Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Теорія лінгвістичних вчень (5 курс).docx
Скачиваний:
67
Добавлен:
02.03.2016
Размер:
40.21 Кб
Скачать

Американська етнолінгвістика

Етнолінгвістика виникла в США, у кінці XIX — на початку XX ст., у зв'язку з інтенсивним вивченням мови індіанських племен Північної, а потім і Центральної Америки. Головна увага приділялась етнографічному матеріалу та дослідженню мов, які не мають писемної традиції. Концептуальні основи були закладені в працях І. Гердера , В. фон Гумбольдта. В мовознавчому напрямі етнолінгвістика США почала розвиватись з появою праць Ф. Боаса та його учнів, які заклали нові традиції американської лінгвістики, підняли певне коло проблем та визначили методи їх дослідження (термін етнолінгвістика часто замінюється на «антрополінгвістика» та«етносемантика»). Головною була проблема генетичної спорідненості мов американських індіанців. В подальшому чільне місце в етнолінгвістиці займає дослідження взаємодії мов індіанців та індоєвропейських мов (англійської, французької, іспанської) та їх взаємовплив (праці Хойєра (мови тонкава і апачів), Б. Уорфа (мова хопі), Дж. Трейджера (мова таос)) та ін.

Е. Сепір у трактаті «Мова» розмежовує мову та культуру. Культура для нього — це те, що суспільство робить та про що думає, а мова — це мистецтво мислення. Причинно-наслідкого зв'язку між ними Учень Е. Сепіра Б. Уорф радикалізував тези свого вчителя. На його думку, пізнання світу повністю визначено мовою, тому що люди, які розмовляють різною мовою бачать світ по-різному. До радикалістів належали Хойджер, Лі, Клакхон та ін. Суть радикального підходу виразив Клакхон, сказавши, що з антропологічної точки зору існує стільки ж різних світів на Землі, скільки є мов.

Крьобер, Вьоглин та Харріс (услід за «пізнім» Сепіром) були засновниками "помірного" напрямку в етнолінгвістиці. Їх погляди зводились до того, що мова є умовою виникнення культури, частиною культури, тому вербальну та невербальну діяльність людини слід розглядати разом

У. Гуденаф в 1960—1980 рр. висунув ідеаційну теорію культури в межах когнітивної антропології, за якою найкращий шлях до знань, понять, суджень, що містяться у когнітивному коді, пролягає через мовні комуніканти, тобто тільки через мову можлива концептуалізація світу.

У. Гуденаф та Ф. Лонсбері запропонували компонентний аналізСуб'єктивним є явище, яке, існуючи об'єктивно, виокремлюється за допомогою мовної категоризації світу на рівніпідсвідомості. Дослідження «системи культурного поводження» («мовленнєвої діяльності»- ethnography of speaking) Хаймза стає основою комунікативного напрямку етнолінгвістичних досліджень, де мовленнєву діяльність розуміють як норму поведінки людини в культурному соціумі. Основний об'єкт дослідження — мовленнєва діяльність в залежності від ситуації, соціального стану, взаємовідносин учасників комунікації

Празька лінгвістична школа

Празька школа оформилась організаційно у 1926 р. на базі Празького лінгвістичного гуртка, засновниками якого були представники чеського і російського мовознавства. Предст: В. Матезіус, Б. Гавранек, В. Скалічка, Ф. Травнічек, М. Трубецькой, Р. Якобсон, С. Карцевський.

Теоретичні погляди формувалися в боротьбі двох полярних тенденцій: невдоволенням Пражан атомістичною теорією молодограматиків, друга — пошуками нових методів дослідження мовотворних фактів. Празька школа, критикуючи молодограматиків за їх прагматичне розуміння мовотворення, погоджувалася з ними в тому, що феномени усіх рівнів мовотворення є надійним матеріалом для історичних досліджень. Однак вона не абсолютизувала історичних досліджень. На відміну молодограматикам, як, до речі, і Ф. де Соссюру, Пражани вважали, що діахронія не протистоїть синхронії, що синхронна інтерпретація явищ мовотворення на певному етапі може передбачати й інтерпретацію ретроспективну. Одночасно з цим, вони виступили проти психолого-натуралістичного розуміння науки про мовотворення, вказуючи на вододіл між лінгвістикою як самостійною нау¬кою і психологією, фізіологією і логікою.

У своїх «Тезах» пражани заявили, що вони розглядають мовотворення з погляду його структури, що у зв’язку з цим, і теорія їхня є структурною. Отже, мовотворення – це функціональна система знаків, тобто певна система відбору знаків вираження, підпорядкована конкретній меті відображення.

Дослідницькі інтереси Празької лінгвістичної школи були досить широкі, її представники розробляли проблеми структурної фонології, морфонології, формотворення і словотворення, синтаксису речення і словосполучення, створивши при цьому досить оригінальну теорію актуального членування (тема і рема), а також стилістики, поетичного мовотворення.

Празька лінгвістична школа приділила найбільше уваги розробці фонології. Фонологічна теорія найдокладніше розроблена у праці М. Трубецького «Основи фонології».

Пражани, досліджуючи звук, прийшли до висновку, що він є об'єктом двох різних наук — фонетики і фонології. У фонемі акумулюється два аспекти: матеріальний, тобто акустично-артикуляторний і ідеальний, тобто такий, що має цінності, які визначаються відношенням, опозицією і не можуть бути сприйнятими ні візуально, ні аудиційно. Акустично-артикуляторний аспект — це об’єкт фонетики, аспект ціннісний досліджується фонологією.

Характерною рисою Празької структуральної школи є те, що вона не обмежувалася даними одного мовотворення чи групи генетично споріднених мовотворень. Вона залучала факти мовотворень не тільки різних груп, але й віддалених сімей.

Представники Празької лінгвістичної школи прагнули поширити структурно-функціональні дані фонології на інші рівні мовотворення — морфологію, синтаксис, стилістику, а також на лінгвістичну географію. Щоправда, у структурному і функціональному підході до граматики і стилістики у них не було єдності думок. Вони були піонерами у відкритті такої науки, як морфонологія, тобто науки, яка досліджувала фонологічну структуру безпосередніх складників слова — морфем.