Грошово-кредитна політика

Грошово-кредитна політика — комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, що їх здійснює держава з метою регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості, врівноваження платіжного балансу.

Oб’єктами грошово-кредитної політики виступають сукупна грошова маса та рівень процентних ставок.

Суб'єктами грошово-кредитної політики виступають центральний (емісійний) банк країни, комерційні банки, інституції зі страхування депозитів тощо.

Інструменти грошово-кредитної політики — операції на відкритому ринку, управління обов'язковими резервами, облікова політика.

Операції на відкритому ринку — купівля та продаж уповноваженими установами держави її цінних паперів. Купівля державних цінних паперів спричиняє додаткову грошову емісію. Продаж державних цінних паперів знижує обсяги грошової маси, що перебуває в обігу.

Управління обов'язковими резервами — зміна норми обов'язкового резервування банківських депозитів. Зменшення норми обов'язкового резервування призводить до збільшення ліквідності банківських активів. Збільшення норми обов'язкового резервування призводить до зменшення можливостей комерційних банків до кредитування.

Облікова політика — зміна норми відсотка при наданні позик центральним банком комерційним банкам. Такий кредит надається комерційним банкам під заставу державних цінних паперів. Через зміну облікової ставки на грошовому ринку збільшується або зменшується пропозиція кредитних ресурсів.⁵

Сучасна економіка є грошовою економікою, оскільки всі економічні операції проводяться за участю грошей. Грошима називається – сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні операцій. Сучасні платіжні засоби випускаються центральним та комерційними банками і представлені двома видами грошей: символічними та кредитними. Символічні або декретні гроші – засоби обміну, що є формами боргових зобов’язань держави і не мають власної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво, а цінність визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги. Монопольне право емісії готівкових грошей закріплене за центральним банком і підпорядковане певним вимогам: державна гарантія обігу; здатність підтримувати стабільність їх купівельної спроможності тощо. Купівельна спроможність грошей – це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю. Кредитні, або депозитні гроші – засоби обміну, які є борговими зобов'язаннями депозитних інститутів (безготівкові гроші). Вартість депозитних грошей визначається їх купівельною спроможністю. Депозити – це грошові кошти, вкладені в комерційні банки в готівковій чи безготівковій формі для зберігання на певних умовах. Державне регулювання ринку грошей здійснює центральний банк за допомогою грошово-кредитної політики. Проведення грошово-кредитної політики передбачає зв'язок між інструментами цієї політики та її цілями. Цілі ділять на кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс). Розглянемо варіанти грошово-кредитної політики. Гнучка грошово-кредитна політика – політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація процентних ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою. За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням їх пропозиції. І навпаки, скорочення попиту веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати процентну ставку на фіксованому рівні. Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. стабільного рівня цін – регулювання кількості грошей в обігу.

Наслідки зміни облікових ставок невизначені для фінансово-економічної системи, оскільки центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки. Резервні вимоги впливають на здатність комерційних банків змінювати пропозицію грошей двома шляхами:

1) змінюючи обсяг надлишкових резервів комерційних банків;

2) змінюючи розмір грошового мультиплікатора.

Але часта зміна норми обов'язкового резервування вимагає від комерційних банків підтримувати значний рівень надлишкових резервів, щоб мати змогу в будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Тому резервні вимоги не використовуються для поточного контролю за розміром грошової маси в економіці. Вони є інструментом довгострокової дії і застосовуються найрідше. Канали, через які зміни в пропозиції грошей впливають на реальний сектор економіки, мають назву передатного механізму грошово-кредитної політики. У кейнсіанській моделі механізм грошової трансмісії діє через прийняття підприємницьких рішень щодо інвестиційних витрат, а основною ланкою є вплив процентних ставок на інвестиції.