1. Перегляд судових рішень в апеляційному провадженні

1.1. Сутність і поняття апеляційного провадження

Характерними ознаками апеляції можуть виступати наступні:

1) апеляція виноситься на рішення суду, що не вступило в законну силу;

2) справа по апеляції переноситься на розгляд вищестоящого суду;

3) подача апеляції обумовлюється неправильністю рішення суду першої інстанції, що виражається, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, або в неправильному установленні фактичних обставин, або в неправильному застосуванні закону, або в неповному поданні сторонами необхідного матеріалу;

4) апеляційний суд, переглядаючи справу, розглядає як фактичні обставини, так і питання права, тобто має право перевірити як юридичну, так і фактичну сторони справи в тому обсязі, що і суд першої інстанції;

5) апеляція може бути допущена тільки один раз у кожній справі.

Дана характеристика апеляції є найбільш загальною. Однак при загальних понятті, ознаках і меті апеляції існують і особливі ознаки, характерні для різних видів апеляції.

Таким чином, апеляційне провадження — це сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції й осіб, що беруть участь у справі, здійснюваних з метою перевірки законності й обґрунтованості актів господарського суду першої інстанції, що не вступили в законну силу і повторного розгляду справи по суті.

Для реалізації апеляційного провадження необхідна наявність ряду передумов об'єктивного і суб'єктивного характеру. Під передумовами апеляційного оскарження розуміються попередні умови реалізації права на апеляційне оскарження.

Однієї з основних об'єктивних передумов допустимості апеляційного оскарження є наявність об'єкта, із приводу якого подається апеляція. Об'єктом апеляційного оскарження виступає рішення суду першої інстанції, що не вступило в законну силу й утримує в собі, на думку особи, що подає апеляційну скаргу, несприятливі для нього наслідку вирішення суперечки.

До об'єктивних умов допустимості апеляційного оскарження відноситься і дотримання визначеного терміну апеляції. Тобто, апеляційне провадження не може виникнути, якщо термін на апеляційне оскарження пропущений і в його відновленні було відмовлено.

Так, згідно ст. 93 ГПК України, апеляційна скарга подається, а апеляційне представлення вноситься протягом десяти днів із дня ухвалення рішення місцевим господарським судом, а у випадку якщо в судовому засіданні були оголошені тільки вступна і резолютивна частини рішення — із дня підписання рішення, оформленого відповідно до закону. Відновлення пропущеного терміну подачі апеляційної скарги (представлення) можливо протягом трьох місяців із дня ухвалення рішення місцевим господарським судом.

Визначаючи апеляційний термін, варто врахувати, що за цей час особи, що беруть участь у справі, незадоволені винесеним судовим рішенням, повинні підготуватися до його оскарження. Вони повинні ретельно продумати, які факти, невідповідності були ними недостатньо виявлені, обґрунтовані й у зв'язку з цим не прийняті до уваги судом першої інстанції. Вони повинні наскільки можливо виправити свої недоліки доказування, доповнити, розвити свій захист, у зв'язку з чим необхідно буде представити апеляційному судові нові пояснення, заперечення, доводи, докази. Крім цього, як правильно відзначає И. М. Зайцев, потрібно психологічно підготуватися до оскарження, скласти мотивовану скаргу, що буде досить важко зробити без допомоги юристів, і сплатити державний збір.

Тому, на наш погляд, було б більш доцільно переглянути термін апеляційного оскарження рішень господарського суду і збільшити його до одного місяця, як це передбачено в цивільному судочинстві.

Варто погодитися з думкою Е. А. Борисовой про те, що апеляційний термін повинний відповідати двом основним цілям: 1) надати особам, що беруть участь у справі, необхідний час для підготовки до судового захисту; 2) надати необхідний час на прибуття від місця свого проживання в те місто, де знаходиться апеляційний суд.

Суб'єктивною передумовою допустимості апеляційного оскарження є наявність визначеного кола осіб, що мають право принести апеляцію на рішення суду першої інстанції. Мова йде про тих осіб, яким винесене судом першої інстанції рішення наносить шкоду, що виражається для них у несприятливих наслідках. Такими особами можуть бути: а) особи, чиї вимоги, пред'явлені в суд першої інстанції, залишилися цілком або частково незадоволеними; б) особи, незгодні з мотивувальною частиною рішення. У зв'язку з цим не можуть оскаржити рішення ті особи, що цілком задоволені ухваленими на їх користь рішенням. Це положення випливає з вимоги необхідності наявності в зацікавленої особи юридичного інтересу до процесу, як передумови участі в цьому процесі.

У відповідності зі ст. 91 ГПК України, сторони в вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор — апеляційне представлення на рішення місцевого господарського суду, що не вступило в законну силу.

Таким чином, суб'єктами апеляційного оскарження є особи, що беруть участь у справі, — сторони (позивач, відповідач), треті особи, їхні представники і правонаступники, прокурор.

Дані особи мають право на апеляційне оскарження, якщо:

1) у них у справі мається визначений юридичний інтерес, тобто вони не задоволені рішенням суду першої інстанції і мають намір відстоювати свої вимоги в суді апеляційної інстанції;

2) вони мають процесуальну дієздатність. Супротивником по апеляційній скарзі може стати тільки та особа, на чию користь було винесене рішення суду першої інстанції, або його правонаступник.