9. Романтичний і побутовій плани сюжету комедії Шекспіра «Дванадцята ніч» (Образи Орсіно, Олівії, Тобі Белча, Мальволіо)

«Дванадцята ніч» завершує серію веселих комедій Шекспіра першого періоду. Місцем її дії є умовна південна країна Іллірія, однак у сценах відчувається побут Англії. Сюжет «Дванадцятої ночі» має два плани: романтичний і побутовий. Головну лінію становлять історії ідеальних, шляхетних героїв. Герцог Орсіно безнадійно закоханий у графиню Олівію. Але вона тяжко переживає смерть свого брата і вирішує жити самотньо. Орсіно намагається зворушити Олівію пишномовними любовними посланнями, що приносить їй його паж. А паж – це переодягнена дівчина Віола, що недавно поступила на службу до герцога. Віола кохає герцога, але бажає йому щастя, тому щиро хоче йому допомогти, Олівія насміхається над посланнями і закохується в пажа. Дія надзвичайно заплутується, виникають різні непорозуміння, котрі одних смішать, а інших змушують страждати. Зрештою все виясняється і комедія закінчується щасливо. Олівія одружується з Себастіаном, братом Віоли, а почуття дружби герцога до Орсіно переростає у кохання до чесної і доброї Віоли. Герої комедії ідеалізовані, автор хотів надати комедії романтичності.

У п’єсі є і побутовий, комедійний план. Ці сцени розширюють і збагачують зміст комедії, урізноманітнюють тон, поглиблюють комізм. Цікавими персонажами є сер Тобі Белч – понад усе цінить плотські насолоди. Життя його – у смачному біфштексі, доброму вині, веселих витівках, піснях і жартах. Розважається сер Тобі за рахунок Олівії або сера Андреа. Без особливих труднощів Тобі видурює у нього пошти на розваги, обіцяючи влаштувати йому шлюб зі своєю племінницею.

Мальваліо – дворецький Олівії, ворог усього веселого і радісного. Це вже образ сатиричного плану. В ньому Шекспір викриває ворожу гуманізмові пуританську лицемірну мораль. Герої комедії не зносять дворецького за честолюбність, злобність, неприродність поведінки, знущаються з нього і виставляють його на посміховисько. Проте Мальваліо не безневинний, він втілює войовниче зло і тому небезпечний для інших. Зловісною загрозою звучить його остання фраза: «Я ще віддячу всій вашій зграї».

10. Оптимістична віра в неминучість торжества гуманістичних відносин між людьми в трагедії Шекспіра «Ромео і Джуліет»

В середню 90-х років у період написання веселих комедій Шекспір створив і трагедію «Р і Дж». Сюжет її запозичено з поеми англійського поета Артура Брука, написаної, в свою чергу, на основі італійської новели МатеоБарделло. «РіДж» має багато спільного з ранніми комедіями кохання і в побудові, і в настрої. Трагедія пройнята оптимістичною вірою в неминучість торжества гуманістичних відносин між людьми, в ній значне місце займають комедійні сцени. У центрі сюжету трагедії, як і в комедіях, є історія кохання юних героїв, але розвивається ця тема в трагічному плані і завершується загибеллю закоханих. Трагізм долі Ромео і Джульєтти зумовлений обставинами суспільного життя, зіткненням у ньому старого і нового, феодальної і гуманістичної моралі. На шляху до щастя героїв загрозливою перешкодою стоять давня кривава ворожнеча між родинами Монтеккі і Капулетті та жорстокі феодальні моральні устої. Ромео і Джульєтта - це люди вже нового часу. Світ, який вони приймають, заснований на началах добра і любові. Глибина і природність почуття веде їх до розуміння невиправданості законів ворожнечі і насильства у стосунках між людьми, і тому вони відважно відкидають і традицію родової помсти, і деспотичну владу батьків, і стару родинну мораль. Особисте щастя, за яке з такою мужністю борються Ромео і Джульєтта, набуває в зображенні Шекспіра соціальної цінності. Кохання героїв показане як всеохоплююча пристрасть, що породжує позитивні начала. Це почуття чисте і радісне, сповнене правдивої поезії і гармонії, воно духовно збагачує героїв, загострює і розширює думку, зміцнює волю. З великою художньою переконливістю, без сентиментальності й мелодраматизму, у тонах найщирішого ліризму Шекспір розкриває високу поетичність почуттів Ромео і Джульєтти та красу кохання. Тим виразніше проявляється в трагедії уся безглуздість і жорстокість старої моралі і трагізм долі молодих героїв, які гинуть у боротьбі з цією мораллю.

Ромео і Джульєтта смертю своєю подолали стару мораль. Ворогуючі родини відкинули помсту, злобу і визнали правоту людяності й миру. Така кінцівка позбавляє трагедію песимізму, але трагізму не усуває. Твір залишає сумне відчуття непомірності й невиправданості втрати. Крім головних героїв, у трагедії діє ще ряд неповторних, життєво правдивих і майстерно зображених персонажів. Серед них яскравістю характеру виділяється «вогнений» Тібальт, фанатичний прибічник ворожнеч і традиції кривавої помсти. Велике враження справляє друг Ромео - розумний, витончено дотепний, запальний Меркуціо, який ненавидить усе штучне й протиприродне в житті. Він добре розуміє безглуздість ворожнеч і з властивою йому пристрастю засуджує їх. Смертельно поранений Тібальтом, він проклинає ворогуючі родини і Монтеккі, і Капулетті. Багато простонародного гумору вносить у трагедію комедійний образ мамки Джульєтти - втілення незмінної життєрадісності. Одним із найбільш значних і цікавих у творі є образ ченця Лоренцо. В його ставленні до світу немає нічого релігійного. Лоренцо по-справжньому людяний і мудрий, мислить як гуманіст. Він вивчає природу, її закони і, виходячи з них, судить про вчинки людей і стосунки між ними. Лоренцо стає на захист почуття закоханих і найглибше розуміє усю невиправданість їхньої загибелі.