1.4. Повноваження суду апеляційної інстанції

У відповідності зі ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (представлення) вправі:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (представлення) — без задоволення;

2) скасувати рішення цілком або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення цілком або частково і припинити провадження в справі або залишити позов без розгляду цілком або частково;

4) змінити рішення.

Суд апеляційної інстанції залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення в тому випадку, якщо прийде до висновку, що винесене судом першої інстанції рішення законне й обґрунтовано, а мотиви скарги несуттєві. При залишенні скарги (представлення) без задоволення в постанові повинні бути зазначені мотиви, по яких доводи апеляційної скарги визнані неправильними або не є підставою до скасування рішення.

Господарське процесуальне законодавство України не містить такого повноваження, як передача справи на новий розгляд у суд першої інстанції. Його відсутність зв'язана з природою апеляційного провадження, пристосованого для повторного розгляду справи і здійснення судового контролю вищестоящим судом. Тому, переконавши, що рішення незаконне або необґрунтоване, апеляційна інстанція повинна сама виправити допущені судом першої інстанції помилки. Введення в ГПК України даного правила обумовлено «процесуальною економією, прагненням прискорити розгляд справ і усунути непотрібну тяганину». Винесення нового рішення необхідно, коли порушення норм матеріального права або недослідженість обставин справи вплинули на кінцеві висновки суду першої інстанції про права й обов'язки сторін.

Припинення провадження в справі або залишення позову без розгляду цілком або частково може мати місце тільки по підставах, передбаченим у статтях 80 і 81 ГПК України. Здійснення цих дій тягне процесуальні наслідки, зазначені в законі.

Право на зміну рішення в апеляційній інстанції виникає за тих самих умов, що і право на винесення нового рішення. Разом з тим, це право, на відміну від права на винесення нового рішення, може бути реалізоване тільки тоді, коли допущені помилки не вплинули на кінцеві висновки суду першої інстанції про права й обов'язки сторін. Зокрема, зміна рішення буде потрібна у випадку зменшення або збільшення розміру стягуваної суми. Зміна може стосуватися не тільки резолютивної, але і мотивувальної частини рішення. Таким чином, змінити рішення — значить внести в нього виправлення, що не впливають на кінцеві висновки господарського суду першої інстанції про права й обов'язки сторін.

Згідно ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, що місцевий господарський суд визнав установленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо господарський суд: а) не застосував закону, що підлягає застосуванню; б) застосував закон, що не підлягає застосуванню; в) неправильно витлумачив закон.

Незастосування підлягаючому застосуванню закону має місце в тих випадках, коли суд не тільки не вказує в рішенні підлягаючому застосуванню по даній справі норму матеріального права, але і вирішує справу всупереч нормам діючого законодавства. Дане порушення представляє і випадок застосування судом скасованого закону або норм нормативного правового акта, що суперечать діючому законові, або норми акта, прийнятого з порушенням установленого порядку.

Суть застосування неналежного закону полягає в тому, що суд при вирішенні справи керується не тією нормою, що регулює спірне правовідношення. Подібне порушення обумовлене, як правило, неправильною кваліфікацією відносин сторін.

Неправильне тлумачення закону має місце в тих випадках, коли застосовується закон, що підлягає застосуванню, але зміст його розуміється невірно, унаслідок чого у рішенні суд робить неправильний висновок про права й обов'язки сторін. Прикладом такого порушення може служити розширювальне або обмежувальне тлумачення судом норм матеріального права.

Порушення норм матеріального права, як правило, тягне зміну або скасування рішення господарського суду.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути основою для скасування або зміни рішення тільки за умови, якщо це порушення привело до ухвалення неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

1) справа розглянута господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справа розглянута господарським судом під час відсутності якої-небудь зі сторін, не сповіщеної належним чином про місце і час засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення про права й обов'язки осіб, що не були притягнуті до участі в справі;

4) рішення не підписане ким-небудь із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в рішенні;

5) рішення прийняте не тими суддями, що входили до складу колегії, що розглядала справу;

6) рішення прийняте господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених законом.

Питання про те, привело або могло привести те або інше процесуальне порушення до ухвалення неправильного рішення, у кожному конкретному випадку вирішується судом апеляційної інстанції. Те саме процесуальне порушення в залежності від обставин справи може спричинити різні процесуальні наслідки і не завжди приводить до скасування рішення. Допущені судом першої інстанції при розгляді справи незначні процесуальні порушення, якщо вони не зробили або не могли зробити впливу на кінцеві висновки суду, не є підставою до скасування рішення.