Lektsiya_1

12

Уцілому світова фінансова наука у XX ст. розвивалася за двома напрямами: класичним і неокласичним.

Класичний напрям (В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль) включав такі наукові школи:

камералісти; меркантилісти; фізіократи; марксисти; китайські соціалісти;

австрійська (Е. Сакс та ін.); історична (А. Вагнер та ін.).

Неокласичний напрям (Л. Вальрас, Ф. Візер, І. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, В. Парето, п. Самуельсон, М. Фрідмен) включає такі фінансові школи та напрями:

фінансова думка країн Східної Європи і СНД (включаючи українську фінансову думку);

кейнсіанство і його епігони; сучасні напрями фінансової думки Заходу (А. Пігу, Дж.

Б’юкенен, Р.Масгрейв та ін.); італійська школа (Е. Бароне, М. Пантелеоні та ін.);

шведська школа (К. Вексель, Е. Ліндаль, Г. Мюрдаль).

В умовах командно-адміністративної системи фінансова наука практично не розвивалася, хоча одна з найвидатніших фінансових робіт XX ст. — наукова праця А. Буковецького "Вступ до фінансової науки" (1929 р.) вважалася найкращим навчальним посібником не тільки у колишньому СРСР, але й в окремих європейських країнах. У посібнику автор аргументував зміст фінансової науки, розвинув вчення про доходи, видатки, державний кредит, бюджет, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо.

У1965 р. вперше за соціалістичну добу була видана праця А. Александрова "Фінанси соціалізму", у якій з перших сторінок стверджувалося, що всі питання стосовно вчення про фінанси вже розглянуті у працях К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, матеріалах КПРС і досліджувати більше вже немає чого. Автор взяв на себе відповідальність стверджувати, що фінанси — це суспільна, а не самостійна, наука і органічна складова політичної економії.

Інші радянські вчені, зокрема Г. Точильніков, В. Дьяченко, Е. Вознесенський, А. Бірман, Б. Болдарев, П. Жовтяк, Е. Брегель, М. Азарх, Д. Аллавердян, А. Звєрєв, І. Злобін, Є. Ровінський, розглядали

13

фінанси суто з партійних позицій, дискусія проводилась тільки стосовно функцій фінансів, що для фінансової теорії і практики суттєвого значення не мало. Фактично в умовах командно-адміністративної системи фінансової науки не існувало. Елементи цієї науки з'явилися напередодні розпаду СРСР.

Разом із цим вчені-марксисти у своїх роботах значно розширили сфери фінансових відносин, включивши до неї фінанси підприємств, кредит, страхування, резервні фонди, фінансовий контроль, що позитивно відобразилося на сучасних фінансових наукових дослідженнях.

Контрольні запитання та завдання

1.Які є ознаки фінансів як специфічної вартісної категорії?

2.Назвіть основні джерела формування фінансових ресурсів.

3.З'ясуйте сутність історичного розвитку терміна "financia"?

4.Якими факторами зумовлено формування категорії "фінанси"?

5.Визначте головні історичні передумови запровадження терміна "фінанси".

6.Якими причинами зумовлено відмінність фінансів різних суспільно-економічних формацій?

7.Визначте основні джерела доходів для покриття потреб держави, що склалися історично.

8.Які властивості характерні для фінансів у сучасних умовах? http://trackls.narod.ru/books/bk2/index.html http://libfree.com/170794647_finansigenezis_evolyutsiya_finansiv.html

Змістовий модуль 3. Фінансове право та фінансова політика

3.1. Сутність та складові фінансової політики.

3.2.Форми і методи реалізації фінансової політики, фінансовий механізм.

3.3.Типи та види фінансової політики.

3.4. Система та джерела фінансового права

3.1. Сутність та складові фінансової політики

Фінансова політика держави - це сукупність заходів, направлених на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання для вирішення державою поставлених завдань.

Фінансова політика є складовою економічної політики. Вона являє собою сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих)

14

заходів, які здійснює держава через фінансову систему.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього валового продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Цілі фінансової політики:

1.підвищення об'єму і ефективності використання фінансових

ресурсів;

2.оздоровлення і структурна перебудова економіки держави;

3.досягнення вищого рівня життя населення;

4.зниження темпів інфляції;

5.згладжування економічних перепадів.

Фінансова політика пов'язана з діяльністю органів законодавчої та виконавчої влади. Фінансова політика об'єднує заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави. Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства та соціальними групами населення, територіями. Це повинно забезпечувати постійне зростання економіки, сприяти створенню умов для розвитку та функціонування підприємств різних форм власності й господарювання.

Фінансова політика знаходить своє відображення:

•у фінансовому законодавстві;

•у системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (податки, збори);

•у перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

•у структурі доходів, видатків бюджетів тощо. Складовими фінансової політики є:

•фіскальна (бюджетна та податкова) політика, яка характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання;

•грошово-кредитна політика - комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку, її механізм заснований на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів;

•політика у сфері міжнародних фінансів, яка пов'язана з налагодженням взаємовідносин держави з міжнародними організаціями та фінансовими інституціями, членство в яких є добровільним;

•фінансова політика у сфері фондового ринку та страхування,

15

яка характеризується діями держави щодо їх розвитку і регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній та інституційним інвесторам;

•боргова політика, яка визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу;

•митна політика - сукупність певних заходів держави щодо регулювання обсягів експорту та імпорту.

Виділяється три види економічної політики:

1.політика економічного зростання;

2.політика стабілізації;

3.політика обмеження ділової активності. Фінансова політика в державі включає наступні ланки:

1.вироблення науково-обґрунтованих концепції розвитку фінансів, яка формується на основі вивчення вимог економічних законів, на основі всебічного аналізу перспектив вдосконалення виробництва і стану потреб населення.

2.визначення основних напрямів використання фінансів на

перспективу і поточний період, тобто вироблення стратегії і тактики фінансової політики з урахуванням можливого зростання і падіння об'єму фінансових ресурсів, а також зовнішніх і внутрішніх політико-економічних чинників.

3. здійснення практичних дій направлених на досягнення поставленої мети.

Фінансова політика підрозділяється на два типи:

1.не дискреційна;

2.дискреційна.

Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі - досягнення безперервного збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту.

3.2. Форми і методи реалізації фінансової політики, фінансовий механізм

Важливим етапом здійснення фінансової політики в державі є вибір форм і методів її реалізації.

Як показує практика для оцінки успішності проведення фінансової політики в державі використовують, як правило, два показники:

16

рівень дефіциту бюджету; стабільність національної грошової одиниці.

Це інтегральні показники, на кожен з яких впливає велика кількість чинників, які можуть складати самостійні напрями фінансової політики.

Рівень дефіциту бюджету знаходиться в прямій залежності від проведення бюджетної і податкової політики.

Важливе значення для здійснення фінансової політики і оздоровлення фінансового положення в державі має:

розвиток фінансової інфраструктури; заходи щодо емісії цінних паперів;

вилучення з обороту вільних грошових коштів; капіталізація банків шляхом залучення додаткового капіталу;

подальше розширення безготівкових форм розрахунків комерційних банків з фізичними особами в торговій, побутовій і інших сферах обслуговування;

здійснення заходів щодо успішного функціонування фондового ринку.

Фінансовий механізм - це сукупність конкретних фінансових методів, форм, інструментів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі та перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб'єктів господарювання і фонди грошових коштів.

Призначення фінансового механізму зводиться до двох основних функцій - фінансового забезпечення і фінансового регулювання економічних і соціальних процесів в державі.

За допомогою фінансового механізму, який являє собою складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб'єктів, реалізується фінансова політика.

Складові елементи фінансового механізму такі: 1.Організаційні структури:

•фінансове планування,

•органи управління,

•нормативно-правове забезпечення фінансової діяльності,

•фінансовий контроль.

2.Методи впливу на соціально-економічний розвиток:

•фінансове забезпечення, формами якого є бюджетне фінансування, кредитування, самофінансування;

•фінансове регулювання, яке здійснюється через сальдовий та

17

нормативний методи розподілу.

3.Фінансові інструменти (податки, внески і відрахування, субсидії та дотації тощо).

4.Важелі впливу, які за напрямами дії поділяються на фінансові стимули (податкові пільги, бюджетні кредити, відстрочки сплати податків) та фінансові санкції (відміна наданих пільг, санкції за нецільове використання бюджетних коштів, за порушення бюджетного законодавства).

Крім того, фінансові важелі поділяються на окремі види:

•фінансові норми, нормативи (ставки податків, обов'язкові збори, норми амортизації, нормативи забезпечення бюджетних установ, відсотки по кредитах, орендна плата);

•фінансові ліміти та резерви (фінансові резерви підприємств, резервний фонд бюджету, ліміти бюджетного фінансування, валютні резерви НБУ); принципи, умови та порядок формування доходів, нагромаджень і фондів;

•порядок здійснення витрат, умови та принципи фінансування й кредитування.

Фінансовий механізм працює ефективно, якщо функціонують всі його складові частини. Застосовуючи їх, держава може направляти економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно потребам громадян. Цього досягають завдяки створенню фондів фінансових ресурсів.

3.3.Типи та види фінансової політики

Фінансова політика, як і фінансове законодавство, відображає суб'єктивні дії певних соціальних верств суспільства або окремих груп людей. Вони пов'язані з процесом прийняття рішень у галузі політики, економіки, фінансів і соціальній сфері. Головні завдання фінансової політики полягають у забезпеченні безперервного відтворювального процесу (насамперед продуктивних сил) та зростанні суспільного багатства.

Фінансова стратегія - це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика - поточна політика, спрямована на вирішення конкретних завдань поточного періоду шляхом реалізації конкретних методів і засобів досягнення поставленої мети за конкретних умов.

18

Прикладами фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

З погляду основних напрямів впливу фінансів на економіку країни до складу фінансової політики держави входять: бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, валютна, з управління фінансами та фінансовий контроль.

Бюджетна політика - це сукупність юридичних, економічних, організаційних заходів під час складання бюджетів, регулювання бюджетного процесу, управління бюджетним дефіцитом, організації бюджетного контролю. Вона виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їх витрачанні на різні потреби держави.

Податкова політика - найтісніше пов'язана з бюджетною політикою, становить систему заходів держави у галузі оподаткування.

Валютна політика - це сукупність економічних, юридичних та організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, що здійснюють держава та міжнародні валютно-фінансові організації. Регулювання курсу національної валюти відбувається за допомогою валютних інтервенцій центрального банку, що впливають на попит і пропозицію національної валюти й іноземних валютних цінностей у країні.

Інвестиційна політика - політика, пов'язана з державними та приватними інвестиціями на розвиток тих галузей і окремих підприємств, що мають найважливіше значення і визначають науково-технічний прогрес. Держава має заохочувати вітчизняних та іноземних інвесторів шляхом надання їм різноманітних пільг (податкових, амортизаційних та ін.).

Політика щодо управління фінансами становить систему заходів стосовно здійснення фінансового менеджменту з організації органів управління, діяльності й вироблення рекомендацій. Ефективність фінансової політики держави тим вища, чим повніше у ній враховуються об'єктивні потреби суспільного розвитку, інтереси суспільства загалом і його складових, історичні умови й сучасні особливості.

Виділяють такі типи фінансової політики:

1.Жорстка регламентація, яка полягає у тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою; права під-

19

приємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями.

2.Помірна регламентація, яка здійснюється в законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин - взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

3.Політика мінімальних обмежень, що передбачає регламентацію тільки взаємовідносин із державою, які до того ж зводяться до мінімуму, переважна частина фінансових відносин за таких умов регулюється на договірних засадах між окремими суб'єктами.

Залежно від завдань, на розв'язання яких спрямована фінансова політика, вона буває таких видів:

•політика стабілізації, яка спрямована на підтримання макро-економічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін;

•політика економічного зростання, яка спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу;

•політика стримування ділової активності, яка використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання.

3.4. Система та джерела фінансового права

Фінансове право - сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави й органів місцевого самоврядування, необхідних для їх безперервного функціонування.

Велика кількість фінансово-правових норм, із яких складається фінансове право, утворює складну систему, всередині якої ці норми групуються у різні підрозділи відповідно до сфер і ланок фінансової системи держави. Отже, у фінансовому праві норми інтегруються у самостійні підгрупи - фінансові інститути, що регулюють однорідні фінансові відносини в галузі бюджету, державного кредиту,

20

державних позабюджетних цільових фондів тощо. Правові норми фінансового права включаються в акти різних правових форм: закони, укази, інструкції, рішення та ін.

До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.

Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність.

Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України "Про Державний бюджет України", "Про систему оподаткування", "Про банки і банківську Діяльність". У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу України", "Про Національний банк України" тощо.

Норми фінансового права містяться і в указах Президента

21

України, в актах органів виконавчої влади - постановах та декретах Кабінету Міністрів України (останні видавалися протягом 19921993 років). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності.

Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ - Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади - міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду).

Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, який дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.

За Господарським кодексом фінансова діяльність суб’єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції, робіт та послуг і одержання прибутку.

До сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, виражають відносини між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами і організаціями – з другого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які перебувають під контролем центрального (в Україні –Національного) банку

Контрольні запитання та завдання

1.Охарактеризуйте фінансову систему за внутрішньою структурою.

2.У чому полягає сутність організаційної структури фінансової системи?