14. Зіткнення героїв – носіїв ренесансних рис людини в трагедії Шекспіра «Отелло»

Джерелом сюжету трагедії «Отелло» послужила новела «Венеціанський мавр», зі збірника італійського письменника Джіральді Чінтіо. Але Шекспір багато змінив, надав твору іншого характеру й змісту.

Трагедія кохання в «Отелло» зумовлена світоглядом і мораллю суспільства доби Відродження. У складному конфлікті зіткнулися два типи людей, два світогляди породжені добою Ренесансу. Те, що було в ній героїчного й шляхетного, втілене в образа Отелло і Дездемони, її темні сили – в Яго. Мавр Отелло – славетний генерал Венеціанської республіки. Він важкий і героїчний шлях і лише своїми доблестями здобув пошану почесті й визнання. Честолюбні прагнення чужі Отелло. Необхідність корисної діяльності – це властивість його натури, він відданий військовій справі, яку розуміє як високий державний обов’язок. Своїми подвигами Отелло завоював серце юної венеціанки Дездемони. Отелло і Дездемону поєднала духовна близькість, тому кохання дало їм найвище щастя. Заради нього Дездемона зламала старі традиції, знехтувала батьківською забороною. Отелло і Дездемона – цілісні особистості Ренесансу. Це люди широкої натури, безкорисливі, доброзичливі й довірливі. Вини поводяться природно, вільні й відкриті до інших людей, не здатні на пристосовництво.

Зруйнував щастя благородних і довірливих людей і призвів їх до загибелі Яго, який за своїм світоглядом втілює темну, зворотну сторону Ренесансу. Це людина розумна й діяльна. Але всю поведінку Яго визначає не творче, а руйнівне начало – хижацтво й індивідуалізм, що характерне для буржуазії нової епохи. Ставлення Яго до людей зумовлене його переконанням в їхній підступності і порочності. Яго ненавидить Отелло і Дездемону за те, що вони всім своїм життям заперечують його хижацький світ. Яго хоче не просто знищити Отелло – він прагне принизити його, поставити у становище «недолю дини». Тому він і спрямував свій удар на душу Отелло – кохання. Як тільки Отелло повірив намовам Яго і зневірився в Дездемоні, життя втратило сенс. Дездемона стала для нього втіленням невірності, безчесності, всього ворожого йому в світі, і він убив її.

Винні у трагедії і Яго, і частково Отелло. Його гуманістичні переконання не були достатньо глибокими, не до кінця звільнився від старих стереотипів. Занадто легко Отелло повірив Яго, на момент спустився до його рівня. Це і вина і біда Отелло. Після вбивства Дездемони відразу відкривається її невинність. Мука, каяття Отелло безмежні. Після всього, що сталось Отелло не може жити, і він заколю себе, але йде з життя з відновленою вірою в Дездемону, в чистоту й благородство людей.

16. Естетика Класицизму

Класицизм – ідейно-художній напрям у західноєвропейській літературі та культурі, що виник спершу в Італії у 16ст. і стала домінуючим протягом 17 ст. у різних країнах Європи. У деяких країнах він зберігав свої позиції до 19ст. Найбільше розвинувся у франції у 17ст. (Малерб, Корнель, Расін, Мольєр, Ларошфуко).

Формування класицизму тісно пов’язане з розвитком монархічних держав. Мистецтво підпорядковувалося суспільним інтересам. Боротьба за національне об’єднання країни під владою монарха сприяла формуванню високої дисципліни розуму, формуванню відповідальності за свої вчинки, посиленню інтересу до державних проблем. Тому зображувані події митці сприймали передусім з політичного боку. Вони вважали, що головне завдання мистецтва полягає в тому, щоб упорядкувати світ і навчити людей бути щасливими, дати їм зразки для наслідування у поведінці та вчинках. Представники класицизму були переконані, що є дві умови для людського щастя: суспільна (підкорення державним інтересам) і етична (підкорення пристрастей розуму). Тому всі жанри класицистичного мистецтва відзначаються дидактичністю, прагненням повчати.

Естетичне підґрунтя класицизму – антична теорія поетики, передовсім «Поетика» Арістотеля. Класицисти оголошують античну літературу гідною наслідування й ідеальною. Класицизм, як напрям, спершу заявив себе як теорія і практика наслідування античного мистецтва, однак згодом, захоплені прикладом античних майстрів, класицисти прагнули встановити власні взірцеві канони мистецтва.

Філософською основою класицизму став раціоналізм – вчених в теорії пізнання, згідно з яким достовірні знання можуть бути здобуті лише розумом або за допомогою знань, притаманних розуму від народження. Як вважали раціоналісти (Декарт, Лейбніц та інші), досвід, практика, почуття не мають жодного значення. Головне – діяльність розуму, який є джерелом і критерієм оцінки всього. Слідом за раціоналістами класицисти віддають перевагу розуму. Боротьба розуму і почуттів стає одним із провідних сюжетів їхніх творів.

Першою спробою формування принципів класицизму була «Поетика» Шаплена(1638), але найпослідовнішим, найгрунтовнішим став теоретичний трактат Буало «Поетичне мистецтво» (1674), написаний після того, як класицизм уже сформувався. Буало встановив межі для кожного жанру, поділивши всі жанри літератури згідно з темами й особливостями стилю. На думку теоретика, розум – це не тільки істина, а й краса, що становить найвищий ідеал мистецтва.

Буало вважав, що античні майстри створювали свої шедеври, наслідуючи певні правила, якими слід скористатися. Звідси й походить чітка регламентація мистецтва класицизму. Письменник, на думку Буало, повинен дотримуватися у своїй творчості усталених канонів.

У галузі мови Буало висував вимоги ясності й чистоти, його ідеалом була мова понятійна, афористична, яка б відповідала засадам теорії трьох стилів.

Буало орієнтував митців на створенні гармонійного мистецтва. На його думок, кожний твір має бути цілісним щодо задуму й формами, тематики й мови, жанру і композиції. Логічність, єдність, урівноваженість усіх елементів тексту – шлях до досконалості й естетичної довершеності.

Класицисти утверджували вічність ідеалу прекрасного, що спонукало їх наслідувати традиції античних майстрів. У літературі простежується чіткий поділ на певні жанри: високі(ода, епопея, трагедія, героїчна поема), середні (наукові твори, елегії, сатири), низькі (комедія, пісні, висти в прозі, епіграми). Твори різних стилів і жанрів розрізнялися як за своєю ідейно-тематичною спрямованістю , так і мовою.

Важливим елементом в естетиці класицизму є вчення про розум як головний критерій художньої правди і прекрасного в мистецтві. Класицисти вважали, що античні майстри творили за законами розуму. Письменникам нового часу теж слід дотримуватися цих законів. Звідси походить майже математична точність правил класицизму, прагнення до гармонійності форм.

Образи чітко розподіляються на позитивні і негативні. Класицистичні герої мали певним чином виховувати читачів або глядачів.

Драматичні твори (трагедія, комедія) підкорялися правилу трьох єдностей – часу, місця, дії. У п’єсі зображалися події, які відбувалися протягом одного дня і в одному місці.

Ієрархія стилів	Жанри	Теми	Ідеї	Герої	Мова
Високі	Ода, трагедія, епопея, героїчна поема	Події загальнодержавного й історичного значення	Прославлення монархії, громадське служіння	Царі, видатні діячі, придворні	Велична, урочиста
Середні	Наукові твори, елегії, сатири	Наука, природа, людські вади	Пізнання світу й людської природи	Представники середніх класів	Загальновживана
Низькі	Комедія, пісні, листи в прозі, епіграми.	Соціальні пороки, негативні риси характеру	Викриття соціальних і людських вад	Представники середніх і низьких класів	Розмовний стиль

Класицисти стверджували що письм. може творити тільки за певними правилами не може бути такого що зараз герой у одній країні а через годину в іншій.