета злочинця здатний ініціювати продуктивні версії про його ознаки, що дозволяють звужувати коло розшуку, а також виявляти винного серед облич, що потрапили в поле зору наслідку. З урахуванням цих вимог у портрет злочинця рекомендується включати наступні дані:

1. Загальну характеристику особистості і переважну мотивацію злочинів.

2. Індивідуальні ознаки особистості – звички, схильності, навички й ін..

3. Вік.

4. Район місця проживання.

5. Район місця роботи, служби, навчання.

6. Часткові характеристики місця ймовірного знаходження.

7. Рівень освіти та професійної кваліфікації.

8. Рід занять.

9. Особливості походження (батьківської родини) і особистої історії життя.

10. Родинний стан.

11. Наявність дітей.

12. Відношення до окремих видів діяльності – до служби в армії, спорту, медицині, роботі з людьми тощо.

13. Наявність минулої судимості.

14. Наявність психічної, а також іншої патології.

15. Антропологічні й динамічні характеристики особи (тип зовнішності, статура, пантоміміка тощо). Крім зазначених можуть бути приведені й інші дані.

Концептуально психологічний портрет злочинця створюється на основі теоретичного положення про особистісну детермінованість поведінки. При цьому мають місце два підходи до встановлення зв’язку між ознаками злочину та злочинця.

Статистичний підхід ґрунтується на існуючій статистиці сполучень ознак злочинця з ознаками криміналістичної характеристики злочину (їхньої сукупності), виявленої за аналогічною категорією розкритих справ. Він активно використовується у практиці слідчо-пошукової діяльності поліції США, Англії, Голландії і деяких інших країн. Недоліком у даному підході є відсутність змістовних суджень із приводу виведених ознак злочинця. У той же час, по конкретній справі найменш статистично визначена ознака може виявитися найбільш вірогідною, достовірною та інформативною.

Аналітико-психологічний підхід спрямований на розкриття суб’єктивно-особистісного змісту дій злочинця, виходячи з чого висувається аргументована версія про його ознаки. Інакше кажучи, зв’язок ознак особистості з ознаками поведінки у даному випадку обумовлений їх психологічним, смисловим взаємозв’язком. Даний підхід розглядається у контексті принципів й алгоритмів його реалізації на практиці. У практиці психології дослідження психічних явищ виходить із конкретних дій та проступків людини, із її об’єктивного поводження. При цьому, спираючись на існування загальної для зовнішньої й внутрішньої діяльності макроструктури, можна говорити про здатність ідеального залишати свій “відбиток” у матеріальному середовищі у вигляді “комплексного, особистісно-регуляційного сліду”, що укладає зроблені людиною вибори по кожному елементу криміналістичної характеристики злочину. Даний “слід” не менш придатний для ідентифікації особистості злочинця, чим слід його пальця.

Виходячи з цього, в основу розробки портрета покладені наступні психологічні принципи аналізу події:

1. Елементи криміналістичної характеристики розглядаються як результати поведінки, реалізованої особистістю в умовах вільного вибору, детермінованого системою як усвідомлюваних, так і неусвідомлюваних спонукань та спрямованого на досягнення суб'єктивно бажаної мети.

2. Елементи криміналістичної характеристики злочину розглядаються як єдина система, системоутворюючим принципом якої виступає особистість злочинця в її суб’єктивному відношенні до інших складових елементів криміналістичної характеристики.

Таким чином, злочинна подія як психолого-криміналістична система містить у собі її елементи (час, місце, знаряддя, жертву тощо) за ознаками “матеріалізованого у них ідеального (психологічного)”, а саме суб’єктивного відношення злочинця до якісного змісту кожного з них та у сукупності, що і визначає зроблені злочинцем вибори. Таке, особистісне відношення знаходить зовнішній прояв у “індивідуальних діях”, що трактується по X. Хекхаузену як дія, що детермінована індивідуальною особливістю особистості.

У загальному вигляді, алгоритм розробки психологічного портрета злочинця включає в себе три послідовних етапи аналізу події.

Перший з них є криміналістичною технологією реконструкції механізму злочину, який відображає зовнішній ряд дій злочинця по слідах та його обставинам та передбачає ретроспективне, по слідам на місці події та його обставинам, відтворення зовнішнього ряду дій злочинця та ситуацію злочину.

На другому етапі аналізу реалізуються три правила психологічного виявлення “індивідуальної дії”:

1. Правило виявлення “індивідуальної дії” на основі встановлення індивідуальних розходжень. Передбачає оцінку ступеня відповідності реконструйованої дії діям інших людей. Чим менше погоджується дія людини з діями більшості людей у тій же ситуації, тим у більшому ступені вона обумовлена особистісними факторами.

Приклад — “допомога”: натовп людей нерухомо стоїть навколо жертви аварії, і лише одна з них нахиляється, щоб допомогти. Дана дія є “індивідуальною”.

2. Правило виявлення “індивідуальної дії” на основі встановлення стабільності дії по відношенню до ситуації. Слід оцінювати ступінь відповідності даної дії діям тієї ж людини в інших ситуаціях. Чим частіше людина діє однаково у різних ситуаціях, тим сильніше її поводження обумовлюється особистісними факторами.

Приклад — “метро”: у серії злочинів, зроблених одним і тим самим злочинцем, просліджувалися істотні розходження в об'єктивних параметрах їх ситуаційних умов, а саме: за часом доби; за характеристикою якості простору — “замкнуте” (горище, підвал, під’їзд тощо), “відкрите” (лісосмуга, пустир, вулиця тощо); за віком жертв, що обираються, їхньою половою приналежності. У них об’єктивно існував істотний розкид. Злочини відбувалися як у тих, так і в інших ситуаційних умовах. У той же час у всіх випадках, умови ситуації подій містили одну загальну для них ознаку: просторово місце події завжди було незначно віддалене від якої-небудь із станцій метро. Така дія проявляється стабільно (у різних ситуаціях) за однотипним вибором (усвідомленому чи безсвідомому) місця скоєння злочину, виходячи з однієї і тієї ж його характеристики — незначної віддаленості від станцій метро — необхідно розглядати як “індивідуальну дію”.

3. Правило виявлення “індивідуальної дії” на основі встановлення стабільності дії у часі. Характерним для цього правила є оцінка ступеня відповідності реконструйованої дії діям тієї ж людини в аналогічних ситуаціях у минулому. Чим помітніше людина змінює своє поводження при повторних ситуаціях, тим у більшому ступені воно детерминировано особистісними факторами (за умови, що на ситуацію не впливають додаткові зовнішні обставини).

Приклад — “приховування”: у серії злочинів, скоєних тією ж самою особистістю, прослідковується закономірність: у шести із семи епізодів злочинець після здійснення убивства не робив ніяких мір до приховування трупа. Лише в одному випадку — п'ятому по рахунку, мало місце переміщення трупа з наступним  його переховуванням. Очевидно, що тут порушено закономірність у його поводженні. Отже, дію по переміщенню трупа з наступним його прихованням необхідно вважати “індивідуальною”.

На третьому етапі реалізуються три психологічних правила інтерпретації “індивідуальної дії”.

1. Правило пояснення причин “індивідуальної дії” “сильною стороною” особистості, що визначила вибір даної дії серед можливих інших.

Висувається версія, що в “індивідуальній дії” проявилися (можливо акцентуйовано) які-небудь із наступних параметрів особистості

• спрямованість (потреби, мотиви, установки, життєві плани, концепції, ціннісні орієнтації, схильності, смаки);

• соціально-психологічні особливості поведінки (у тому числі демографічні, культурні, соціальний і міжособистісний статус, ролі, стилі життя та спілкування);

• характерологічні якості (характер, акцентуйовані властивості особистості);

• психічні властивості та процеси (особливості інтелектуальної, емоційно-вольової сфер, сприйняття, уваги, мови);

• операційні характеристики (звички, уміння, навички, знання);

• біопсихічні властивості (статеві, вікові, морфологічні, патологічні властивості, темперамент, стан здоров’я);

• особливості сексуальної сфери (сексуальна орієнтація, біологічні й соціальні детермінанти особистісної проблеми).

Оцінюються дії злочинця у контексті зазначених вище особистісних параметрів (необхідно пов’язати встановлені особливості у діях злочинця з якими-небудь його параметрами, здатними пояснити ці дії). Приклад — “допомога” (див. вище). “Індивідуальну дію” по наданню допомоги можна інтерпретувати наступним чином: цю людину, мабуть, відрізняє велика готовність до допомоги. Можливі й інші внутрішні причини, що пояснюють таку поведінку. Можливо він має відношення до медицини, готовий завжди виконати професійний борг, є близькою людиною для потерпілого тощо.