24. Операції комерційних банків та їх загальна характеристика

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

– пасивні операції;

– активні операції;

– послуги.

Пасивні операції комерційних банків – це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. За видами банківські ресурси поділяються на: власні, залучені, позичені операції.

Є чотири форми пасивних операцій комерційних банків:

– первинна емісія цінних паперів комерційного банку;

– відрахування від прибутку банку на формування або збільшення фондів;

– одержання кредитів від інших юридичних осіб;

– депозитні операції.

Активні операції комерційних банків – це операції, пов'язані з розміщенням банківських ресурсів у грошових і кредитних та інвестиційних портфелях.

Поряд із традиційними банківськими операціями (кредитування, розрахунки) розвиваються нетрадиційні. Це в першу чергу банківські послуги, серед яких головне місце займають трастові, гарантійні, консультативні тощо, що здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок та, як правило, від його імені. Банк за їх виконання отримує комісійну винагороду

25. Методи реалізації рестрикційної політики центрального банку та її суть

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою ж мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації) зменшиться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу

26. Кредитні відносини центрального банку з комерційними банками

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звер­таються до центрального банку.

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і роз­ширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

27. Роль центральних банків в регулюванні готівково-грошового обігу

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює:

1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2) створення резервних фондів банкнот і монет;

3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій;

7) визначення вимог стосовно технічного стану і організації охорони приміщень банківських установ.

Механізм емісійно-касового регулювання грошової маси передбачає порядок введення та вилучення грошей з обігу, а також їх перерозподіл між територіями і регіонами країни залежно від потреб економіки.

Випуск грошей в обіг є комплексом заходів, який складається з таких основних етапів:

1) прогнозування потреби у готівковій масі;

2) виготовлення грошей;

3) створення резервного фонду готівки у центральному сховищі;

4) власне введення грошей в обіг.

Готівка, як правило, використовується при одержанні населенням своїх доходів та їх використанні (виплата заробітної плати, пенсій, стипендій, придбання товарів і послуг, розміщення коштів у банківських внесках тощо).

Проблема емісійних операцій і забезпечення найефективнішого їх впливу на розвиток економіки є однією з головних у діяльності центральних банків усіх країн. На сьогодні для світової практики характерні дві основні моделі центрального емісійного банку: англосаксонська (типові представники - Великобританія та СІНА) і континентальна (більшість європейських країн).

В англосаксонській моделі грошова емісія здійснюється окремим від центрального банку органом, який передає потім емісійні банківські білети банківським установам. У СІНА це відбувається в рамках Федеральної резервної системи.

Водночас у континентальній моделі рішення про грошову емісію приймається безпосередньо центральним банком у межах, визначених правовими нормами.