1 .Запас гумусу по генетичних горизонтах розраховується за формулою:

М = а х ЩГ х h;

Де М - запас гумусу в шарі h, т/га

а - вміст гумусу, %

ЩГ - щільність грунту, г/см

Розрахунок запасу гумусу по горизонтах окремо для кожного грунту:

а) для чорноземів звичайних середньогумусних:

б) для лучно – чорноземних грунтів:

в) для лучно – болотних:

2.Максимально можливі запаси продуктивної вологи розраховують за

формулою: ДАВ = (НВ - ВВ) х ЩГ х h х 0,1

де ДАВ - діапазон активної вологи, мм

НВ - найменша волоємність, %

ВВ - вологість в'янення, %

ЩГ - щільність грунту, г/см

h - глибина шару грунту, см

0,1 - коефіцієнт для переведення в мм.

а) для чорноземів звичайних середньо гумусних:

б) для лучно – чорноземних:

в) для лучно – болотних грунтів:

3. Метод визначення елементів живлення це метод Корнфілда, за яким азот та фосфор = 20 ,калій = 17.

4. Бал бонітету для кожного показника вираховується за формулою:

Де - бал типової діагностичної ознаки, %

Ф – фактичне значення ознаки;

Е – еталонне значення ознаки.

а) для чорноземів звичайних середньо гумусних:

б) для лучно – чорноземних:

в) для лучно – болотних:

5.З одержаних балів ознак усіх типових критеріїв обчислюю для кожного грунту середньозважений бал за формулою:

де- середньозважений бал з типових критеріїв;

- бали типових критеріїв( гумусу, ДАВ, N, P2O5, K2O );

- ціна балу критерію;

- сума цін балів усіх критеріїв.

а) для чорноземів звичайних середньо гумусних:

б) для лучно – чорноземних:

в) для лучно – болотних грунтів:

6. Коректування середньо зважених балів проводять за формулою:

Бб = Бсз + Кн

Де Бб - бал бонітету грунту;

Бсз - середньозважений бал типових критеріїв;

Кн - коефіцієнт поправок на негативні властивості грунтів і клімату.

Поправки наведено і пораховано в таблиці №13.

РОЗДІЛ 7. Заходи з підвищення родючості грунтів.

Для одержання високих і сталих врожаїв, необхідно, використовуючи досягнення науки і передового досвіду, здійснити ряд заходів по поліпшенню організації території, обробітку грунту, застосування добрив у сівозмінах, відповідно до ґрунтових відмін, поліпшенню природних кормових угідь, боротьби з ерозією та інші заходи.

Родючість грунту створюється у процесі ґрунтоутворення і безперервно змінюється залежно від напрямку та інтенсивності біохімічних, фізичних і фізико – хімічних процесів, на які у свою чергу впливають характер рослинності, кліматичні умови, агротехніка та інші фактори.

Гумус – основний показник родючості, який інтегрує у собі практично всі властивості та явища грунтів. Незважаючи на застосування мінеральних добрив, гумусові речовини грунтів здебільшого продовжують залишатися важливим джерелом азоту, фосфору, сірки для живлення рослин та мікроорганізмів. Присутні в органічній частині грунтів вітаміни, ауксини, антибіотики та інші фізіологічно активні сполуки стимулюють ріст і розвиток сільськогосподарських рослин. З метою підвищення вмісту гумусу та доведення гумусового стану грунтів до оптимального рівня потрібно вносити досить великі дози органічних добрив протягом тривалого періоду. Виконати цей захід не завжди вдається через господарські, організаційні, економічні труднощі. Тому для оптимізації ґрунтового живлення велике значення має постійне збагачення грунтів органічною речовиною, хоча б для підтримання постійного вмісту гумусових сполук. Потрібно створити у грунті такі умови, щоб у ньому постійно відбувалися процеси гуміфікації, акумуляції та трансформації органічної речовини.

Ерозія виступає одним із головних чинників, який сьогодні обмежує використання грунтів у складі ріллі. Ерозійні процеси і у першу чергу водна ерозія, завдають значних матеріальних збитків сільськогосподарському виробництву. Без запровадження протиерозійних заходів ґрунти швидко втрачають родючість, а земельні ділянки перетворюються у непридатні для подальшого використання. Раціональний підбір культур, заснований на елементах протиерозійної агротехніки, є необхідною умовою введення виробництва на еродованих грунтах. Для попередження ерозійних процесів найкраще використовувати лісові насадження, потім трав’янисту рослинність, зернові культури, коренеплоди і чорний пар. Суттєвий вплив на протиерозійну здатність має густота рослинного покриву. Чим вищий ступінь покриття ґрунтової поверхні рослинністю, тим нижчі показники ерозії. Планування ґрунтозахисної структури сівозмін є одним із заходів раціонального ведення господарства на еродованих грунтах. Застосування добрив на еродованих грунтах слід розглядати не тільки, як головний захід підвищення урожайності сільськогосподарських культур, але і як один із важливих заходів захисту грунтів від ерозії. Для підвищення урожайності на ділянках із слабо еродованими грунтами рекомендується вносити підвищені дози добрив: азотних на 25%, фосфорнх на 15%, калійних – 10%, органічних на 20%.

Вода у грунті є найважливішим грунтогенним, екологічним, біопродукційним, меліоративним, агрономічним чинником. Для підвищення вологозабезпеченості вибирають заходи регулювання повітряного режиму грунтів. Регулювання водного режиму здійснюється з метою оптимізації умов зволоження. У місцях поганого зволоження потрібно інтенсивно використовувати поливи. Створення значних запасів вологи у грунті навесні повинно розпочинатися з осені за допомогою зяблевого обробітку впоперек схилу, снігозатримання, формування куліс і лісосмуг. Також поля необхідно очищати від бур’янів, які непродуктивно витрачають надто багато вологи, а до сівозмін слід включати одне – два поля чорного пару. Залишки рослинних та тваринних організмів, продукти їх життєдіяльності та розкладу, мінеральні речовини та багато інших факторів обумовлюють реакцію ґрунтового розчину. Реакція ґрунтового розчину – це одна з найважливіших його властивостей. Вона впливає на всі біологічні процеси, що мають місце у грунтах, а також на ріст і розвиток рослин. Зрошення та осушення грунтів разом з регулюванням водного та повітряного режимів дозволяють у одному випадку розбавляти дуже концентровані грунтові розчини, а в іншому – збільшувати загальну їх концентрацію. Також для оптимізації ґрунтового розчину потрібно використовувати хімічну меліорацію, а саме вапнування кислих грунтів. При внесені вапна чи вапнякових матеріалів у грунт реакція середовища доводиться до оптимальних значень, при яких культурні рослини добре ростуть і розвиваються. На грунтах, що мають лужну реакцію середовища, можна застосовувати метод так званого кислування грунтів, це призводить реакцію ґрунтового розчину в кореневмісному шарі до слабо кислих або нейтральних значень.

Для різних типів грунтів потрібно вносити різну кількість мінеральних добрив, які вносять окремо або разом з органічними добривами. Мінеральні добрива містять необхідні для рослин поживні речовини, головним чином у формі неорганічних сполук. Сприятливе внесення мінеральних добрив поглиблює глибину орного шару, що у свою чергу покращує урожайність всіх сільськогосподарських культур.

ВИСНОВОК

З даної курсової роботи можна зробити висновок, що дана територія господарства знаходиться у сприятливих кліматичних умовах, фактором ґрунтоутворення є виробнича діяльність людей, які спрямовують свою діяльність на покращення родючості грунтів. Рельєф території також придатний для вирощування сільськогосподарських культур, механізованого обробітку ґрунту і збору продукції.

Як зазначено у розділі 5.3 найбільш забезпечені гумусом є чорноземи типові, найменш лучно – болотні. Забезпечення орного шару елементами мінерального живлення добре у всіх типах грунтів.

За результатами бонітування видно, що родючість у чорноземів типових середньо гумусних найкраща, у лучно – болотних і лучно – чорноземних добра. Заходи щодо підвищення родючості цих грунтів поданні у розділі 7.

Список використаної літератури:

1. Барвінченко В. І. Практикум з ґрунтознавства: Навчальний посібник для виконання лабораторно-практичних робіт - Вінниця: ВВ ВДАУ, 2006. – 175 с.

2. Атлас почв Украинской ССР. – К.: Урожай, 1979. – 159с.

3. Крикунов В.Г. Грунти і їх родючість. К.: Вища школа, 1993. – 287с

4. Грунтзнавство/ Ред. Д.Г. Тихоненко. – К.: Вища освіта, 2005.- 703с

5. Почвоведение / Ред. И.С. Кауричев. – М.: Колос, 1982, 1988.

6. Почвы Украины и повышения их плодородия/ Ред. Н.И. Полупан. Т. 1. – К.: Урожай, 1989. – 296с.

7. Барвінченко В.І., Заболотний Г.М. Грунти Вінницької області. – Вінниця. 2004. – 46с.

8. Довідник по клімату України. Видання різних років.

9. Карта грунтів України.

38