23. Наочність у викладанні економіки в школі.

Наочністю в навчанні називають спеціально організоване в ході навчальної роботи і підпорядковане її завданням застосування реальних об’єктів, явищ дійсності чи їх зображень. За допомогою зору людина отримує до 90% інформації.

Система засобів наочності включає вербальні засоби (образне слово, таблиці), графічні (діаграми, графіки, СЛС), екранно-звукові, зображувальні (малюнки), натуральні.

Наочність навчання використовувалась ще з часів Давньої Греції. На сучасному етапі дидактика трактує наочність як принцип навчання, який ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень.

Ідея наочності навчання реалізується через використання наочних посібників. Залежно від органів почуттів на які розраховані ці посібники їх поділяють на такі групи:

1)фонічні - сприймаються слухом

2)візуальні - сприймаються зором (карти, схеми, таблиці, візуальне відображення розрахунків і т.д.)

3)змішані (до них можна віднести комп’ютерні симулятори, які розроблені до певних тем економічних дисциплін, симулятори відображають певні схеми, малюнки, таблиці та коментують їх генеруючи голос людини)

Наочні посібники поділяються також на:

1) статичні (можуть бути певні слайди, діафільми з складними графіками і т.д.)

2) динамічні (можуть бути кінофільми, комп’ютерні симулятори та інші).

Використання наочності при передачі інформації дозволяє спрямувати її сприйняття адресату, виявляти або формувати асоціації пов’язані із життєвим досвідом, розвивати образне мислення, що скеровує загальний розвиток дитини.

При використанні потрібно враховувати психологічні механізми впливу різних зорових подразників на сітківку ока , а, отже, на загальне сприйняття:

- Найкраще привертає увагу світло

- Другий активатор – рух

- Загальна ситуація

- Колір (зміст заглушає темний колір)

- Форма та її окремі елементи (діаграми, графіки , таблиці тощо).

24. Використання тзн у викладанні економіки в школі.

Засоби навчання — допоміжні матеріальні засоби школи з їх специфічними дидактичними функціями.

Спеціальні технічні засоби навчання (ТЗН) — обладнання й апаратура, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності.

До них належать: дидактична техніка (кіно-, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони), аудіовізуальні засоби; екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти та ін.), фонопосібники (грам- і магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і телевізійні передачі.

Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання на уроках повинно враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту за допомогою цих засобів; забезпечувати органічне поєднання їх з розповіддю вчителя, іншими засобами навчання.

У процесі підготовки до проведення уроку з використанням ТЗН слід: детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку вивчення навчального матеріалу; визначити обсяг і особливості знань, які повинні засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення; відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, встановити їх відповідність змістові та меті уроку, можливе дидактичне призначення як окремих посібників, так і комплексу загалом; встановити, на якому попередньому пізнавальному досвіді здійснюватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми забезпечення активної пізнавальної діяльності учнів, міцного засвоєння ними знань, набуття умінь і навичок.

Комп'ютеру належить чільне місце серед сучасних технічних засобів навчання. Загалом спілкування з комп'ютером сприяє розвиткові інтелектуального, духовного та морального потенціалу учнів, виховує уміння планувати й раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності, формує акуратність, точність і обов'язковість.

Використання комп'ютерів у навчальному процесі відбувається за багатьма напрямами:

— як засіб індивідуалізації навчання. За допомогою завдань та індивідуальної роботи учня з комп'ютером досягають значних успіхів у засвоєнні матеріалу. Адже комп'ютер фіксує всі етапи його роботи, оцінює її. Вчитель має змогу будь-коли проаналізувати його дії.

— як джерело інформації. Через комп'ютер можна отримувати величезну кількість інформації, яку вчитель може використовувати в навчальному процесі. Але комп'ютерна інформація не повинна замінювати підручник, книги, інші джерела знань.

— як засіб оцінювання, обліку та реєстрації знань. Для цього використовують програми з контрольними та екзаменаційними питаннями, відповідями на них та нормативами оцінювання кожної відповіді. Комп'ютер не тільки оцінює відповіді, а й видає рекомендації щодо виправлення помилок.

— текстовий редактор — замінює друкарську машинку, маючи значно більше функцій (вибір шрифту, його розміру, кольору, розміщення друкованого тексту, корекція написаного, заміна блоків тексту);

— графічний редактор — сприяє розвитку художніх навичок, допомагає в кресленні, проектуванні;

Основні види комп'ютерних навчальних програм:

— комп'ютерний підручник — програмно-методичний комплекс, що забезпечує можливість самостійно засвоїти навчальний курс або його розділ. Поєднує в собі особливості підручника, довідника, задачника та лабораторного практикуму;

— контролюючі програми — програмні засоби, призначені для перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок;

— тренажери — засоби формування та закріплення навичок, перевірки досягнутих результатів;

— предметно-орієнтовані середовища — програми, які моделюють мікро- та макросвіти, об'єкти певного середовища, їх властивості, співвідношення між об'єктами, операції з ними. Навчальне моделювання сприяє унаочненню навчання, а вивчення процесів у їх динаміці — більш глибокому та свідомому засвоєнню навчального матеріалу.